Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Автор у поемі Н. В. Гоголя "Мертві душі"

Random Images

Погляди "практичної людини" Чичикова передають прозаїчну логіку життя. Але ця вульгарна позиція постійно спростовується авторським поглядом, що піднімається до поетичної сутності життя. Авторський погляд в "Мертвих душах" постійно вступає в полеміку не тільки представниками Чичикова, але й з нашим відношенням до життя й літератури. Починаючи із другого розділу з її іронією стосовно нас, автор веде постійну боротьбу за твердження програми реалістичного мистецтва й вимогливого, шляхетного підходу до життя. Гоголь, як і Лермонтов в "Герої нашого часу", хоче сказати у своїй книзі "гірку правду", вивести людей із забуття, у якій "спить розум". Це збіг позицій Гоголя й Лермонтова продиктовано свідомістю того, що дороги людства до істини не прямі й сучасне покоління, що "сміється над неразумием своїх предків", може бути, "самовпевнено, гордо починає ряд нових оман, над якими також посміються нащадки". Ліричний відступ у десятому розділі "Мертвих душ" багато в чому збігаються по звучанню з "Думою" Лермонтова. Однак Лермонтов у своєму романі звертався до людини, здатному піднятися на "гірські вершини" духу, Гоголь же робить героєм сучасної епохи "негідника", і вже в цьому позначається подання Гоголя про низовину, приземленість сучасної йому життя

Для героїв Лермонтова існують поетичні початки життя, у них живе готовність до подвигу й потреба в любові, їх мучить буденність, їм доступна краса миру, вони наділені волею до боротьби. Гоголь уважає, що побут заслонив від сучасного йому людини великі питання, що "тисяча... дріб'язків...здаються тільки тоді дріб'язками, коли внесені в книгу, а покамест звертаються у світлі, шануються за досить важливі справи". Гоголь бачить у собі "історика пропонованих подій".

ПРО "тане дріб'язків", про незначних людей і безглузді події Гоголь пише докладно, тому що саме "дрязг життя", з погляду письменника, заповнює буття сучасної людини. При цьому письменник уміє подивитися на звичне враженим поглядом і побачити в повсякденному дивовижне. Потрясіння викликане височиною ідеалів, різким дисонансом мрії й дійсності

Чичиков не зауважує брутальності життя. Чуючи в юрбі підпилих чиновників: "Брешеш, п'яниця", "Ти не бийся, нечема!", - герой не зверне на це ніякої уваги. Автор "Мертвих душ" уже не романтичний юнак, не герой "Невського проспекту". Але мистецтво вічно несе в собі цю юнацьку приголомшеність при зустрічі зі злом, ця юнацька незгода з недосконалістю в житті. Тому художник, сперечаючись із нами, дорікаючи нас, сміючись над нами, хоче повернути людині, прикоснувшемуся до його книги, "свіже, тонке розуміння". Визнаючись, що охолодження торкнулося і його серця, Гоголь у письменстві позбувається від "байдужого мовчання" і призиває нас забирати "із собою шлях, виходячи з м'якого юнацького років у сувору мужність, що озлобляє,", всі людські рухи

Текст "Мертвих душ" пестрит схованими цитатами з Пушкіна. Образ Русі-Трійки нагадує "гордого коня" в "Мідному вершнику". Подібні навіть питання, звернені до символистическому образа Батьківщини "Русь, куди ж несешся ти, дай відповідь!" - "Куди ти скакаєш, гордий кінь?". У повісті про капітана Копейкине почасти спародировано вступ до тої ж поеми. Ці збіги далеко не випадкові. Зближення починається з визначення авторами жанру добутку: повість про капітана Копейкине названа "до певної міри цілою поемою", поема "Мідний вершник" має підзаголовок "Петербурзька повість".

У Гоголя зіткнення "маленького" людини й держави розглянута як подія зовні комічне, а по суті трагічне. Стиль повести про капітана Копейкине обумовлений манерою оповідача - поштмейстера. Гоголь парадує не Пушкіна, а нездатність "небокоптителей" піднятися до поетичного осмислення життя. Згадаємо ліричний відступ на початку сьомої глави. "Щасливий поет" у Гоголя наділений тією щиросердечною висотою, що властива його героям. У ліричному відступі, як у всякому художньому тексті, відносини "щасливого поета" дані узагальнено, чим у статті, тим більше що ім'я Пушкіна Гоголь тут не називає. Образ підказаний, безсумнівно, виглядом Пушкіна, про що говорять і майже прямі збіги рядків зі статті й поеми

Гоголь виявив своїм творчість м новий етап літератури, і, залишаючись колу ідей Пушкіна, воно не може не полемізувати з ним. Доля "невизнаного письменника" певна тим, що він дерзнув "викликати назовні все, що щохвилини перед очами". Войовничість юрби, що не приймає реальної повсякденності й "гіркої правди" у мистецтві, Гоголь підкреслює з тією же силою, що й Лермонтов в "Пророку". "Суворо його поприще й гірко відчує він своя самітність", - пише Гоголь про "невизнаного письменника", як би згадуючи слова про власний свій шлях: "Уж доля моя - ворогувати з моїми земляками". Разом з тим Гоголь мріє про інший час, "коли іншим ключем грізна хуртовина вдохновенья" піднесе його до врочистих і величних картин

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить