Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Сатира в сучасній літературі по романі В. Войновича "Життя й надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкина"

Random Images

Автор теж саме так і думає: про майбутнє відмінне життя років, скажемо, через триста, а може навіть і менше... М. Зощенко Гідним продовжувачем сатиричного жанру в сучасній літературі є, я вважаю, письменник Володимир Войнович. Його добуток “Життя й надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкина” довгий час не публікувався в нашій країні й лише в часи демократичних змін стало доступно російському читачеві. Цей роман-анекдот висміює життя нашого суспільства при тоталітарному режимі Сталіна. Письменник піддає сатиричному аналізу всі важливі сфери держави: народне господарство, армію, уряд і сам соціалістичний лад. Головний герой роману-анекдоту - червоноармієць останнього року служби Іван Чонкин. Події відбуваються перед самою війною у військовій частині, розташованої в сільській місцевості

Сюжет простий: у розташуванні частини приземляється аероплан з несправним мотором. До літака приставляють вартовим Чонкина, і він, забутий начальством, охороняє літак всю війну, а під кінець ще й вступає в бій за нього, щоправда, зі своїми військами. Автор висміює муштру, що панує в Червоній Армії, солдафонство, дурість і жорстокість. На самому початку роману-анекдоту відбувається дика сцена покарання Чонкина, що неправильно отдали честь старшині роти Пескову. Старшина із садистською насолодою на жарі наказував бідному солдатикові лягати й вставати багато разів. капітан, Що Спостерігав за цією сценою, Завгородний, замість того щоб припинити знущання над солдатом, радить старшині поганяти його повз стовп: “Нехай пройде десять разів стройовим кроком туди й назад і поприветствует”. Про Чонкина, що охороняє літак, начальство забулося

Іван женився на сільської бабенке Нюрке, будинок якої був по сусідству з літаком. На свої рапорти, у яких він просив видати йому “сухий пайок на необмежений час”, відповіді не одержував. Початок війни Чонкин зустрічає, сидячи в туалеті й читаючи наклеєні на стінах обривки газет, з яких він здобував політичну інформацію. У романі показані боягузтво й дурість командного складу армії. Коли капітанові Миляге притягли полоненого “шпигуна”, він спочатку побив його, а потім, довідавшись, що прізвище “шпигуна” Сталін, жахнувся й став плазувати перед потерпілим: “Капітана знобило

Він уже бачив себе приставленим до стінки”. І було від чого йому стушуватися: арештований назвався батьком вождя Сталіна. Атмосферу підлесливості й підлабузництва Войнович передає через пафос самого пройдисвіта. Осмілівши, той починає лякати офіцера: “Що, злякався, бандит?

” Але капітан Миляга гине від іншої своєї дурості: потрапивши по п'яній справі в полон до своїм же, він зі страху починає говорити німецькою мовою, і його приймають за німецького шпигуна. Безладдя триває й виливається в цілий бій за злощасний аероплан, що Чонкин з Нюркой захищають від своїх же. Війська на чолі з генералом дивуються, що одна людина могла їм стільки часу протистояти. Насправді їм протистояла власна дурість і плутанина. Винуватця метушні зрештою заарештовують і відвозять. Описуючи момент прощання Чонкина з Нюркой, автор показує символічно, що, поки в армії буде панувати така атмосфера, дурість і трагедії, з нею зв'язані, ніколи не скінчаться. “Я ще повернуся!

” - гордо кричить придуркуватий Чонкин своїй подрузі на прощання. Завершується роман-анекдот сценою, на мій погляд, обличающей ура-патріотизм, властивій сталінській епосі й взагалі тоталітарному режиму. Селекціонер-Самородок Глади-шев знаходить на поле бою вбитого очманілою кулею за злощасний аероплан мерина. Під копитом коня лежав зім'ятий клаптик паперу з написом: “Якщо загину, прошу вважати комуністом”.

Цією гіркою посмішкою з недавнього трагічного минулого кінчається роман-анекдот. Добуток Войновича було по-різному сприйняте літературною критикою й представниками суспільства від армії й ідеології. Деякі військові ремствували на те, що автор у занадто образливій формі виклав події героїчної епохи й т.д. Я вважаю, ніякої образи немає. У різкій формі висміяні недоліки суспільства, що коштували нашій країні мільйонів безневинних життів. Проблеми, поставлені Войновичем, зачіпають самі болючі крапки нашого військового й ідеологічного життя, а також і моральної

Вони й зараз продовжують залишатися більмом в оці деяких чиновників і просто некультурних людей. Так і повинне бути. Зло не йде без бою

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить