Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Сатира Войновича

Random Images

Сатира Войновича заслуговує серйозного й неупередженого підходу. Перед нами проза майстра, що вміє оригінально використовувати й артистично сполучити елементи літературних традицій. Войнович пише про людей, умовами тоталітарного режиму перетворених в озлоблену, залякану й жадібну юрбу. І варто помітити, у нього ці люди часом діють у ситуаціях, що повторюють самі героїчні й зворушливі колізії світової класики, російської класики й фольклору. Особливою популярністю в сучасного читача користується книга “Життя й пригоди солдата Івана Чонкина”. Недотепа Чонкин, посланий у село Червоне стерегти останки розбитого літака, у метушні початку війни забутий на цьому нікому не потрібному пості, на свій лад переживає всі пригоди казкового простака Иванушки. Смирний і довірливий, Чонкин бере гору над ворогами, здавалося, невразливими - капітаном Милягой і його підручними, він знаходить дах і добру подругу Нюру.

Зневажуваний, одержує у фіналі небачену нагороду - орден з генеральських рук. Але отут і казці кінець: орден негайно відбирають, а самого тягнуть у кутузку. Цей епізод не що інше, як пародія на одну зі сцен роману “Дев'яносто третій рік” з його грізною патетикою й урочистими міркуваннями про шляхи історії й трагізм людської долі

Іронічна проза Войновича орієнтована й на ці проблеми. Секрет задуму в тім, що Чонкин. всупереч своїй непоказності й лукавим авторським зауваженням, герой аж ніяк не народний. У густо населеному світі роману, де жорстоко перекручені поняття достоїнства, честі, боргу, любові до батьківщини, ще жваво одне щире людське почуття - жалість. Вона живе в груди Чонкина, гіршого із солдатів, ватажка міфічної банди, що взяла в полон людей Миляги й розгромленої полком під командуванням лютого генерала Дринова. Оголошений державним злочинцем, Чонкин далекий від вільнодумства. Він і вождя шанує, і армійський устав поважає, так так, що готово лягти костьми, охороняючи довірений йому “металобрухт”.

Тільки нещадності, популярній чесноті того років, Чонкину Бог не дав. Він усіх жалує: Нюру, своїх бранців і кабана Борьку. Навіть Гладишева, що намагався його застрелити, Чонкин пошкодував, за що й попався

Наївному героєві Войновича невтямки, що добре серце - теж крамола. Він зі своїм дарунком жалю воістину ворог держави “і особисто товариша” Миляги, Дринова, Сталіна. До речі, Сталін у романі не присутній. Це свого роду чарівне слово, з тих, що у світі страху й обману значить більше, ніж реальність

Якщо на початку часу “Слово було Бог”, те тут, изолгавшееся й обездушенное, воно з'являється як дрібний шкодливий біс, чия примха самовладно розпоряджається долями персонажів. Спостережливість письменника гостра, але й сумна, іронія не дає приводу забути, що його персона - це обдурені, знедолені бідолахи, що живуть немов у маревному сновидінні, але мучающиеся по-справжньому. Войнович невичерпний у зображенні комічних ситуацій, але занадто жалісливий, щоб смішити. І сьогодні ми читаємо Войновича інакше: не тільки сміємося над героями, але й глибоко співчуваємо їм

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить