Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

"Русь народна" у поемі Н. В. Гоголя "Мертві душі"

Random Images

“Мертві душі” - геніальний добуток росіянці й світовій літературі, написане в 1841 році. У ньому знайшли відбиття найбільш важливі риси епохи, сучасної письменникові, епохи кризи кріпосницької системи. В. Г.

Бєлінський назвав поему “утвором, вихопленим зі схованки народного життя, що нещадно зриває покрив з дійсності”. У добутку реалістично показані два Русь: Русь чиновно-по-мещичя й Русь народна. Поміщики й чиновники забули свій громадянський обов'язок перед суспільством, свої обов'язки перед народом - і в цьому, як уважає Н. В. Гоголь, - основне зло соціально-політичної системи Росії. У системі образів поеми селяни не займають настільки вуж великого місця в порівнянні з образами поміщиків і чиновників

Сатира Гоголя була спрямована саме проти цих суспільних груп, однак тема народу, тема кріпосного селянства органічно входить у добуток. Автор міркує про трагічну долю народу, також піддаючи його сатиричному викриттю. Гоголь сміється над примітивністю, нерозвиненістю, духовною злиденністю російських мужиків, але сміється крізь Сльози. Причину трагічної долі народу автор бачить у багатовіковому рабстві й сваволі з боку пануючих станів. До числа таких образів можна віднести образ кучерів Селіфана, п'яного, що розмовляє з конем, лакея Петрушки, що має через украй рідке відвідування лазні “особливий захід”, зайнятого своїм безладним читанням, вірніше процесом читання, при якому з букв складаються слова. Крім людей Чичикова, у поемі з майстерністю написані образи мужиків, що міркують, чи доїде колесо панської брички до Москви або до Казані. Такі дядько Миняй і дядько Митяй, що безглуздо допомагають Чичикову роз'їхатися із зустрічним екіпажем, “черноногая” дівчисько Пелагія, що проводжає Чичикова від маєтку Коробочки до великої дороги, що не вміє відрізнити, де право, де лево.

Однак відношення автора до народу в поемі подвійно. Тут ми бачимо також роздуму автора про живу душу російського народу. Письменник вірить у його життєву силу, у його прекрасне майбутнє. Цей ідейний мотив одержав вираження в ліричних відступах, якими наповнений добуток

Одне з них з'являється наприкінці п'ятої глави із приводу прізвиська, даного селянами Плюшкину. Захоплюючись влучністю російського слова, у якому виразився “сам самородок, живий і жвавий росіянин розум”, Гоголь висловлює загальну думку: “...усякий народ, що носить у собі стан сил... своєрідно відрізняється кожний своїм власним словом, яким, виражаючи який не їсти предмет, відбиває у вираженье його частина власного свого характеру”.

Росіянин народ ставиться до числа саме таких: він повний “ здатностей, щотворять, душі”. У шостому розділі перед читачем проноситься галерея померлих селян Собакевича. Це й тесля-богатир Степан Пробка, і цегляр-умілець Милушкин, і чудо-швець Максим Телятників, і митецький каретник Михєєв, і торговельна людина Веремій Сорокоплехин, і сотні тисяч інших працівників, що орали, будували, годували, одягали всю Русь. Важливе значення в цьому зв'язку здобувають вкладені у вуста Чичикова міркування автора про долі кріпаків у сьомому розділі. Всі вони “тягнуть лямку під одну нескінченну, як Русь, пісню”. Особливої поетичної сили й виразності досягає в поемі образ Абакума Фирова, що бігло від свого хазяїна й “взлюбившего вільне життя”.

Цей образ глибоко символичен: у ньому яскраво відбивається могутня, широка, волелюбна душа російського народу. Важливе місце в поемі займають сторінки, де ведеться розмова про бунт селян. У добутку він зустрічається тричі: коли міські чиновники радять Чичикову взяти конвой для супроводу куплених селян у Херсонську губернію, мужики вночі вбивають “земську поліцію” в особі засідателя Дробяжкина; капітан Копейкин стає проводирем зграї розбійників. В “Мертвих душах” знайшла відбиття ненависть народу до кріпосного права й кріпосників. Мотив заслуженої відплати звучить в емоційному описі поміщицького розгулу, обставленого з руйнівною розкішшю: “Полгубернии виряджене й весело гуляє під деревами....

і... ідучи глибше в непробудний морок, обурюються суворі вершини дерев на цей мішурний блиск, що освітив знизу їхні коріння”. Створюється символічний образ неминучої кари для марнотратників багатств, добутих селянською працею. У ліричній кінцівці першого тому поеми автор ще раз із замилуванням згадує про російський народ: птах-трійка, що летить по неосяжних просторах Русі, могла народитися тільки в “жвавого народу”.

Образ російської трійки, що здобуває в поемі символічне значення, нерозривно зв'язане для Гоголя з образами “ярославського розторопного мужика”, однією сокирою й долотом міцний екіпаж, що змайстрував, ямщика, що примостились “чорт знає на чому” і хоробро, під задерикувату пісню керуючого скаженою трійкою. Цей образ виражає в собі всі те високе й прекрасне, що є в російських націй, і насамперед - прагнення до волі, до прекрасного майбутнього. Однак шлях цей невідомий авторові: “Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь

Не дає відповіді”. У своєму творі Гоголь реалістично показав типові образи російського селянства, виразив своє бачення російського національного характеру. При цьому Русь народна протипоставлена автором Русі помещичье-чиновной. Автор не закриває очі на примітивність народу, але бачить у мужику насамперед людини з живою душею, талановитої, працьовитої, волелюбної людини. І, З.

Тургенєв високо оцінив внесок Гоголя в російську літературу: “Для нас він був більше, ніж просто письменник: він розкрив нам нас самих”.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить