Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Поміщики в поемі Гоголя "Мертві душі"

Random Images

П'ятеро поміщиків - перші в ряді "мертвих душ".Вони не здатні ні до якого високого руху душі. Вони обмежені й примітивні в прагненнях. Вони вульгарні люди, тому що їхні інтереси так само вульгарні у своїй матеріальності. Духовний мир поміщиків дрібний і незначний

Речі виражають їхню внутрішню сутність. Чому ж так опустилися люди? Не тільки особисте життя тому причиною, але й соціальні умови привели до цього. Поміщики не конкретні люди, вони ще й типи, що характеризують цілі групи подібних собі. Гоголь гірко міркує про людину, про його долю в сучасному світі, про безглуздість держави, де хазяї - "Собакевичи" і "Плюшкини". Одним із представників цього шару є Манилов

Характеристика Манилова - негативна. Зрозуміти це допомагає деталізація й іронія автора. Він "була людина видний, риси особи його були не позбавлені приємності, але в цю приємність, здавалося, надто було передано цукру...посміхався заманливо, був білявий, із блакитними очами". "Удома він говорив дуже мало й большею частиною міркував і думав...

" Уважаючи себе образованнейшим людиною, вона хоче "стежити отаку науку, щоб етак розворушило душу, дало б, так сказати, паренье отаке..." Гоголь дає зрозуміти, що міркування Манилова не мають ніякої підстави: "У його кабінеті завжди лежала якась книжка, закладена закладкою на чотирнадцятій сторінці, що він постійно читав уже два роки". Навколишні речі, весь уклад життя, думки, почуття й учинки цього героя ясно говорять про те, що Манилов - людин "так собі, ні те ні рє, ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан". Коробочка теж представник поміщиків. Гоголь не любить Коробочку. Його дратує й "старе плаття", прибране про всякий випадок; і шиплячі як змії годинники, старі шпалери й достаток мух. Час у будинку Коробочки завмерло назавжди.

Тут тягне в сон і вікна виходять на скотарню. Господарка срослась зі своїм господарством і перетворилася в частину його. "Коробочка" - це не просто прізвище, це - спосіб життя й думок. Не зрячи з вуст Чичикова, діяльної й активної людини, звучить слово "дубинноголовая". Коробочка не вміє мислити інакше, чим звикла. Вона боїться цього

Їй "дубинноголовость" - страх перед незвичайним і дурість. У повісті автор іронічно говорить про всіх поміщиків. Серед них і Ноздрев - жвава й невгамовна людина

Так чому ж і він - мертва душа? У характері Ноздрева Гоголь виділяє його безцільну активність, постійну готовність чим-небудь зайнятися: "...він пропонував вам їхати куди завгодно, хоч на край світла, увійти в яке хочете підприємство, міняти всі що не їсти на всі що хочете". Але жодне почата справа Ноздрев не доводить до кінця, тому що всі починання його безцільні. Цей молодець просто, без усякого сорому хвастається й обманює всіх, хто зустрінеться сним.

За його словами, у його стайні коштує гнідий жеребець, "за який Ноздрев боїться, що заплатив десять тисяч". Але поле "русаків така загибель, що землі не видно", одного він навіть піймав сам "за задні ноги". Ноздрев - людина без принципів. Його поява завжди говорить про прийдешній скандал: "На жодному зборах, де він був, не обходилося без історії. Яка-небудь історія неодмінно відбувалася: або виведуть його під руки із залу жандарми, або примушені бувають свої ж приятелі. Якщо ж цього не трапиться, то все-таки що-небудь так буде таке, чого з іншими ніяк не буде".

Автор іронічно називає Ноздрева "історичною людиною". Говорячи про мертві душі, Гоголь підводить читачів до думки, що теперішніми "мертвими душами" є душі поміщиків, які давно вже перестали мріяти про щось високому, які піклуються лише про власне існування й збагачення будь-яким способом. Такий і Собакевич. Він грубий і незграбний. Його зовнішність лякає: коли Чичиков глянув скоса на Собакевича, він йому цього разу здався досить схожим на середньої величини ведмедя...фрак на ньому був зовсім ведмежого кольору...

ступав він криво й навскіс і наступав безупинно на чужі ноги". Під'їжджаючи до села Собакевича, Чичиков звернув увагу на міцні будови. Хазяїн не піклується про красу, не зате все в будинку стійко. Кожна річ незграбна і як би говорить: "И я теж Собакевич!

" У розмові із Чичиковим він висловлює озлобленість до навколишнім. Всі, на його думку, шахраї: "За копійку вб'ють". Авторові противні обоє героя. Кожний з них хоче надути іншого й боїться, як би не надуріли його. Собакевич на відміну від попередніх героїв пов'язаний з господарською діяльністю

Він хитрун, але Гоголь постійно викриває його, приділяючи особливу увагу його цінностям. Інтереси Собакевича обмежені. Ціль його життя - матеріальне збагачення й ситний обід. При всім цьому Собакевич - непоганий хазяїн, його мужикам живеться непогано.

чиПороджений він ведмедем або "омедведила" його життя - це скоре лихо, чим провина героя. Кожний поміщик, що зустрічається в поемі, завдяки якому-небудь своєму недоліку впадає в око читачеві. Так поміщик Степан Плюшкин дивує нас веденням свого господарства. У шостому розділі Гоголь описує смерть його душі

Всі володіння цього героя перейняті тугою. Чичиков відразу помітив "якусь особливу старість на всіх сільських будовах". Опис маєтку підкреслює запустіння душі поміщика. Тут усе мляво.

Простір Плюшкина неможливо розглянути одним поглядом. Усе відкривається для головного героя й читачів поступово, навіть будинок "місцями в один поверх, місцями у два... дивився якимось старезним інвалідом...

довгий, довгий непомірно". Кімната поміщика так само підкреслює його натуру: "Ніяк було не можна сказати, щоб у кімнаті цей жила жива істота". Але ж колись Плюшкин "був ощадливим хазяїном". У нього була дружина, діти. Так що ж з ним трапилося? Справа в тому, що дружина його вмерла, старша дочка й син виїхали, а незабаром умерла й молодша дочка. І людина, що залишилася один, втратив контроль над собою

Їм опанувала спрага збагачення. Тепер уже не речі належать йому, а він належить їм і залежить від них. Він відсторонився назавжди від своїх дітей друзів, і навіть навколишніх його селян. Плюшкин уважає їхніми шахраями, ледарями: "Адже в мене що рік, то біжать, - скаржиться Плюшкин - Народ-Те боляче ненажерливий, від ледарства завів звичку тріскати, а в мене є й самому нема чого". І в остаточному підсумку Гоголь говорить наш, що цей поміщик "звернувся...у якусь діру на людстві".

Отже, у Плюшкине ми бачимо жадібної, скупої людини, але в той же час нам стає жаль його. Все життя героя зложилося завдяки ніколи нещасним подіям, що відбулися. Через образ Плюшкина читач розуміє, що спрага накопичення приводить тільки до вбогості. Плюшкин перетворився в скупого звіра, тварини й навіть втратив зовнішні ознаки підлоги

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить