Автор у поемі Н. В. Гоголя "Мертві душі"
Погляди "практичної людини" Чичикова передають прозаїчну логіку життя. Але ця вульгарна позиція постійно спростовується авторським поглядом, що піднімається до поетичної сутності життя. Авторський погляд в "Мертвих душах" постійно вступає в полеміку не тільки представниками Чичикова, але й з нашим відношенням до життя й літератури. Починаючи із другого розділу з її іронією стосовно нас, автор веде постійну боротьбу за твердження програми реалістичного мистецтва й вимогливого, шляхетного підходу до життя. Гоголь, як і Лермонтов в "Герої нашого часу", хоче сказати у своїй книзі "гірку правду", вивести людей із забуття, у якій "спить розум". Це збіг позицій Гоголя й Лермонтова продиктовано свідомістю того, що дороги людства до істини не прямі й сучасне покоління, що "сміється над неразумием своїх предків", може бути, "самовпевнено, гордо починає ряд нових оман, над якими також посміються нащадки". Ліричний відступ у десятому розділі "Мертвих душ" багато в чому збігаються по звучанню з "Думою" Лермонтова. Однак Лермонтов у своєму романі звертався до людини, здатному піднятися на "гірські вершини" духу, Гоголь же робить героєм сучасної епохи "негідника", і вже в цьому позначається подання Гоголя про низовину, приземленість сучасної йому життя
Для героїв Лермонтова існують поетичні початки життя, у них живе готовність до подвигу й потреба в любові, їх мучить буденність, їм доступна краса миру, вони наділені волею до боротьби. Гоголь уважає, що побут заслонив від сучасного йому людини великі питання, що "тисяча... дріб'язків...здаються тільки тоді дріб'язками, коли внесені в книгу, а покамест звертаються у світлі, шануються за досить важливі справи". Гоголь бачить у собі "історика пропонованих подій".
ПРО "тане дріб'язків", про незначних людей і безглузді події Гоголь пише докладно, тому що саме "дрязг життя", з погляду письменника, заповнює буття сучасної людини. При цьому письменник уміє подивитися на звичне враженим поглядом і побачити в повсякденному дивовижне. Потрясіння викликане височиною ідеалів, різким дисонансом мрії й дійсності
Чичиков не зауважує брутальності життя. Чуючи в юрбі підпилих чиновників: "Брешеш, п'яниця", "Ти не бийся, нечема!", - герой не зверне на це ніякої уваги. Автор "Мертвих душ" уже не романтичний юнак, не герой "Невського проспекту". Але мистецтво вічно несе в собі цю юнацьку приголомшеність при зустрічі зі злом, ця юнацька незгода з недосконалістю в житті. Тому художник, сперечаючись із нами, дорікаючи нас, сміючись над нами, хоче повернути людині, прикоснувшемуся до його книги, "свіже, тонке розуміння". Визнаючись, що охолодження торкнулося і його серця, Гоголь у письменстві позбувається від "байдужого мовчання" і призиває нас забирати "із собою шлях, виходячи з м'якого юнацького років у сувору мужність, що озлобляє,", всі людські рухи
Текст "Мертвих душ" пестрит схованими цитатами з Пушкіна. Образ Русі-Трійки нагадує "гордого коня" в "Мідному вершнику". Подібні навіть питання, звернені до символистическому образа Батьківщини "Русь, куди ж несешся ти, дай відповідь!" - "Куди ти скакаєш, гордий кінь?". У повісті про капітана Копейкине почасти спародировано вступ до тої ж поеми. Ці збіги далеко не випадкові. Зближення починається з визначення авторами жанру добутку: повість про капітана Копейкине названа "до певної міри цілою поемою", поема "Мідний вершник" має підзаголовок "Петербурзька повість".
У Гоголя зіткнення "маленького" людини й держави розглянута як подія зовні комічне, а по суті трагічне. Стиль повести про капітана Копейкине обумовлений манерою оповідача - поштмейстера. Гоголь парадує не Пушкіна, а нездатність "небокоптителей" піднятися до поетичного осмислення життя. Згадаємо ліричний відступ на початку сьомої глави. "Щасливий поет" у Гоголя наділений тією щиросердечною висотою, що властива його героям. У ліричному відступі, як у всякому художньому тексті, відносини "щасливого поета" дані узагальнено, чим у статті, тим більше що ім'я Пушкіна Гоголь тут не називає. Образ підказаний, безсумнівно, виглядом Пушкіна, про що говорять і майже прямі збіги рядків зі статті й поеми
Гоголь виявив своїм творчість м новий етап літератури, і, залишаючись колу ідей Пушкіна, воно не може не полемізувати з ним. Доля "невизнаного письменника" певна тим, що він дерзнув "викликати назовні все, що щохвилини перед очами". Войовничість юрби, що не приймає реальної повсякденності й "гіркої правди" у мистецтві, Гоголь підкреслює з тією же силою, що й Лермонтов в "Пророку". "Суворо його поприще й гірко відчує він своя самітність", - пише Гоголь про "невизнаного письменника", як би згадуючи слова про власний свій шлях: "Уж доля моя - ворогувати з моїми земляками". Разом з тим Гоголь мріє про інший час, "коли іншим ключем грізна хуртовина вдохновенья" піднесе його до врочистих і величних картин
