Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Своєрідність жанру поеми Н. В. Гоголя "Мертві душі"

Random Images

Хоча поняття жанру безупинно змінюється й ускладнюється, під жанром можна розуміти історично складний тип літературного твору, якому властиві певні риси. Уже по цих рисах нам багато в чому стає ясна основна думка добутку, і ми приблизно вгадуємо його зміст; від визначення “роман” ми чекаємо описи життя героїв від початку до кінця, від комедії - динамічної дії й незвичайної розв'язки; ліричний вірш повинне занурювати нас у глибину почуттів і переживань. Але коли ці риси, властивим різним жанрам, змішуються між собою, створюють своєрідне неповторне сполучення - такий добуток спочатку приводить читача в здивування. Так, здивовано було зустрінуто й одне з найбільших, але в той же час і загадкові добутки XIX століття - поема Гоголя “Мертві душі”. Жанрове визначення “поема”, під якою тоді однозначно розумівся лисичанський добуток, написане у віршованій формі й романтичне по перевазі, приймалося сучасниками Гоголя по-різному. Одні знайшли його знущальним. Реакційна критика просто знущалася з авторського визначення жанру добутку. Але думки розійшлися й інші доглянули в цьому визначенні сховану іронію

Шевирев писав, що “значення слова “поема” здається нам двояким... через слово “поема” вигляне глибока, значна іронія”. Але хіба тільки лише через одну іронію Гоголь на титульному аркуші крупно зобразив слово “поема”? Безумовно, таке рішення Гоголя мало більше глибокий зміст. Але чому ж саме цей жанр Гоголь обрав для втілення своїх ідей?

Невже поема настільки містка, щоб дати простір всім думкам і духовним переживанням Гоголя? Адже “Мертві душі” втілили в собі й іронію, і художню проповідь. Безумовно, у цьому-те й складається майстерність Гоголя. Він зумів перемішати риси, властивим різним жанрам, і гармонійно з'єднати їх під одним жанровим визначенням “поема”. Що ж нового вніс Гоголь? Які з рис поеми, коріння якої йдуть в античність, він залишив для розкриття свого творчого задуму?

Насамперед нам пригадуються “Илиада” і “Одиссея” Гомера. На цій основі розгорнулася полеміка між Бєлінським і К. Аксаковим, що вважав, що “Мертві душі” написані точно за зразком “Илиади” і “Одиссеи”.

“У поемі Гоголя є нам той древній гомеровский епос, у ній виникає знову його важливий характер, його достоїнство й широко обемлющий розмір”, - писав К. Аксаков. Дійсно, риси подібності з гомеровской поемою очевидні, вони відіграють більшу роль у визначенні жанру й розкритті задуму автора. Уже починаючи із заголовка, аналогія з мандрівками Одиссея очевидна

На люті протести цензури проти такого трохи дивної назви - “Мертві душі” - Гоголь відповів, додавши до головної назви ще одне - “Пригоди Чичикова”. Але пригоди, подорожі, мандрівки Одиссея й описала великий Гомер. Однієї із самих яскравих аналогій з поемою Гомера є поява Чичикова в Коробочки. Якщо Чичиков - Одиссей, що мандрує по світлу, то Коробочка з'являється перед нами, нехай у такому незвичайному виді, німфою Калипсо або чарівницею Цирцеей: “Ах, пан-панотець, так у тебе-те, як у кабана, вся спина й бік вгрязи.

Де так изволил засалитися?” - такими словами привітає Коробочка Чичикова, і так, тільки перетворивши їх у теперішніх свиней, зустрічає супутників Одиссея Цирцея. Пробувши в Коробочки біля доби, Чичиков сам перетворюється в кабана, поглинаючи пироги та інші страви. Треба помітити, що Коробочка (до речі, єдина жінка серед поміщиківпроживала у своєму віддаленому маєтку, що нагадує занедбаний острів Калипсо, і протримала Чичикова в себе довше всіх поміщиків. У Коробочки відкривається таємниця шкатулочки Чичикова. Деякі дослідники думають, що це дружина Чичикова. У цьому яскраво проявляється містицизм і загадковість гоголівського добутку, воно почасти починає нагадувати ліричну поему із хвилюючим містичним сюжетом

Заголовок “Мертві душі” і черепа, намальовані самим Гоголем на титульному аркуші, тільки підтверджують цю думку. Іншим згадуванням про гомеровской поему може служити образ Із-Бакевича. Варто лише глянути на нього, і ми довідаємося в ньому циклопа Полифема - потужного, грізного велетня, що живе в таких же величезні барлогах

Будинок Собакевича зовсім не відрізняється красою й добірністю, а про такий будинок ми говоримо - циклопічне спорудження, маючи на увазі його форму й повну відсутність якої-небудь логіки в побудові. Та й сам Собакевич суперечливий: його “половина” - Феоду - лия Іванівна, худа як жердина, є повною протилежністю своєму чоловікові. Але не тільки в описах поміщиків ми знаходимо подібність із гомеровской поемою. Цікавий також і епізод на митниці, що є як би продовженням хитрості Одиссея. Перевезення мережив на баранах явно перейняті в античного героя, що врятував своє життя й життя своїх товаришів, підв'язавши людей під овець. Аналогії є й у композиції - експозиція про минулі справи Чичикова дана наприкінці добутку, так само як і Одиссей розповідає Алкиною про свої нещастя, уже перебуваючи майже поруч із рідний Итакой. Але в поемі цей факт є як би вступом, а саме оповідання становить головну частину

Такій перестановці вступів, висновків і головної частини сприяє й ще один цікавий факт: і Одиссей, і Чичиков подорожують як би не зі своєї волі - вони обоє поступово затягаються стихіями, які керують героями, як хочуть. Увага обертає на себе подібність цих стихій - в одному випадку це грізна природа, в іншому - порочна природа людини. Отже, ми бачимо, що композиція безпосередньо пов'язана з жанром поеми й гомеровские аналогії тут мають величезне значення. Вони відіграють більшу роль у жанровому визначенні й розширюють поему до “розмірів” “малого роду епопеї”. На це прямо вказують незвичайні композиційні прийоми, що дозволяють охопити значний відрізок часу, і вставні оповідання, що ускладнюють сюжетну лінію добутку. Але говорити про прямий вплив античного епосу на гоголівську поему було б неправильно. Починаючи із древніх часів багато жанрів пройшли складну еволюцію

Думати, що в наш час можливий древній епос, - це так само безглуздо, як і думати, щоб у наш час людство могло знову зробитися дитиною, як писав Бєлінський, полемізуючи з К. Аксаковим. Але поема Гоголя, звичайно, куди философичней, і деякі критики знаходять вплив іншого великого добутку, щоправда, уже епохи середньовіччя, - “Божественної комедії” Данте. У самій композиції проглядаються деякі риси подібності: по-перше, вказується на трьох приватний принцип композиції добутку, і перший тім “Мертвих душ”, задуманих як тритомник, виявляє собою, умовно говорячи, Пекло дантовской комедії

Окремі глави являють собою кола пекла. 1-й коло - Лімб - маєток Манилова, де перебувають безгрішні язичники - Манилов із дружиною і їхніми дітьми. Сладострастники Коробочка й Ноздрев населяють друге коло пекла, далі випливають Собакевич і Плюшкин, одержимі Плутосом - Богом багатства й скнарості. Місто Дит - губернське місто, і навіть стражник у воріт, у якого вуси здаються на чолі й нагадують, таким чином, рога чорта, уже говорить нам про подібність цих порочних міст своїм видом

У той час коли Чичиков залишає місто, у нього вносять труна покійного прокурора - це чорти волокут його душу в пекло. Через це царство тіні й мороку переглядає лише один промінь світла - губернаторська дочка - Беатриче (або героїня 2-го тому “Мертвих душ” Уленька Бетрищева). Композиційні й текстові аналогії з комедією Данте вказують на всеосяжний і всенищівний характер гоголівського добутку. Одним порівнянням Росії з пеклом у першому томі Гоголь допомагає нам зрозуміти, що Росія повинна піднестися духом і з пекла пройти в чистилище, а потім врай.

Такі трохи утопічні й гротескові ідеї Гоголя, його всенищівні й воістину гомеровские порівняння могли бути виражені тільки в поемі, такий містичному й незвичайної по своєму сюжеті, як у Данте. У тім, що Гоголь не зумів здійснити свій творчий задум, що складається в “створенні” чистилища й раю (двох наступних томів), складається естетическая трагедія Гоголя. Він занадто добре усвідомлював падіння Росії, і в його поемі вульгарна російська дійсність знайшла своє не тільки філософське, але й сатаническое відбиття. Вийшла як би пародія - викриття пороків російської дійсності. І навіть задумане Гоголем відродження Чичикова несе в собі відтінок якогось донкіхотства

Перед нами відкривається ще один можливий прообраз поеми Гоголя - травестований лицарський роман (яким є й “Дон Кихот” Сервантеса). В основі травестованого лицарського роману, а інакше шахрайського, також лежить жанр пригод. Чичиков подорожує по Росії, займаючись аферами й сумнівними підприємствами, але крізь пошуки скарбів переглядають пошуки духовної досконалості - Гоголь поступово виводить Чичикова на прямий шлях, який би з'явився початком довгого шляху відродження в другому й третьому томах “Мертвих душ”. Травестирование жанру, як, наприклад, травестирование лицарського роману в шахрайський, приводить іноді до того, що великий вплив починають робити й фольклорні елементи. Їхній вплив на формування жанрової своєрідності “Мертвих душ” досить велико, причому на творчість Гоголя, що був украинофилом, безпосередній вплив зробили саме українські мотиви, тим більше що й травесті виявилися найпоширенішими на Україні (наприклад, поема Котляревского “енеида”).

В. Бахтин знаходить у гоголівській поемі “форми веселого, карнавального ходу по пеклу”. Отже, перед нами з'являються звичайні герої фольклорних жанрів - богатирі, зображені Гоголем як би в переверненому виді (у вигляді антибогатирів без душ). Це гоголівські поміщики й чиновники, наприклад Собакевич, що, на думку Набокова, є чи ледве не самим поетичним героєм Гоголя. Більшу роль у поемі грає й образ народу, але не жалюгідні Селіфан і Петрушка, які, по суті, теж внутрішньо мертві, а ідеалізований народ ліричних відступів. Він не тільки вказує на такий фольклорний жанр, як лірична народна пісня, але як би підводить нас до найглибшому в художньому й ідейному змісті жанру - художньої проповіді

Гоголь сам мислив себе богатирем, що, прямо указуя на недоліки, виховає Росію й удержить неї від подальшого падіння. Він думав, що, показавши “метафізичну природу зла” (Н. Бердяєв), відродить занепалі “мертві душі” і своїм добутком, як важелем, переверне їхній розвиток убік відродження. На це вказує один факт - Гоголь хотів, щоб його поема вийшла разом з картиною Іванова “Явище Христа народу”.

Таким же променем, що сприяє прозрінню, Гоголь представляв і свій добуток. У цьому і є особливий задум Гоголя: сполучення чорт різних жанрів надає його добутку всеосяжний дидактичний характер притчі або повчання. Перша частина задуманої трилогії написана блискуче - тільки один Гоголь зумів так яскраво показати потворну російську дійсність. Але надалі письменника осягла естетическая й творча трагедія, художня проповідь втілила тільки першу свою частину - осудження, але не мала кінця - каяття й воскресіння. Натяк на каяття втримується в самому жанровому визначенні - саме ліричні відступи, який і повинна бути наповнена теперішня поема, указують на нього, хоча вони й залишаються, мабуть, єдиною рисою теперішнього лисичанського добутку. Вони надають всьому добутку внутрішній смуток і оттеняют іронію. Сам Гоголь говорив, що 1-й тім “Мертвих душ” - це лише “ґанок до великого будинку”, 2-й і 3-й тому - чистилище й відродження

Письменник думав переродити людей шляхом прямого наставляння, але не зміг - він так і не побачив ідеальних “воскреслих” людей. Але його літературне починання було потім продовжене в російській літературі. З Гоголя починається її месіанський характер - Достоєвський, Толстой. Вони змогли показати переродження людини, воскресіння його з тої дійсності, що так яскраво зобразив Гоголь

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить