Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Поема “Мертві душі” і її актуальність у наші дні

Random Images

А хіба мені завжди весело боротися з незначним вантажем дрібних страстей, іти об руку з моїми дивними героями? ПРО, скільки разів хотів би я вдарити в піднесені струни, захопити гордо за собою шанувальників і з торжеством прикувати їх до переможної своєї колісниці. Н. В. Гоголь Поема "Мертві душі" є одним із самих чудових добутків росіянці літератури

Великий письменник-реаліст Микола Васильович Гоголь показав всю сучасну Росію, сатирично зобразивши помісне дворянство й губернське чиновництво. Але якщо придивитися, огидні й жалюгідні риси гоголівських персонажів не зжиті дотепер і яскраво проявляються й сьогодні, на рубежі нового століття. Сміх Гоголя містив у собі й почуття гострої скорботи, породжене картинами духовного вгасання, “омертвіння” людини, його приниження й придушення, явищами соціального застою. Недарма письменник говорив про те, що йому доводиться озирати життя “крізь видний миру сміх і незримі, невідомі йому сльози”. І разом з тим сміх Гоголя не викликає розчарування, він будить енергію опору й протесту, енергію дії. Назва гоголівської поеми має, принаймні, два значення. Під “мертвими душами” розуміють і померлі селяни, скупкою яких займається поміщик Чичиков, і абсолютно живі герої добутку - поміщики й чиновники міста NN.

Заслуга великого письменника насамперед у тім, що він майстерно зобразив у своєму добутку безліч найрізноманітніших характерів. Центральне місце в поемі займають глави, що оповідають про різні типи поміщиків-кріпосників у тодішній Росії. Картини занепаду господарства, повного духовного зубожіння, деградації особистості приводять читача до думки про те, що саме ці "хазяї життя" і є "мертвими душами". Опис поміщиків Гоголь дає в певному порядку, і крок за кроком обрисовує ступінь морального занепаду всього поміщицького класу. Образи поміщиків проходять перед нами один за іншим, і з кожним новим персонажем усе більше видна втрата цими людьми всього людського. Те, що в Манилові тільки вгадується, у Плюшкине вже одержує своє реальне втілення. "Мертві душі" - це поема про типові явища російської дійсності, сучасної Гоголю, і в образах кріпосників автор сатирично показав згубну силу кріпосного права

Галерея поміщиків у поемі відкривається образом Манилова. На перший погляд, цей хазяїн зовсім не здається “монстром”, "мертвою душею". Навпаки: "на погляд він була людина видний; риси особи його були не позбавлені приємності...

" Небагато слащавий, "цукровий", дуже люб'язний і надзвичайно приємний чоловік, особливо на тлі інших героїв поеми. Однак Гоголь розкриває всю порожнечу й марність Манилова. Його господарство розоряється, у маєток запустіння, "вся двірня спить немилосердним образом і повесничает весь інший час". У самому будинку Манилова вражає якесь почуття відсутності хазяїна. Поруч із гарними меблями вбогі крісла, на столі лежить уже два роки книга, закладена закладкою на 14-й сторінці. А Манилов будує безглузді проекти, не займається маєтком. Він може тільки приємно посміхатися й марнувати люб'язності

Єдиний результат його "роботи" - "гірки вибитої із трубки золи, розставлені не без старання дуже гарними рядами". З бажання зробити люб'язність ледь знайомому йому Чичикову Манилов не просто дарує тому своїх померлих селян, але й бере на себе видатки по оформленню купчої. Спочатку дивне прохання Чичикова бентежить поміщика, але Манилов не в змозі подумати над реченням і легко дає переконати себе. Так незла, люб'язна людина з'являється перед нами як "мертва душа", що не втратила, однак, ще якісь людські риси. Пародією на людину представлена й Коробочкка, що автор називає "дубинноголовой". На тлі міцного господарства показана тупа, неосвічена бариня

Вона настільки дурна, що навіть не може зрозуміти всієї дикості речення Чичикова. Для неї продаж померлих так само природний, як і торгівля продуктами. Коробочка тільки боїться "продешевити" при продажі нового товару. От до чого приводить людська пристрасть кнаживе.

Інший образ "живого мерця" персоніфікує собою Ноздрев. Його життя - відчайдушні веселощі, постійна гульба. Йому всі друзі, з ким він п'є й грає в карти, програючи й пропиваючи за кілька днів плоди праці своїх селян. Ноздрев грубий і безцеремонний: "ех, Чичиков, ну що тобі коштувало приїхати. Право, свинтус ти за це, скотар етакий..." Гоголь іронічно називає Ноздрева "історичною людиною", підкреслюючи його типовість: "Особа Ноздрева вірно вже скільки-небудь знайомо читачеві".

У відмінному стані в нього тільки псарня. Образ Ноздрева яскраво показує розбещуючий характер кріпосного права. А от перед нами Собакевич, власник гарного маєтку. "Здавалося, у цьому тілі зовсім не було душі...," - пише Гоголь. Собакевича цікавить тільки їжа й подальше збагачення. Він спокійно сприймає речення Чичикова й починає з ним торгуватися

Людські почуття в ньому давно вже вмерли, недарма Гоголь порівнює Собакевича із середньої величини ведмедем. Цей людиноненависник - закінчений реакціонер, гонитель науки, освіти. Цікаво наступний опис вітальні героя: “Стіл, крісла, стільці - усе було самогр важкої й неспокійної властивості, - словом, кожний стілець, здавалося, говорив: “И я теж Собакевич!” Відверте порівняння Собакевича з неживими предметами вже говорить про його нерухомість, бездушшя

Але ж саме душу є рушійним початком у людині, недарма древні люди зображували неї у вигляді крил птаха. Саме душа надихає людини на рух, розвиток, творчість. Але не такі персонажі поеми. "Вінцем" цієї піраміди виявляється Плюшкин, "діра на людстві”, "мертва душа". Духовна загибель людини показана в ньому з величезною викривальною силою. Образ Плюш кина підготовляється описом жебрака села, голодних селян. Панський будинок здається "старезним інвалідом", читача не залишає відчуття, начебто він заблукав на цвинтар

На цьому тлі виникає дивна фігура: не те мужик, не те баба, в "невизначеному платті, схожому на жіночий капот". Однак не жебрак стояв перед Чичиковим, а самий багатий поміщик в окрузі, у якому жадібність убила навіть розуміння цінності речей. У Плюшкина все гниє в коморах, він цілими днями збирає в селі всяку дрянь, крадучи у своїх же селян. Речі для нього дорожче людей, які "мруть, як мухи" або вдаряються вбега.

"И до такої незначності, дріб'язковості, гидоти міг снизойти людина!" - викликує Гоголь. Але ж раніше Плюшкин був тільки розважливим, ощадливим хазяїном. Кріпосне право вбило в ньому людини, перетворило в "живий труп", не зухвалий нічого, крім відрази. Так Гоголь показує повну деградацію помісного дворянства

Від Манилова до Плюшкина простежує автор щабля моральної загибелі людини-паразита. Адже поміщики живуть за рахунок своїх кріпаків, забуваючи про суспільні інтереси. Всі вони є духовними мерцями. У поемі є й зовсім новий герой, що дотепер не зустрічався в російській літературі. Це представник класу, що народжується, "набувачів". В образі Павла Івановича Чичикова Гоголь вивів на загальний огляд риси "лицаря копійки".

На перший погляд Чичиков робить враження слизької, багатоликої людини. Це підкреслюється його зовнішністю: "У бричці сидів пан не красень, але й не дурної зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий, не можна сказати, щоб старо, однак ж і не так, щоб занадто молодий". Немов хамелеон, Чичиков постійно міняється. Він здатний надавати своїй особі потрібне вираження, щоб здаватися приємним співрозмовником

Говорячи із чиновниками, герой поеми "дуже мистецьки вмів підлестити кожному". Тому він швидко завойовує в місті необхідну репутацію. Загальна мова Чичиков знаходить і з поміщиками, у яких купує померлих селян. З Маниловим він виглядає особливо люб'язною й увічливою людиною, чим і зачаровує хазяїна. У Коробочки, Ноздрева, Собакевича й Плюшкина Чичиков поводиться відповідно до обстановки й до кожного вміє знайти підхід. Тільки Ноздрева він не піймав у свої мережі. Але ця була єдина невдача Чичикова.

Щоб домогтися результату, наш герой пускає в хід все своє вміння обворожити людини. А ціль у нього одна - збагачення, і заради цього Павло Іванович готовий лицемірити, годинниками тренуючись у дзеркала. Головне для нього - гроші. Вони потрібні героєві поеми не самі по собі, а як засіб подальшого нагромадження. Ще в дитинстві Чичиков добре засвоїв наказ батька догоджати начальникам, дружити "з тими, хто побогаче" і берегти "копійку". Запали в душу хлопчика батьківські слова: "Усе зробиш і все прошибиш на світі копейкою". Маючи більший розум "з боку практичної", Чичиков почав збирати гроші в, школі, наживаючись на товаришах і відрізняючись особою скнарістю

Уже в ті роки виявилася душа цього "набувача". Обманом, підлабузництвом Чичиков пробивав собі дорогу, не зупиняючись ні перед чим. Він хитрить, обкрадає державу, "надуває" колег

Хабарництво стає його стихією. Поступово афери Чичикова здобували все більший розмах. Від скромного повитчика до митного чиновника простежує Гоголь шлях свого героя. Будь-якими шляхами він прагне збільшити стан

За ідею покупки "мертвих душ" він ухопився швидко. Підприємницький талант Чичикова не погодиться з моральними нормами. Для нього немає ніяких моральних підвалин

Чичиков з радістю містить: "А тепер же час зручне, недавно була епідемія, народу вимерло, славу Богові, чимало". На людському горі, на чужих смертях він будує своє благополуччя. Чичиков - таке ж породження часу, як Онєгін або Печорин. Про це писав Бєлінський, відзначаючи, що "Чичиков, як набувач, не менше, якщо не більше Печорина, - герой нашого часу". Ми ж без перебільшення можемо сказати, Чичиков втілив у собі риси багатьох сучасних підприємців, для яких вище всього вигода. І як це ні сумно, але це “герой” і нашого часу теж. Творчість великого письменника напрочуд близько стикається із проблемами наших днів

Гоголівські образи дозволяють ясніше зрозуміти активність сучасних безсоромних ділків, користолюбців; також внутрішній вигляд людей, які реальна суспільна справа підмінюють порожнім прожектерством; та й тих, хто з “натхненням” і в той же час впустую розтрачують свою й чужу енергію на марні заняття, Відсталість, застій, консерватизм викликають у письменнику протест, тому що вони народжують страх перед будь-якими змінами у світі. У наші дні ми спостерігаємо сплески агресивного, войовничого консерватизму в країнах Америки й Західної Європи. Зрозуміло, в епоху стрімкого розвитку науки й техніки істотно змінився лик і практика консерватизму. Але збереглося те, про що нам нагадують добутку великого сатирика, - прагнення розтрощити розумне, нове заради збереження старого, віджилого. Сучасним реакціонерам також властиве подання, що життя повністю подвластна тільки їм, що влада й гроші вирішують усе. У пбеме Гоголя накопичення найчастіше здобуває вигляд того явища, які в наші дні одержало назву вещизма. Сучасні “ ве-щисти”, зрозуміло, не збирають нікому не потрібний мотлох, а здобувають дорогої престижної речі

Однак суть одна; як і Плюшкин, вони виявляються під невсипущою, непорушною владою речей, зібраних ними з великим старанням. Не речі служать їхнім власникам, а людина стає їхнім слугою, віддаючи забуттю багато чого з того, чим відрізняється теперішнє людське життя. Гоголь відбив у поемі таке соціальне зло, як бездуховність. З великою художньою силою він зобразив людей, позбавлених високих прагнень, замкнутих тільки на собі, байдужих до всього, що їх безпосередно не зачіпає

Бездуховність - постійний супутник різного роду набувачів, накопичувачів, тих, хто поглинений погонею за чинами, прагне досягти своїх цілей будь-якими засобами. Втрата моральних критеріїв характеризує й ту зображену Гоголем самовдоволену буденщину, самозакохану вульгарність, що іронічно ставиться до духовних інтересів і “високим матеріям”. Зв'язку творчості Гоголя із сучасністю широкі й багатоликі. Саме усвідомлення цих зв'язків збагачує наші подання про завоювання російської класичної літератури

Невичерпна сила образних узагальнень Гоголя розкривають неминуще значення його художньої спадщини

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить