Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Галерея поміщиків у поемі Н. В. Гоголя "Мертві душі"

Random Images

Поема Н. В. Гоголя “Мертві душі”, написана в 1841 році, стала одним із чудових добутків не тільки російської літератури XIX століття, але й наступного часу. Безсумнівно, що по силі й художній майстерності, по глибині ідей і майстерності їхнього втілення, безсмертний утвір великого російського письменника коштує в одному ряді з такими шедеврами російської літератури, як “Горі від розуму” А. С. Грибоєдова, “Євгеній Онєгін” А.

С. Пушкіна й “Герой нашого часу” М. Ю. Лермонтова. У своїй незавершеній поемі автор хотів показати всю Русь, всі її пороки, недоліки й достоїнства

Відомо, що художній задум був “подарований” Гоголю Пушкіним. Не можна говорити про те, що авторові вдалося намалювати картину життя Русі “лише з одному боку”, створивши галерею поміщиків, образи чиновників губернського міста й кріпаків. Образи поміщиків намальовані Гоголем найбільше повно й багатогранно. Їхньому опису присвячені п'ять глав (із другий по шосту).

У них автор створив п'ять різних портретів, настільки несхожих один на одного, хоча риси типового російського поміщика проступають у кожному з них. При описі кожного з поміщиків Гоголь іде наступним шляхом: опис села, панського будинку, портрет хазяїна, інтер'єр, у якому найбільше точно проявляється сутність поміщика. Першим владетелем кріпаків, до якого приїжджає Чичиков, виявляється Манилов. Уже в його прізвищі проступають риси його характеру. Як пише Гоголь, “риси його були не позбавлені приємності, але в цю приємність... надто було передано цукру”. Манилов - людина сентиментальний, живучий у світі своїх мріянь і фантазій, далекий від реальної дійсності

У його уяві життя є якоюсь ідилією, картиною достатку з різноманітними “храмами відокремленого міркування”. Колись у молодості Манилов слил в армії освіченою людиною, тим часом у його кабінеті лежить книга, закладена на чотирнадцятій сторінці вже два роки. Манилов являє собою пародію на героя сентиментальних романів, а його необґрунтовані мріяння й “прожекти” (приміром, про будівлю мостудають привід Гоголю зрівняти поміщика з “занадто розумним міністром”. Подібне порівняння означає, що інший міністр може й не занадто відрізняється від мрійливого й бездіяльного Манилова, а “маніловщина” є типовим явищем цього вульгарного життя. Іронія Гоголя вторгається в заборонні зони. Втім, Манилов - далеко не самий негативний персонаж поеми, тому що зайва солодкуватість, сентиментальність, вульгарність не є гіршими рисами людського характеру

У цього поміщика немає навіженства Ноздрева, торгашества Собакевича, скупості Коробочки, скнарості Плюшкина. Треба помітити, що при описі поміщиків Гоголь іде від кращого до гіршого: від Манилова до Плюшкину, “діри на людстві, що володіє самою омертвілою душею ”. Після зустрічі з Маниловим Чичиков відправляється до Собакевичу, але, заблудившись у шляху, виявляється в Коробочки

Описуючи Коробочку, автор порівнює неї з “однієї з тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї,., а тим часом набирають потроху деньжонок”. Основний життєвий принцип “дубинноголовой” Коробочки (так характеризує її Чичиков- “не продешевити”. Згодом вона й приїжджає в місто довідатися ціни на мертві душі. Характеризуючи поміщицю, Гоголь не може удержатися й не додати, що “інша й поважний, і державна навіть людина, а на ділі виходить доконана Коробочка”, тим самим підкреслюючи типовість поміщиці. Зовсім інший тип поміщика являє собою Ноздрев, якого зустрічає в трактирі по шляху до Собакевичу Чичиков. Це “історична людина”, “майстер лити кулі”, шулер, картяр, готовий міняти кого завгодно на що завгодно.

Він - несусвітній брехун зі своєрідною “широтою душі”, що має “страстишку - напаскудити ближньому”. Цікаво те, що все про це знають і проте Ноздрева скрізь приймають. Як їдко зауважує Гоголь, “таке на одній Русі могло траплятися”.

Ноздрев поводиться зухвало, навіть агресивно (чого тільки коштує сцена гри в шашки). Своїм господарством він не займається, єдине місце, що втримувалося в нього в зразковому порядку, - це була псарня, де він був “совершеннейший батько серед сімейства”. Він є родоначальником такого соціального явища, як “ноздревщина”. Після чудесного порятунку за допомогою капітана-справника Чичиков, нарешті, добрався до села Собакевича. При описі характеру даного персонажа Гоголь прибігає до прийому одушевления неживого

Уже саме село, побудоване добротно, з масивних колод (навіть колодязь зрубаний з колод, які йдуть тільки на млини й кораблі), здається, персоніфікує самого Собакевича. Так само й інтер'єр панського будинку: все массивно, міцно, ваговито, здається, що кожний предмет говорив: “И я теж Собакевич”. Чичикову поміщик нагадує “середньої величини ведмедя ”. За своїм характером Собакевич є циніком, що не соромиться морального каліцтва ні в собі, ні в інші. Спілкуючись із чиновниками міста NN. граючи з ними у віст, ведучи з ними свої справи, вона дає їм украй невтішні характеристики (губернатора він називає розбійником, поліцмейстера - шахраєм). Цей поміщик являє собою тип поміщика-торгаша, “кулака”.

Із усього він намагається покористуватися, навіть із продажу “-мертвих душ”, в остаточному підсумку він підсуває Чичикову якусь Елизавет Горобець, видаючи її за кріпака. Він і про своїх селян піклується остільки, оскільки це його кріпаки, які приносять йому прибуток. Останнім поміщиком, якого відвідує Чичиков, є Плюшкин.

Він - єдиний персонаж поеми, минуле якого нам показане (за винятком Чичикова). Собакевич, Манилов, Ноздрев, Коробочка - всі вони застигли у своєму розвитку, їхні образи статичні. Образ же Плюшкина динамічний, він перетерплює якусь еволюцію, щоправда, від кращого до гіршого. Раніше він був непоганим, дбайливим хазяїном, навіть сусіди їздили до нього повчитися господарюванню. Але дружина вмерла, старша дочка вийшла заміж за військового, син став робити кар'єру в армії (Плюшкин украй неприязно ставився до військових), незабаром умерла й молодша дочка, і він залишився один

У результаті почалася та моральна деградація особистості, що зробила з гарного хазяїна “діру на людстві”, хворобливого скнару, що збирає всякий мотлох, будь те старе цебро, листок паперу або перо. Плюшкин перетворився в якусь безстатеву істоту (Чичиков довго не може зрозуміти, хто перед ним, баба або мужик, нарешті вирішує, що це ключниця). Село й господарство поміщика перебувають у повному занепаді, скрізь помітні “якась особлива старість”. Але все-таки навіть цьому поміщикові автор залишає шанс на переродження

Його душу нагадує сад біля будинку: “Така ж похмура, заросла, затихла”. Однак у саду Чичиков зауважує, що сонце, якимось образом проникшее в цей сад, висвітлює одну галузь клена так, що вона стає “прозорої й вогненної, що чудно сіяла в цій густій темряві”. Вогненна галузь клена в саду чимсь схожа з подобою почуття, що промайнуло на особі Плюшкина при згадуванні його шкільного товариша. Цілком можливо, що в наступних частинах поеми автор хотів показати моральне переродження не тільки Чичикова, але й Плюшкина, душу якого все-таки не вмерла до кінця (“на цій дерев'яній особі...

виразилося... якесь бліде відбиття почуття”). Але все-таки й поміщики, і їхній побут нерухливі, вони застигли все у своєму розвитку

Гоголь у своїй безсмертній поемі “Мертві душі” показав непривабливу картину життя помісних дворян, їхнє моральне виродження, занепад. Галерея поміщиків являє собою галерею “мертвих душ”, “ ока-менелостей”. Вони вже не здатні виконувати своє пряме призначення - сприяти процвітанню держави Російського. Вони мертві не тільки морально, але й духовно.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить