Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Сатиричні образи поміщиків по поемі Н. В. Гоголя "Мертві душі"

Random Images

На сюжет, підказаний Пушкіним, Гоголь пише добуток, де, за його словами, “було б уже не одне те, над чим варто сміятися”. Незабаром Гоголь розуміє, що річ, їм створювана, не підходить ні під одне визначення літературного жанру. Дотримуючись приклада Пушкіна - роман, але не в прозі - Гоголь охрестив “Мертві душі” поемою, але не у віршах. Цензура заборонила навіть назву - мертвих душ бути не може! А в поемі це поняття раз у раз міняє свій зміст: те означає померлих фактично, але ще що юридично значаться в ревізьких списках селян, те духовно омертвілих поміщиків і чиновників. В 1842 році поема була все-таки опублікована, незважаючи на замкне

За словами Герцена, “Мертві душі” потрясли всю Росію”. Вихід поеми викликав ще більшу буру, чим поява комедії “Ревізор”. Кріпосники-Дворяни, що довідалися себе в персонажах нового твору Гоголя, реакційна критика злобливо засудили й автора, і поему, обвинувачуючи Гоголя в тім, що він не любить Росію, що це глузування над російським суспільством. Прогресивний табір, і серед них Бєлінський, уважали, що сатира Гоголя - це сатира гарячого патріота, що полум'яно любить свій народ. Гоголь був твердо впевнений у великому майбутньому країни, він розумів, що в народі сховані величезні можливості й сили, здатні змінити вигляд Росії. Саме глибока любов до Росії, почуття тривоги за долі свого народу харчували нещадну сатиру Гоголя в зображенні дворянсько-кріпосницького миру

Гоголь писав у своєму щоденнику: “Буває час, коли не можна спрямувати суспільство або навіть все покоління до прекрасного, поки не покажеш всю глибину його теперішньої мерзенності”. Портретна галерея “Мертвих душ” відкривається Маниловим. По натурі Манилов увічливий, добрий, увічливий, але все це прийняло в нього смішні, виродливі форми. Він нікому й нічим не доставив користі, тому що життя його зайнята дрібницями

Слово “маніловщина” стало загальним. Прекраснодушність - сама відмітна риса Манилова. Відносини між людьми йому представлялися завжди святковими, без зіткнень і протиріч. Життя він зовсім не знав, реальність у нього підмінювалася порожньою фантазією, і тому він на все дивиться крізь “рожеві окуляри”. Це єдиний поміщик, що подарував “мертвих душ” Чичикову.

Слідом за Маниловим Гоголь показує Коробочку, одну з “тих матінок, невеликих поміщиць, які плачуться на неврожаї й збитки, а тим часом набирають потроху деньжонок у мішечки, розміщені по ящиках комодів”. Коробочка не претендує на високу культуру, як Манилов, вона не віддається порожньому фантазуванню, всі її думки й бажання вертяться навколо господарства. Кріпаки для неї, як і для всіх поміщиків, - товар. Тому Коробочка не бачить різниці між душами живими й мертвими. Коробочка говорить Чичикову: “Право, батько мій, ніколи ще не траплялося мені продавати небіжчиків”. Чичиков називає Коробочку “дубинноголовой”.

Це визначення цілком висвітлює психологію поміщиці, типової представниці дворянського кріпосницького суспільства. Типовий образ Ноздрева. Це людина “на всі руки”.

Його захоплює п'яний розгул, буйні веселощі, карткова гра. У присутності Ноздрева жодне суспільство не обходилося без скандальних історій, тому автор іронічно називає Ноздрева “історичною людиною”. Балаканина, хвастощі, брехня - самі типові риси Ноздрева. По оцінці Чичикова, Ноздрев - “ людина-дрянь”. Він тримає себе розв'язно, нагло й має “страстишку напаскудити ближньому”. Собакевич, на відміну від Манилова й Ноздрева, пов'язаний з господарською діяльністю. Собакевич - кулак і хитрий пройдисвіт

Гоголь нещадно викриває жадібного накопичувача, якого “омедведила” система кріпосного права. Інтереси Собакевича обмежені. Його ціль життя - це матеріальне збагачення й смачна їжа

Меблі в будинку Собакевича: стіл, крісла, стільці - нагадували самого хазяїна. Через зовнішність, через порівняння із предметами домашнього побуту Гоголь досягає величезній яскравості й виразності в описі характерних рис героя. Галерею “мертвих душ” завершує Плюшкин, у якому дріб'язковість, незначність і вульгарність досягають граничного вираження

Скнарість і пристрасть до накопичення позбавили Плюшкина людських почуттів і привели його до дивовижного каліцтва. У людях він бачив тільки розкрадачів його майна. Сам Плюшкин відмовився від суспільства, нікуди не ходив і в гості до себе нікого не запрошував. Він вигнав дочку й прокляв сина. У нього люди вмирали як мухи, багато хто його кріпаки значилися в перегонах. Плюшкин всіх своїх селян уважав тунеядцами й злодіями

У главі про Плюшкине ширше, ніж в інші, зачіпається селянське питання. Уже зовнішній вигляд села говорить про важку й безпросвітну частку кріпаків, про їхнє повне руйнування. Занепад усього кріпосницького укладу життя Росії найбільше реально відбився в образі Плюшкина. Образи Гоголя відрізняються глибокою типізацією і є правдивим узагальненням громадських порядків. Письменник сам глибоко й чудово почував загальнолюдську широту створених имтипов.

Гоголь писав: “Ноздрев довго не виведеться з миру. Він скрізь між нами й, може бути, тільки ходить в іншому каптані”. Гоголь намалював у своїй поемі похмуру й страшну картину кріпосного суспільства, що незручно до керівництва національним життям, суспільства, позбавленого елементарного подання про чесність і громадський обов'язок, спустошеного й духовно мертвого

Вся передова, мисляча Росія, читаючи поему, розуміла її назву так, як зрозумів Герцен: “Мертві душі” - це жах і ганьба Росії”. Високу оцінку Гоголю дали його сучасники. Пізніше Чернишевський писав: “Давно вже не було у світі письменника, що був би так важливий для свого народу, як Гоголь для Росії”. Зараз немає поміщиків, але риси характеру, які так яскраво запам'ятав Гоголь у поемі “Мертві душі”, залишилися, розсипавшись у незліченних кількостях пороків величезної частини суспільства

Жириновський нагадує Ноздрева, тому його можна назвати “історичною особистістю”. Коробочки зустрічаються майже на кожному кроці, що вижили з розуму Плюшкиних рідко, але все-таки можна зустріти, одним маниловим у нашім жорстокому столітті нема чого робити. Попусту мріяти - це занадто більша розкіш. Гоголь безсмертний, і це ясно кожному, хто добре вивчив російську літературу дев'ятнадцятого століття. Головна властивість гоголівського дарунка особливо чітко виявилося в окресленні характерів поміщиків. Уміння окреслити двома-трьома рисами “вульгарність вульгарного” людини пізніше використовував Чехов

Соціальний ґрунт, на якій процвітали Чичикови, манилови, собакевичи, ноздреви, давно зруйнований. А зло бюрократизму, накопичення, лицемірства як і раніше в людстві невигубно. Разюча сатира Гоголя необхідна й нашому часу. Важливо, може бути, і інше

У добутку - страхаюча картина роз'єднаності людей, їхнього відчуження від справжнього сенсу життя. Людина втратила людську особу. А це вже не смішно, а страшно. “Мертві душі” поміщиків остаточно втратили здатність по-справжньому бачити, чути, думати

Їхнє поводження механічний, заданий раз і назавжди, підпорядковано єдиної мети - здобувати, щоб “спати” наяву. Це духовна смерть! Жагуче бажання Гоголя розбудити сонна людська свідомість співзвучно будь-якій епосі застою

“Мертві душі” - добуток новаторське, сміло розвиваючої традиції російської літератури. Всі свої помисли письменник віддавав народу, він бачив відродження Росії в знищенні дозвільної касти тунеядцев, ім'я яким - дворяни-кріпосники. У цьому велич літературного подвигу Гоголя

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить