Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Тема дворянства в повісті "Суходіл"

Random Images

У повісті “Суходіл” Бунін малює картину зубожіння й виродження дворянського роду Хрущевих. Колись багаті, знатн і могутні, вони переживають період занепаду. Це своєрідні “віднесені вітром” - люди, які не змогли пристосуватися до умов, що змінилися, життя, які цілком належать минулому: “Легко сказати - починати жити по-новому! По-новому жити стояло й панам, а вони й по-старому-те не вміли”. Смерть дідуся Петра Кириловича, війна, пожежі, слухи про реформу, що насувається, про скасування кріпосного права - все це поклало початок руйнуванню садиби й позначилося на щиросердечному стані її мешканців: “...швидко змінило особи й душі панів, позбавило їхньої молодості, безтурботності, колишній запальності й відхідливості, а дало злість, нудьгу, важку причепливість друг до друга...” Томливо, сіре й одноманітно течуть дні дрібнопомісних дворян

Тим часом життя настійно жадає від них рішучих дій - потрібно рятувати маєток, обтяжений боргами. Бунін з гіркотою розповідає про жалюгідні спроби братів Хрущевих відновити колишній добробут сім'ї. Але ні Петро Петрович, ні Аркадій Петрович не володіють необхідною діловою хваткою, кмітливістю, енергією й практичним розумом. Їхнє підприємство (афера з конямитерпить нищівний крах і приносить тільки збитки. Не в змозі вони виявляються й толково господарювати: “А в господарстві брати тільки заважали один одному. Один був безглуздо жадібний, строгий і підозрілий, інший - безглуздо щедрий, добрий і довірливий”.

Природно, що розбрат між ними ріс, і невідомо, чим би все скінчилося, якби не загинув раптово й безглуздо (як усі вмирали в СуходоліПетро Петрович. Садиба залишилася в руках безтурботного й легковажного Аркадія Петровича. Природно, що її долею стало остаточне зубожіння й руйнування. Мабуть, все це не коштувало б уваги письменника, якби не було характерним для країни в цілому. Здичавіння в Суходолі - типова картина для Росії того часу, де налічувалися сотні й тисячі подібних маєтків

З разючими спостережливістю й пильністю Бунін схоплює риси поміщиків, що розоряються: нежиттєздатними, пасивних, живучими спогадами й залишками колишньої розкоші. Дуже важко, у великій убогості доживають своє століття останні мешканки Суходолу: бариня Клавдія Марківна, тітка Тоня й Наталя. Їхньою долею стали турботи про щоденну їжу, сварки, обговорення снів і подихи про минуле. От як малює Бунін картину їхнього життя: “Борги, тяжкі були дощові осені, сніжні зими Всуходоле.

Холодно, голодно було в порожньому будинку, що руйнується. Заметали його хуртовини, наскрізь продував морозний сарматський вітер. А палити - палили дуже рідко. По вечорах скудно світила з вікон, зі світлиці старої барині, - єдиною жилою світлиці, - бляшана лампочка”. Природно, що Суходіл чекав жалюгідну й безславну долю - повне зникнення з особи землі

Нащадки суходольцев мало знають про своїх предків. Більше того, порию думають: “Так повно, чи жили вони?” Час зрівняв із землею їхньої могили. “Знаєш тільки одне: от десь тут близько. І сидиш, думаєш, силкуючись уявити собі всіма забутих Хрущевих. І те нескінченно далеким, те таким близьким починає здаватися їхній час”.

Отчого ж так “рідкі на розправу” виявилися “нащадки степових кочівників”? Адже рід їх був древн і знатним, пишався він воєводами, стольниками, найближчими радниками й навіть родичами царів. Письменник не дає прямої відповіді на це питання, тому що зробити це непросто.

Він відзначає, що серед нащадків західних лицарів такого бути не могло: “Не міг би нащадок лицарів сказати, що за піввіку майже зникло з особи землі цілий стан, що стільки нас виродилося, збожеволіло, наклало руки на себе, спилося, опустилося й просто втратилося десь! Не міг би він зізнатися, як зізнаюся я, що не маємо ми навіть найменшого точного подання про життя не тільки предків наших, але й прадідів, що з кожним днем усе сутужніше стає нам уявляти навіть те, що було піввіку назад!” Скільки болю й гіркоті звучить у словах письменника! За рідну країну, що небезпечно хвора, тому що навіть один такий Суходіл подібний до гнійної виразки на її тілі; за своїх співвітчизників, яким немов призначено бути “Иванами, споріднення не пам'ятають”; за роки повільного вимирання цілого стану, до якого належав і сам Бунін. Але все міняється: там, де колись шуміли дрімучі ліси, розкинулися неозорі поля, виросли шумні міста, яким у майбутньому теж призначено зникнути з особи землі. Так і час мрійників і романтиків, що звикли до розкоші й ледарства, переміняється століттям ділових людей, століттям сталі й машин, століттям капіталу. А поміщики, що розоряються, представники России, що спливає в минуле, змітаються новими хазяями життя

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить