Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Собакевич і Чичиков

Random Images

Талант зображення людини через побутове його оточення досягає в Гоголя торжества в оповіданні про зустріч Чичикова із Собакевичем. Цей поміщик не витає в хмарах, він обома ногами стоїть на землі, до всьому ставлячись із черствою й тверезою практичністю. Обґрунтованість і міцність відрізняють усе в маєтку Собакевича: "Поміщик, здавалося, клопотав багато про міцність. На стайні, сараї й кухні були вжиті повновагі й товсті колоди, певні на вікове стояння. Сільські хати мужиків теж зрубані були напрочуд: не було кирчених стін, різьблених візерунків і інших витівок, але все було пригнано щільно і як треба". Усе було "упористо, без пошатки, у какомто міцному й незграбному порядку". Обґрунтованість супроводжується отут чудовим несмаком і каліцтвом

Будинок Собакевича нагадує казарму, які будують "для військових поселень і німецьких колоністів". Видно, що при його будівлі зодчий сперечався з хазяїном. Зодчий хотів симетрії, а хазяїн порядку. Вийшов чтото безглуздий і незграбне: хазяїн "заколотив на одній стороні всі вікна, що відповідають, і провертел на місце їх одне маленьке... Фронтон теж ніяк не довівся посереди будинку, як не бився архітектор, тому що хазяїн наказав одну колону збоку викинути, і тому опинилося не чотири колони, як було призначено, а тільки три". Про характер Собакевича говорить і внутрішнє оздоблення будинку. У вітальні висять картини із зображенням грецьких полководців; всі ці герої були "з такими товстими стегнами й нечуваними вусами, що тремтіння проходило по тілу".

Поруч із полководцями розмістилася "грецька Бобелина, що одна нога здавалася найбільше тулуба тих чепурунів, які наповнюють нинішні вітальні". Меблі в кімнатах міцна, незграбна й подібна з хазяїном: пузате горіхове бюро на пребезглуздих ногах - доконаний ведмідь. "Стіл, крісла, стільці - усе було найважчої й неспокійної властивості,- словом, кожний предмет, кожний стілець, здавалося, говорив: "И я теж Собакевич!" або "И я теж дуже схожий на Собакевича!" Над отделкою таких людей, як Собакевич, природа довго не мудрувала, не застосовувала тонких інструментів, а рубала із усього плеча: "Вистачила сокирою раз - вийшов ніс, вистачила в іншій - вийшли губи, більшим свердлом колупнула ока й, не обскобливши, пустила на світло, сказавши: "живе!

" Вийшла людина, схожий на середньої величини ведмедя, у фраку ведмежого кольору, що крокує криво й навскіс і наступаючий постійно на чужі ноги. На довершення подібності навіть кликали його Михайлом Семеновичем. "Здавалося, у цьому тілі зовсім не було душі або вона в нього була, але зовсім не там, де треба, а як у безсмертного Кощія гдето за горами й закрита такою толстою скорлупою, що все, що не ворочалося на дні її, не робило рішуче ніякого потрясіння на поверхні". Невгамовне насичення є сенсом існування Собакевича: "У мене коли свинина, всю свиню давай на стіл, баранина - усього барана тягни, гусак - усього гусака! Краще я знімання двох блюд, так знімання в міру, як душу вимагає". І "міра" його "душі" на цей рахунок безмірна

На сніданок у поліцмейстер Собакевич наміти для с гігантськ осетер і "у чверт час# с небольшим доехал его всего". Коли хазяїн і гості згадали про цьому "добутку природи", від нього залишився один хвіст, "а Собакевич пришипился так, начебто й не він, і, підійшовши до тарілки, що була подалі інших, тикав вилкою в какуюто сушену маленьку рибку. Обробивши осетра, він сіл у крісла й вуж більше не їв, не пив, а тільки мружив і ляскав очами". "Душу" його впала в блаженне заціпеніння. Супротивник "високих матерій", Собакевич про усім, що не пов'язане з його практичним інтересом, судить е сокирною прямолінійністю

Освіта - шкідлива вигадка. Люди все - злодії й розбійники: "Я знаю всіх: це все шахраї, весь місто там такої: шахрай на шахраї сидить і шахраєм поганяє. Усе христопродавци.

Один там тільки і є чимала людина: прокурор; та й той, якщо сказати правду, свиня". У своїх межах Собакевич розумний. Без праці він угадує хитрий задум Чичикова й вступає з ним у торгівлю. Тутто й виявляється раптом дивний парадокс, несподіваний штрих у характері Собакевича. На нього адже був уже "тонкий" натяк при описі картин у вітальні: "Між міцними греками, невідомо яким образом і для чого, помістився Багратіон, худий, худенький, з маленькими прапорами й пушками внизу й у самих вузеньких рамках". Згадаємо тощенькую чоловікові в товстого Собакевича! У вузькій справі торгівлі й корисливого інтересу проривається какойто натяк на його проникливість і навіть на поетичний талант

Торгуючись із Чичиковим, він забуває, яким "товаром" володіє, і розписує достоїнства мертвих, як живих. "Так чого ви скупитеся? - сказав Собакевич.- Право, недорого! Інший шахрай обдурить вас, продасть вам дрянь, а не душі; а в мене що ядрений горіх, усе на відбір: не мастеровой, так інший какойнибудь здоровий мужик

Ви розглянете: от, наприклад, каретник Михєєв! адже більше ніяких екіпажів і не робив, як тільки ресорні. І не те як буває московська робота, що на одна година,- міцність така, сам і обіб'є, і лаком покриє!.. А Пробка Степан...

Максим Телятників... А Веремій Скороплехин!" і т.д. Поетична тирада Собакевича - ціла поема про силу, талант і тямущість російського народу. І неспроста вона приводить Чичикова в здивування: у цьому ведмеді, закоренілому мізантропі й черствому кулаку раптом звідки не візьмися виявляється й "сила мовлення", і жвавість уяви, і "дарунок слова". Виходить, що Собакевич - "рідня" Чичикову не тільки по скнарості й діловій хватці, але й по росіянині "пересолу", на межі якого виявляються в перекрученій і потьмареній душі можливості її випрямлення й відродження

Адже й Чичиков так само зривається, як Собакевич. Згадаємо, наприклад, "дивне" розпорядження, що "зарапортовавшийся" Чичиков віддає Селіфанові, забуваючи, який "товар" він придбав: "зібрати всіх знову, що переселилися мужичков, щоб зробити всім особисто поголовний переклик". Точно так само "зарапортувався" у розмові з головою цивільної палати й Собакевич, підтверджуючи правоту російського прислів'я "На всякого мудреця досить простоти". "Так що ж ви не скажете Іванові Григоровичу,- відгукнувся Собакевич,- що таке саме ви придбали; а ви, Іван Григорович, що ви не запитаєте, яке придбання вони зробили? Адже який народ! просте золото. Адже я їм продав і каретника Михєєва".

- "Ні, начебто й Михєєва продали? - сказав голова.- Я знаю каретника Михєєва: славний майстер; він мені дрожки переробив. Тільки дозвольте, як же... Адже ви мені казали, що він умер...

" - "Хто, Михєєв умер? - сказав Собакевич, нітрохи не змішавшись.- Це його брат умер, а він преживехонький і став здоровее колишнього. Днями таку бричку налагодив, що й у Москві не зробити. Йому, що понакоштує, тільки на один государя й працювати". Так зненацька в Собакевиче переглядають два безсмертних автори - Хлестаков і Ноздрев, а заодно з ними й митецьким актором Чичиков. "Так начебто один Михєєв!

- продовжує вошедший у раж Собакевич.- А Пробка Степан, тесля, Милушкин, цегляр, Телятників Максим, швець,- адже все пішли, усіх продав!" А коли голова запитав, навіщо ж вони пішли, будучи людьми необхідними для будинку й мастеровими, Собакевич відповідав, махнувши рукою: "А!

так просто, знайшла дурницю: дай, говорю, продам, та й продав сдуру!" Зацим він повісив голову так, начебто сам каявся в цій справі, і додала: "От і сива людина, а дотепер не набрався розуму".

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить