Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Що таке чичиковщина?

Random Images

Поема Н. В. Гоголя “Мертві душі” належить до тих не-застаріваючим творам мистецтва, які є масштабними художніми узагальненнями, спрямованими на рішення корінних проблем людського життя. В омертвінні душ персонажів (поміщиків, чиновників. ЧичиковаГоголь убачає трагічне омертвіння людства, сумовитий рух історії по замкнутому колу. Джерела духовної порожнечі людини криються, по думці письменника, не тільки в соціальних умовах, але й в особливостях психічного складу особистості (рівною мірою ставляться до “мертвих душ” і поміщики-кріпосники, і ділок-набувач Павло Іванович Чичиков). Прийоми реалістичної типізації Гоголя прекрасно вловив Пушкіна

“Він мені говорив завжди,- згадує автор “Мертвих душ”,- що в жодного письменника не було цього дарунка - виставляти так яскраво вульгарність життя, уміти окреслити в такій силі вульгарність вульгарної людини, щоб весь той дріб'язок, що вислизає від очей, мигнула б крупно в очі всім”. Саме тому персонажі гоголівської поеми - це, говорячи словами В. Г. Бєлінського, “знайомі незнайомці”. Образ ділка-набувача Павла Івановича Чичикова типовий. Лихо, однак, не в тім, що Павло Іванович - ділець (зараз, наприклад, у наше життя усе ширше входить слово “підприємець”), а в його духовній ущербності, замаскованій вульгарності. Мертвотність Чичикова підкреслюється повною відсутністю змін у його духовному житті, заглибленістю всуету.

Бричка Павла Івановича довго не сходить із якогось зачарованого кола. Доля героя, як показує Гоголь, вічно вертається “на круги свої” (кожна нова афера кінчається викриттям, що, у свою чергу, не заважає “непотопляемому” Чичикову знову й знову починати все з нуля). Біографія Павла Івановича - предмет найглибшого психологічного дослідження. Гоголь пише про свого героя: “Не заглянь автор поглубже йому в душу, не ворухни на дні її того, що вислизає й ховається від світла, не вияви сокровеннейших думок, яких нікому іншому не довіряє людина... і всі були б радешеньки й прийняли б його за цікаву людину”.

Життя Чичикова підпорядковане однієї мети -- збагаченню заради досягнення комфорту, “всіх довольств”, “усяких статків”: екіпажів, відмінного будинку, смачних обідів... Ця примітивна мрія й харчує невтомну енергію “негідника”, що відмінно пам'ятає батьківський наказ “найбільше берегти й збирати копійку”. Співчуття до людей повністю витравлюється із серця героя (кидає напризволяще спившегося вчителі, віддає начальника по службі, радується високій смертності серед селян і т.п.), поступаючись місцем віртуозному вмінню догоджати потрібним особам. У міському училищі Чичиков вибивається в улюблені учні своїми “старанністю й охайністю”, повністю осягає “дух начальника”, що цінував у своїх підлеглих покірність. На службі в казенній палаті Павло Іванович доби вается розташування “неприступного” повитчика.

“Нарешті він пронюхав його домашнє, сімейне життя... Переїхав до нього в будинок, зробився потрібною й необхідною людиною, закуповував і борошно, і цукор, з дочкою звертався, як з нареченою, повитчика кликав папенькой і цілував його в руку...” Словом, у Чичикове виявляється всі, “що потрібно для цього миру: і приємність у зворотах і вчинках, і жвавість у ділових справах. З такими засобами добув він у нетривалий час те, що називають хлібне містечко, і скористався їм відмінним образом”. Приїхавши ж у губернське місто NN, Павло Іванович уміло лестить місцевим чиновникам

“Губернаторові натякнув якось мимохіть, що в його губернію в'їжджаєш, як у рай, дороги скрізь оксамитові... Поліцмейстерові сказав щось дуже утішне щодо міських будочників...” Дивну здатність пристосовуватися до нового співрозмовника демонструє Чичиков у розмовах з поміщиками. Досить зрівняти бесіди з Маниловим і Собакевичем про міських чиновників

Безпринципне підстроювання Павла Івановича під чергового співрозмовника відбиває граничну ощадливість героя: зі спілкування з тим або іншою людиною він намагається покористуватися (купити мертві душі, домогтися просування по службі й т.п.). Свою роль грають, звичайно, знання реального життя й певні акторські здатності. Малюючи в першій" главі портрет Павла Івановича, Гоголь спеціально підкреслює “невизначеність”, “аморфність” Чичикова: “У бричці сидів пан, не красень, але й не дурної зовнішності, ні занадто товстий, ні занадто тонкий; не можна сказати, щоб старо, однак ж і не так, щоб занадто молодий”. Така зовнішність дозволяє героєві швидко міняти психологічні маски (у розмові З Маниловим Чичиков нагадує захопленого юнака, у бесіді із Плюшкиним - навченого життям і добромисного пана).

Треба ще раз підкреслити, що всі “таланти” Павла Івановича служать лише однієї мети - збагаченню (умілі спекуляції в міському училищі, новий спосіб одержання хабарів на “хлібному містечку”, будівництво казенного будинку й обкрадання скарбниці, змова з контрабандистами під час служби на митниці, афера з мертвими душами). Щирі людські почуття далекі Чичикову. Радість доставляє йому тільки одне - вигідна угода. Згадаємо, що він навіть співає після того, як удалося вигідно придбати мертві душі в Плюшкина. Вульгарність Чичикова проявляється в міркуваннях про гарну блондинку, зустрінутої після відвідування Ноздрева. У голову героя приходить думка не про красу, а про можливе багатство незнайомки: “Адже якщо, покладемо, цій дівчині так додати тисячинок двісті приданого, з її б міг вийти дуже, дуже ласий шматочок”. Образ паскудника Чичикова універсальний, не прив'язаний до якогось певного історичного часу

Чичиковщина аж ніяк не вичерпується буржуазною корисливістю. Вона являє собою силу суєтної вульгарності, внутрішньої порожнечі, дріб'язковості, фальші. І вона, на жаль, проявляється в будь-яку епоху... У фіналі поеми Гоголь намічав деякі перспективи духовного відродження героя (про цьому докладно говориться в другому томі “Мертвих душ”), міркував над можливістю подолання вульгарної “омертвілості”, “незайманості” мира

Подолання зла полягає, по думці письменника, не в соціальному переустройстзе суспільства, а в розкритті невичерпного духовного потенціалу російського народу. Виникає образ нескінченної дороги. і птаха-трійки, що несеться вперед. У цьому неприборканому русі відчувається впевненість Гоголя у великому призначенні Росії, у духовному воскресінні людства

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить