Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Образ Чичикова

Random Images

Восени 1835 року Гоголь приймається за роботу над поемою “Мертві душі”, сюжет якої був йому підказаний Пушкіним. Гоголь давно мріяв написати роман про Росію, і був дуже вдячний Пушкіну за ідею. “Мені хочеться в цьому романі показати хоча з одному боку всю Русь”, - визнавався письменник Пушкіну. У поемі автор відбив уклад життя й вдачі різних шарів суспільства - поміщиків, чиновників, селян. Пояснюючи задум “Мертвих душ”, Гоголь писав, що образи поеми - “нітрохи не портрети з незначних людей, навпроти, у них зібрані риси тих, які вважають себе краще інших”.

Великим планом зображені в поемі поміщики. Причому послідовність знайомства їх із читачем обрана Гоголем не випадково. Починаючи від Манилова, і закінчуючи Плюшкиним, автор підсилює гірку викривальну сатиру, показує поміщиків за принципом усе більше сильного їхнього збідніння й морального падіння. Мрійника, що живе у світі своїх мрій, Манилова поміняє "дубинноголовая" Коробочка, безладного брехуна й шулера Ноздрева - незграбний господарський Собакевич.

Завершує цю галерею поміщиків Плюшкин - жадібний скнара, "діра на людстві" - так називає Плюшкина Чичиков. Серед розмаїтості цікавих характерів виділяється дивний персонаж - Павло Іванович Чичиков. Образ Чичикова є об'єднуючим і збірним, у ньому сполучені різні якості поміщиків. Про походження й формування його характеру ми довідаємося з одинадцятого розділу поеми. Павло Іванович належав до бідної дворянської сім'ї. Батько Чичикова залишив йому в спадщину полтину міді так завіт старанно вчитися, догоджати вчителям і начальникам і, саме головне, - берегти й збирати копійку. У заповіті батько нічого не сказав про честь, борг і достоїнство

Чичиков швидко зрозумів, що високі поняття тільки заважають досягненню заповітної мети. Тому Павлусь пробиває собі дорогу в житті власними зусиллями. В училище намагався бути зразком слухняності, увічливості й шанобливості, відрізнявся зразковим поводженням, викликав похвальні відкликання вчителів. Закінчивши навчання, воно надходить у казенну палату, де всіма силами догоджає начальникові й навіть доглядає за його дочкою. Виявляючись у будь-якій новій обстановці, у новому середовищі, воно відразу стає "своєю людиною". Він осяг “велику таємницю подобатися”, з кожним з персонажів він говорить на його мові, обговорює близькі співрозмовникові теми

У цьому герої ще жива душа, але щораз, заглушаючи борошна совісті, роблячи все для своєї вигоди й будуючи щастя на лихах інших людей, він убиває її. Образа, обман, хабарництво, казнокрадство, махінації на митниці - знаряддя Чичикова. Сенс життя герой бачить лише в придбанні, накопиченні. Але для Чичикова гроші - засіб, а не ціль: він хоче благополуччя, гідного життя для себе й своїх дітей

Від інших персонажів поеми Чичикова відрізняє сила характеру й цілеспрямованість. Поставивши собі певне завдання, воно не зупиняється ні перед чим, проявляє для її досягнення завзятість, наполегливість і неймовірну винахідливість. Він не схожий на юрбу, він активний, діяльний і заповзятливий. Чичикову далекі мрійність Манилова й простодушність Коробочки

Він не жадує, як Плюшкин, але й не схильний до безтурботного розгулу, як Ноздрев. Його заповзятливість не схожа на грубу діловитість Собакевича. Все це говорить про явну його перевагу. Характерною рисою Чичикова є неймовірна багатогранність його натури. Гоголь підкреслює, що таких людей, як Чичиков, розгадати нелегко.

З'явившись у губернському місті під видом поміщика, Чичиков дуже швидко завойовує загальні симпатії. Він уміє показати себе людиною світським, всебічно розвиненим і чималим. Він може підтримати будь-яку розмову й при цьому говорить “ні голосно, ні тихо, а зовсім так, як треба.” До кожної особи, у якому Чичиков зацікавлений, він уміє знайти свій особливий підхід. Виставляючи напоказ свою доброзичливість до людей, він зацікавлений лише в тім, щоб вигідно використовувати їхнє розташування. Чичиков дуже легко “перевтілюється”, міняє манери поводження, але при цьому ніколи не забуває про своїх цілях. У бесіді з Маниловим він виглядає майже зовсім, як сам Манилов: він так само ввічливий і чутливий

Чичиков відмінно знає, як зробити сильне враження на Манилова, а тому не скупиться на всілякі щиросердечні виливи. Однак, розмовляючи з Коробочкою, Чичиков не проявляє ні особливої галантності, ні щиросердечної м'якості. Він швидко розгадує сутність її характеру й тому поводиться розв'язно й безцеремонно. Коробочку делікатністю не дошкулиш, і Чичиков після довгих спроб напоумити її “вийшов зовсім із границь усякого терпіння, вистачив у серцях стільцем об підлогу й пообіцяв їй риса”. При зустрічі з Новосибірським Чичиков гнучко пристосовується до його розгнузданої манери поводження. Ноздрев визнає тільки “дружні” відносини, розмовляє із Чичиковим на "ти", і той поводиться так, немов вони старі закадичние приятелі

Коли Ноздрев хвастається, Чичиков помовчує, начебто не сумніваючись у правдивості почутого. При зустрічі із Собакевичем прямота й безпосередність Чичикова зовсім зникають. Собакевича не торкають і міркування на піднесені теми. І тоді Чичиков вступає з ним в азартний торг, у якому кожний прагне перехизуватися іншого. “Його не зіб'єш, непіддатливий!” - думає про себе Собакевич. До Плюшкину в Чичикова інший підхід: він відіграє роль великодушного доброзичливця, що бажає допомогти самотньому й беззахисному старому

Своєю поемою Н. В. Гоголь увів у літературу поняття “мертві душі”. Мертвими були не тільки ті, хто ставав предметом торгів Чичикова з поміщиками. А. И. Герцен так говорив про це: “Цей заголовок саме носить у собі щось навідне жах

И інакше він не міг назвати; не ревізькі мертві душі, а всі ці ноздреви, манилови й всі інші - от мертві душі, і ми їх зустрічаємо на кожному кроці”. Безумовно, поема Гоголя “Мертві душі” - один з найбільших добутків XIX століття. Бєлінський назвав поему “істинно національним добутком”. Гоголь зумів показати, що кріпосне право калічить не тільки селян, роблячи з них безсловесних рабів, але й поміщиків, перетворюючи їх у тунеядцев, що живуть за чужий рахунок. Образи, створені Гоголем, переступили час. Величезна сила сатиричного викриття каліцтва власницького миру, укладена в утворах письменника, не втратила своєї актуальності й у наші дні

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить