Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Майстерність зображення миру людських почуттів в одному з добутків росіянці літі-ратури XIX століття. Н. В. Гоголь. "Мертві душі"

Random Images

Н. В. Гоголь належить до числа найбільших діячів російської класичної літератури. Вершиною творчості письменника є поема “Мертві душі” - один з видатних добутків світової літератури, по визначенню В. Г.

Бєлінського, “утвір, вихоплений зі схованки народного життя”. У поемі знайшли своє вираження всі основні особливості таланта автора. У своєму добутку письменник типізує образи російських поміщиків, чиновників і селян. Єдина людина, що явно виділяється із загальної картини російського життя, - це головний герой поеми. Розкриваючи його образ, автор оповідає про походження й формування його характеру. Чичиков - персонаж, історія життя якого дається в усіх деталях

З одинадцятого розділу ми довідаємося, що Павлусь належав до бідної дворянської сім'ї. Батько головного героя залишив йому в спадщину полтину міді так завіт старанно вчитися, догоджати вчителям і начальникам і, саме головне, берегти й збирати копійку. На відміну від пушкінського Гринева Чичиков швидко зрозумів, що всі високі поняття тільки заважають досягненню заповітної мети. От чому Павлусь пробиває собі дорогу в житті власними зусиллями, не опираючись ні на чиє заступництво

Благополуччя своє він будує за рахунок інших людей: образа, обман, хабарництво, казнокрадство, махінації на митниці - знаряддя головного героя. Ніякі невдачі не можуть зломити його спрагу наживи И щораз, роблячи погані вчинки, він легко знаходить собі виправдання. Кожна глава розширює наше подання про можливості Чичикова й приводить до думки про разючу його мінливість: з Маниловим він нудотно-люб'язний, з Коробочкою - наполегливий^-наполегливий-дріб'язково-наполегливий і грубий, з Новосибірським - напористий і боязкуватий, із Собакевичем торгується підступно й невідступно, Плюшкина скоряє своїм “великодушністю”. У чому ж секрет?

Може бути, головний герой - чудовий актор або далекоглядний психолог? Мабуть, немає. Він обманулся в Ноздреве й не зміг зіграти люб'язну йому роль, розбудив скупу підозрілість Коробочки, спровокував ревнощі губернських дам. Оборотний особлива увага на ті моменти поеми, де Чичикову немає необхідності маскуватися й змінювати себе заради пристосування, де він залишається наодинці із самим собою. При огляді міста N наш герой “відірвав прибиту до стовпа афішу, для того щоб, пришедши додому, прочитати її гарненько”, а прочитавши, “згорнув охайно й поклав у свій ларчик, куди мав звичай складати все, що попадалося”.

Це збирання непотрібних речей, ретельне зберігання мотлоху нагадує звички Плюшкина. З Маниловим Чичикова зближає невизначеність, через яку всі припущення на його рахунок виявляються однаково можливими. Ноздрев зауважує, що головний герой схожий на Собакевича: “...ніякої прямодушності, ні щирості!

Доконаний Собакевич”. А знаменитий ларчик! Усе в ньому розкладено із дріб'язковою педантичністю, точнісінько як у комоді Наталі Петрівни

У характері Чичикова є й манілівська любов до фрази, до “шляхетного” жесту, і мелоч ная скаредність Коробочки, і самозакоханість Ноздрева, і груба скупість, холодний цинізм Собакевича, і скнарість Плюшкина. Чичикову легко виявитися дзеркалом кожного із цих співрозмовників, тому що в ньому є всі ті якості, які становлять основи їхніх характерів Чичиков відрізняється від своїх двійників у маєтках, він людина нового часу, ділок і набувач, і має всі необхідні якості: “...і приємність у зворотах і вчинках, і жвавість у ділових іграх”, але він теж “мертва душа”, тому що йому недоступна “ радість, щоблищить,” життя. Цей герой утихомирює свою кров, що “грала сильно”, позбувається від життя людських почуттів майже зовсім. Ідея успіху, заповзятливість, практицизм заслоняють у ньому всі людські спонукання. Правда, Гоголь зауважує, що в Чичикове немає тупого автоматизму Плюшкина: “У ньому не було прихильності властиво до грошей для грошей, їм не володіли скнарість і скнарість

Ні, не вони рухали їм, - йому ввижалося спереду життя у всіх довольствах... Щоб нарешті, потім, згодом, вкусить неодмінно все це, от для чого береглася копійка...” “Самовідданість”, терпіння й сила характеру головного героя дозволяють йому постійно відроджуватися й проявляти величезну енергію для досягнення поставленої мети

Чичиков уміє пристосовуватися до будь-якого мікросвіту, навіть зовнішній вигляд героя такий, що підійде до будь-якої ситуації: “не красень, але й не дурної зовнішності”, “не занадто товстий, не занадто тонкий”, “людина середнього років” - усе в ньому невиразно, ніщо не виділяється. Як не дивно, але це - єдиний персонаж, здатний на прояв рухів душі. “Видно, і Чичикови на кілька мінут звертаються в поетів”, - говорить автор, спостерігаючи, як його герой зупиняється, “начебто приголомшений ударом”, перед молоденькою шістнадцятирічною дівчиною. В остаточному підсумку не сумнівні покупки, не підозріла спритність Чичикова, а “людське” рух душі стало причиною краху його витівки

Так вуж улаштований життя, говорить Гоголь, що саме щиросердність, щирість, безкорисливість - самі небезпечні. У фіналі поеми автор намічає деякі перспективи духовного відродження головного героя. Подолання зла полягає, на думку письменника, не в соціальній перебудові, а в невичерпному потенціалі російського народу. На жаль, другий тім “Мертвих душ” був спалений, а третій не написаний, тому читач не зміг побачити, як Гоголь приводить Чичикова через життєвий бруд до морального відродження

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить