Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Аналіз оповідання И. Буніна “Нетермінова весна”

Random Images

Тема Росії піднімалася Буніним у його добутках не раз. Але оповідання, написані після 1917 року, значно відрізняються від більше ранніх. Бунін з його політичним консерватизмом не міг прийняти Жовтневу революцію. Для нього все було кінчено з великою Росією після цієї події. У багатьох своїх післяреволюційних творах Бунін порушує питання про подальшу долю Росії, міркує про зміни, що відбулися вней.

Одним з таких оповідань є “Нетермінова весна”. Оповідання в ньому ведеться від імені автора. Бунін сам висловлює свої думки й аналізує події. Добуток починається з того, що оповідач відправляється в село відпочити від “противної” Москви. І відразу на початку оповідання автор показує навколишню дійсність: “на площах набрід самою низкою чорни, на вокзалах знову є й буфети, і зали різних класів, але все це ще дотепер сараї, запаскуджені зовсім безнадійно”.

Перед читачем відразу виникає темна й похмура картина що відбувається. Зображуючи все це, Бунін хоче сказати, що зміни, що відбулися в Росії, не привели до кращого, не дали обіцяних результатів, а навпаки - привели до негативних наслідків. Це письменник показує на прикладі пасажирів поїзда: “Напроти мене сидів русявий мужик, великий, самовпевнений

Спершу він курив і все плював на підлогу, потім дістав пляшку з молоком і став пити затяжними ковтками, відриваючись тільки потім, щоб не задихнутися. А допивши, теж відкинувся назад, привалився до стіни й теж захріп, і мене буквально стало зводити з розуму сморід, що поплив від нього”; “А в сінях виявився знайомий, якого я не бачив уже року чотири, що був професор, що була багата людина. Ледь довідався його: зовсім старий і щось начебто мандрівника по святих місцях. Не голений сто років, сірі волосся лежать по плечах, у руці дорожній мішок, на підлозі в ніг інший”. І ці люди - майбутнє Росії? Що вони зможуть зробити для своєї батьківщини? Нічого

Хоча професор і хоче створити нову “епоху в науці”, але я думаю, що його проекти так і залишаться при ньому. “І через півгодини творець епохи зійшов на своєму глухому полустанку - і зашкутильгав, зашкутильгав зі своїм мішком по зеленій березовій просіці”. Дуже часто у творах Буніна звучить мотив приреченості, на читача знаходить почуття туги, смутку, самітності. На прикладі пасажирів поїзда, і особливо професора, автор хоче показати приреченість Росії і її народу, безрезультатність реформ. Автор-Оповідач, що виїхав з Москви, потрапив в “заможне селище, мирний, благовидний”. Це селище жило своїм тихим і розміряним життям, що зовсім не залежало від багатолюдного й суєтного зовнішнього миру

Стародавня князівська садиба з “церквою, побудованої знаменитим італійцем”, з “величезними кам'яними воротами” зачарувала героя. Спокій, вічність і красу він побачив у глухий і безлюдну підмосковну садибу. “За стінами співав, гудів літній вітер, - усе той же, той же, що й двісті, сто років тому. І я був один, зовсім один не тільки в цьому світлому й мертвому храмі, але начебто й у всім світі

Хто ж міг бути із мною, з одним з уцілілих істинно чудом серед цілого сонму загиблих, серед такого великого й швидкого крушенья Держави Російської, рівного якому не знає людська історія”. “До минулого повернення ні, - говорить Бунін, - нове панує вже міцно, входить у колію, у будень”. Його зв'язок з навколишнім світом поступово рветься, він відрікається від дійсності, його ідеал - “яскрава й разюче живаючи життя”, що була колись 8 садибі і яка тепер умерла

Що ж, нехай минуле зникло сном летучим, Ще прекрасний ти, що стих елизей, И чарівністю могутнім Виконаний для душі моєї. Ці рядки Баратинського Бунін відносить до Росії. Так, вона для нього вмерла, але він не може повністю забути й відірватися від її. Автор говорить, що є ще люди, які не загинули подібно тисячам інших, вони прийшли в себе й живуть як усе. “Але чи проходить даром людині смерть, хоча б тимчасова! А головне, як перемінився, як казково перемінилося навіть саме біле світло за те час, що ми, чудом уцілілі, перебували в могилі?

” И навіть ті люди, які ожили, не можуть жити повноцінним життям, тому що вони самотні, дуже самотні. “І росло, росла мара: ні, колишній мир, до якого був причетний я ніколи, не є для мене мир мертвих, він для мене воскреє усе більше, стає єдиної й усе більше радісної, уже нікому не доступною обителлю моєї душі!” Бунін вижив, він не загинув, як всі інші, але Росія для нього стала чимсь чужим і далеким

“Так, я чудом уцелел, не загинув, як тисячі інших, убитих, замучених, зниклих без звістки, що застрелилися, що повісилися”. Письменник задається питаннями: “Для чого стільки жертв? Заради чого загинуло стільки безневинних людей?

” “Запустіння, що оточує нас, невимовно, руїнам і могилам немає кінця й рахунку: що залишилося нам?” “Весна”, що так сильно хотіли наблизити, наступить у Росії ще не швидко, а поки “велика Держава Російська” умерла, і коли вона оживе, ніхто не знається

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить