Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Відбиття революції в "Окаянних днях" И. А. Буніна

Random Images

У своєму щоденнику, озаглавленому "Окаянні дні", Іван Олексійович Бунін виразив своє різко негативне відношення до революції, що свершились у Росії в жовтні 1917 р. Це навіть не щоденник у точному значенні слова, оскільки письменник відновлював записи по пам'яті, художньо їх обробляючи. Він сприймав більшовицький переворот як розрив історичного часу. Сам Бунін відчував себе останнім, хто може почувати "цей минулий час наших батьків і дідів". Він хотів в "Окаянних днях" зштовхнути осінню, увядающую красу колишнього й трагічна безформність нинішнього часу

Письменник бачить, як "горестно й низько хилить голову Пушкін під хмарним із просвітами небом, точно знову говорить: "Боже, як смутна моя Росія!" І ні душі крутому, тільки зрідка солдати й бляди". Цьому малопривабливому новому миру, як зразок краси, що йде, представлений новий мир: "Знову несе мокрим снігом. Гімназистки йдуть обліплені їм - краса й радість... сині очі з-під піднятої до особи хутряної муфти... Що чекає цю молодість?" Бунін боявся, що доля краси й молодості в радянській Росії буде незавидної

Разверзшаяся геєна революції для Буніна була не тільки поразкою демократії й торжеством тиранії, але й у першу чергу непоправною втратою будуючи й ладу життя, перемогою войовничої безформності: "У тім-раз у раз, що всякий росіянин бунт (і особливо теперішнійнасамперед доводить, до чого все старо на Русі і як вона жадає насамперед бесфор-меннорти". До того ж "Окаянні дні" пофарбовані смутком майбутнього розставання з Батьківщиною. Дивлячись на осиротілий Одеський порт, автор згадує свій від'їзд звідси у весільну подорож у Палестину й з гіркотою викликує: "Наші діти, онуки не могтимуть навіть уявити собі ту Росію, у якій ми колись (тобто вчоражили, що ми не цінували, не розуміли, - всю цю міць, багатство, щастя..." Пережитий письменником період історії есхатологичен. За розпадом російського дореволюційного життя Бунін угадує розпад світової гармонії

Єдина розрада він бачить у релігії. І невипадково "Окаянні дні" завершуються наступними словами: "Часто заходимо в церкву, і щораз захватом до сліз охоплює спів, уклони священнослужителів, каждение, все це благоліпність, пристойність, мир усього того благою й милосердного, де з такою ніжністю утішається, полегшується всяке земне страждання. І подумати тільки, що колись люди того середовища, до якої і я почасти належав, бували в церкві тільки на похоронах!.. І в церкві була увесь час одна думка, одна мрія: вийти на паперть покурити. А небіжчик?

Боже, до чого не було ніякого зв'язку між всією його минулим життям і цими похоронними молитвами, цим віночком на Кістяному лимонному чолі!" Письменник відчував свою відповідальність "місці зі значною частиною інтелігенції за те" що в країні відбулася, як йому здавалося, культурна катастрофа. Він корив себе й інших за минула байдужість до справ релігії, думаючи, що завдяки цьому до моменту революції порожня була народна душа. Глибоко символичним представлялося Буніну, що російські інтелігенти бували в церкві до революції тільки на похоронах. От і довелося в результаті ховати Російську імперію з усією її багатовіковою культурою! Автор "Окаянних: днів" дуже Вірно помітив; "Страшно сказати, але правда; не будь народних нещасть (у дореволюційній Росії

- Б. С.), тисячі інтелігентів були б прямо несчастнейшие люди. Як же тоді засідати, протестувати, про що кричати й писати? А без цього й життя не в життя була".

Занадто многим у РОСІЇ протест проти соціальної несправедливості був луджений тільки заради самого протесту* тільки потім, щоб не нудно було жити. Украй скептично ставився Бунін і до творчості тих письменників, що в тім або іншому ступені прийняли революцію. В "Окаянних днях" він із зайвою категоричністю затверджував: "Російська література розбещена за останні десятиліття незвичайно. Вулиця, юрба початку грати дуже більшу роль

Усе - те й література особливо - виходить на вулицю, зв'язується з нею й підпадає під її вплив. І вулиця розбещує, нервує вже хоча б по одному тому, що вона страшно непомірна у своїх хвалах, якщо їй догоджають. У російській літературі тепер тільки "генії". Дивний урожай! Геній Брюсов, геній Горький, геній Ігор Житель півночі, Блок, Білий. Як отут бути спокійним, коли так легко й швидко можна вискочити в генії? І всякий норовить плечем пробитися вперед, приголомшити, звернути на себе увага".

Письменник був переконаний, що захоплення суспільно-політичним життям згубно позначається на естетической стороні творчості. Революція, що проголосила примат політичних цілей над загальнокультурними, на його думку, сприяла подальшому руйнуванню Російської літератури. Початок же цього процесу Бунін зв'язував з декадентськими й модерністськими плинами кінця XIX - початку XX століття й уважав далеко не випадковим, що письменники відповідного напрямку виявилися в революційному таборі. Письменник аж ніяк не ідеалізував колишнє життя, пороки якого він запам'ятав і в "Селі", і в "Суходолі". Там же показав він прогресуюче виродження дворянства як класу

Однак у порівнянні з жахами революції й громадянської війни дореволюційна Росія стала представлятися чи Буніну не зразком стабільності й порядку. Себе ж він почував майже що біблійним пророком, возвестившим ще в "Селі" прийдешні нещастя й, що дожили до виконання страшних пророцтв. І ще - очевидцем і небезстороннім літописцем чергового, безглуздого й нещадного російського бунту, якщо говорити словами Пушкіна. Він приводив оповідання біженців із Сімферополя, начебто там "невимовний жах" і солдати й робітники "ходять прямо по коліно в крові", а "якогось старого-полковника живцем зажарили в паровозному топленні".

Бунін засуджував жорстокість революції й ремствував: "Як разюче швидко все здалися, упали духом!" Однак він бачив гру, балаган, пихату неправду не тільки в революціонерів, але й у їхніх супротивників. Письменник розумів, що наслідку перевороту вже необоротні, але упокоритися й прийняти їх у жодному разі не бажав. Бунін приводить в "Окаянних днях" характерний діалог старого з "колишніх" з робітником: "У вас, звичайно, нічого тепер не залишилося, ні Бога, ні совісті", - говорить старий. "Так, не залишилося". - "Ви геть п'ятого мирних людей розстрілювали".

- "Ишь ти! А як ви триста років розстрілювали?" Жахи революції народом сприймалися як справедлива відплата за трьохсотрічне гноблення в царювання будинку Романових. Бунін це бачив

И ще бачив письменник, що більшовики "заради погибелі "проклятого минулого" готові на погибель хоч половини російського народу". Тому таким мороком віє зі сторінок бунинского щоденника

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить