Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Природа в зображенні И. С. Тургенєва й И. А. Буніна

Random Images

Тургенєв і Бунін ставляться до різних поколінь однієї епохи. Батьки й діти. Батьки застали розквіт того, що діти можуть тільки пригадувати: “Склад середнього дворянського життя ще й за моєї пам'яті, - дуже недавно...”, “Кріпосного права я не знав і не бачив, але, пам'ятаю...”, “Запах антонівських яблук зникає з поміщицьких садиб. Ці дні були так недавно, а меж тим мені здається, що з тих пор пройшло ледве не ціле сторіччя... Наступає царство дрібнопомісних, збіднілих до жебрання”. Для Тургенєва полювання, як для всякого добропорядного поміщика, - справа звичайне, вона - складова частина його життя, і тому Тургенєв говорить про полювання, як, втім, і про всім іншому, у теперішньому часі, що створює ефект присутності: “За чверть години до заходження сонця, навесні, ви входите в гай...

Ви відшукуєте, оглядаєтеся... Сонце сіло, але в лісі ще світло... Ви чекаєте...” Що ж ми бачимо в Буніна? “І от знову, як за старих часів, з'їжджаються дрібнопомісні друг до друга, п'ють на останні гроші, цілими днями, пропадають у суміжних полях...

” Епоха йде разом з полюванням і дворянством, Бунін - один з останніх її представників, і тому так сумні його оповідання, що все в минулому: “Минулого й що руйнуються, але усе що ще жили на широку ногу садиби з величезним маєтком, із садом у двадцять десятин. Правда, збереглися деякі з таких садиб ще й дотепер, але в них уже немає життя...” Полювання й дворянство - поняття нероздільні: “Ви, здається, також любите полювання, Лука Петрович? - Любив би... так, знаєте, ніяково, через звання. За дворянами нашому братові не доводиться тягтися” (Тургенєв“За останні роки одне підтримувало гаснучий дух поміщиків - полювання”.

Саме любов до полювання, а отже, і природі поєднує Тургенєва й Буніна. От що говорить Тургенєв у начерках до статті про полювання: “Люблю полювання за волю”, “за схід і захід сонця”, “за те, що з нею, як і з поезією, зв'язане особливе почуття”, “яке коштує над усе й залежить тільки від мене”. У Буніна все це теж мається на увазі: “Ранком я сідаю в сідло й з одним собакою, з рушницею й з рогом їду в поле. Вітер дзвонить і гуде в дуло рушниці, вітер міцно дме назустріч, іноді із сухим снігом

Цілий день я скитаюсь по порожніх рівнинах”. Тургенєв і Бунін, при всіх їхніх розходженнях, письменники надзвичайно схожі. Обоє - пессимистично-меланхоличние, один - тому що передчуває, іншої - тому що є присутнім при кончині старого доброго миру. Але збіг їхнього бачення природи просто разюче! Зрівняємо, приміром, два описи нічного неба й Чумацького Шляху: “Пізньою ніччю, коли на селі згаснуть вогні, коли в небі вже високо блищить брильянтове сузір'я Стожарів, ще раз пробіжиш у сад... Там на галявинці небагато світліше, а над головою біліє Чумацький Шлях...

А чорне небо креслять огнистими смужками падаючі зірки. Довго дивишся в його темно-синю глибину, переповнену сузір'ями, поки не попливе земля під ногами...” - і друге: “Незліченні золоті зірки, здавалося, тихо текли всі, наперерив, мерехтячи, по напрямку Чумацького Шляху, і, право, дивлячись на них, ви начебто смутно почували самі стрімкий, невпинний біг землі...

” Де Тургенєв, а де Бунін, ви зможете визначити лише по багатослівності й пишності Буніна й по відносній простоті Тургенєва. Не буду вдаватися в подробиці, але погодитеся, століття XIX і 1900 рік відчувається. І все-таки, повторюся, незважаючи на це, уривок з тургеневской поеми, “відданої спаленню”, містить у собі багато хто бунинские характерні образи: ...І потроху початок назад Його тягти: у село, у темний сад, Де липи так величезні, так тінисті, Де конвалії так девственно запашні, Де круглі рокити над водою Із греблі нахилилися низкою, Де гладкий дуб росте над гладкою нивою, Де пахне конопелью так кропивою... Туди, туди, у роздольні поля, Де оксамитом чернеется земля, Де жито, куди не киньте ви очами, Струменіє тихо м'якими хвилями. І падає важкий жовтий промінь Через прозорі, білі, круглі хмари; Там добре...

Їхнє мовлення однаково гарне, слова звучать і переливаються кришталевим дзенькотом, а уявному погляду відкриваються чудові живі картини: “...Дрібне листя майже вся облетіла із прибережних лозин, і суки протягають на бірюзовому небі. Вода під лозинами стала прозора, крижана й начебто важка...” - і тургеневское: “...А осінній, ясний, трошки холодний, ранком морозний день, коли берізка, немов казкове дерево, вся золота, красиво рисується на блідо-голубому небі... невеликий осиковий гай вся блискає наскрізь, немов їй весело й легко стояти голої...

” Картини природи з'являються перед нами побаченими очами героїв, що пройшли через їхні душі й серця. Найменше коливання настрою відбивається в навколишньому пейзажі. “Митя...

глянув на... кришку труни, оббиту золотою парчею, - і раптом відчув: у світі смерть! Вона була у всім: у сонячному світлі, у весняній траві надворі, у небі, у саду...” Звичайно весна асоціюється з відродженням, але мимо бунинского героя тільки що прошествовала смерть, і навіть весна стала якийсь не такий: “...усе перетворило як би від близькості кінця миру, і жалюгідна, сумна стала принадність весни, її вічної юності”. Таку ж залежність сприйняття навколишньої природи від стану людини ми бачимо й у Тургенєва, коли втомлений заблудлий мисливець плутав на околицях Бежина лугу: “Один пологий пагорб перемінявся іншим, полючи нескінченно тяглися за полями, кущі немов вставали раптом із землі перед самим моїм носом”.

Словом, як писав Бунін, “немає ніякий окремої від нас природи, кожний найменший рух повітря є рух нашого власного життя”.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить