Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

"Утвір чисто російське, національне, вихоплене зі схованки народного життя". В. Бєлінський про поему Гоголя "Мертві душі"

Random Images

Роль Бєлінського в сприйнятті сучасним читачем творчості Гоголя взагалі і його безсмертної поеми зокрема неоднозначна. З одного боку, ми цінуємо спадщину великого критика, що по його власному вираженню, “любив Гоголя до самозабуття” і вміла тонко почувати його поезію. Але існує й інша думка, розповсюджене, головним чином, серед літературознавців і філософів російського зарубіжжя. Цю точку зору гранично ясно й категорично виразив відомий філософ післяжовтневого періоду Ільїн, що говорив про провину “безкультурного Бєлінського”, що приклеїв Гоголеві-Художникові “ярлик викривача”. Дійсно, читаючи статті Бєлінського і його листа до Гоголя, ми помітимо, що на погляди критика значною мірою впливають його політичні переконання: революціонер-демократ, різночинець по походженню, він намагається побачити в “Мертвих душах” насамперед критикові кріпосного права й бажання затаврувати паразитизм поміщицького класу. Художник-Викривач, по Бєлінському, створює добуток, “нещадно обсмикує покрив з дійсності”, що виставляє на загальний огляд і осміяння те низьке, що виявив автор у навколишньому світі. Невже саме це “низьке” і вдалося “вихопити зі схованки народного життя” Гоголю? Простежимо хід міркувань Ільїна: в “Мертвих душах” на перший план виходить проблема вульгарності як стихія громадського життя

Що ж, Бєлінський уважає, що вульгарність як одна з рис національного характеру і є те “чисто російське, національне”, що заслуговує на увагу в добутку? (Тобто не сама, звичайно, вульгарність, а її викриття.Невже весь зміст головної праці великого художника зводиться до боротьби з конкретними пороками соціальної дійсності? Може здатися: а чому б і немає?

Навіть Н. Бердяєв писав, що “міщанство - це традиційна російська проблема”... “...Не було досі такого “для громадськості важливого добутку” - так Бєлінський оцінює з погляду соціальної значимості загальне значення поеми; це взагалі характерно для критиків революційно-демократичного табору. Ми не будемо, пояснюючи це положення, називати кри - тику “безкультурним”, але схильні все-таки залишати за літературою право на пріоритет етичної ідеї над соціально-правовою. Саме тому спробуємо знайти більше глибокий зміст гоголівського добутку

“Зовсім не губернія, - писав автор “Мертвих душ”, - і не кілька виродливих поміщиків є предмет поеми”. Але що ж? Отут з'ясовується, що Бєлінський зовсім не був так вуж неправий, висуваючи на перший план проблему вульгарності. Тільки Віссаріон Григорович подивився на неї зовсім під іншим кутом, ніж автор

Гоголь писав, що “російської людини” його власна вульгарність і незначність злякали більше, ніж всі інші його пороки. “Явище чудове! Переляк прекрасний! У кому таке неприйняття вульгарності, у тім, вірно, укладене все протилежне вульгарності”. Ці слова впритул наближають до розгадки одного із самих таємничих питань, пов'язаних з “Мертвими душами”. Цей момент став предметом лютих суперечок відразу ж після виходу першого тому у світло - мається на увазі питання про патріотизм Гоголя, про щире й помилкове розуміння національності його творчості

Минулого й такі “патріоти”, які обвинувачували письменника в ненависті до всього росіянина, таким своєрідним способом підтримуючи Бєлінського з його версією Гоголя-Викривача. “Утвір чисто російське, національне”, - пише Бєлінський, але відразу дорікає автора утвору в “надмірності... любові й гарячності до свого рідного й вітчизняному”. Великий критик обсмикує великого письменника за “деякі, - на щастя, деякі місця”, де, видно, Гоголь “забуває” про свою роль викривача й занадто захоплюється тим самим російським життям, з якого повинен був “зірвати покрив”. Гоголь писав: “Щира національність полягає...

у самому дусі народу. Поет... може бути тоді національним... коли почуває й говорить так, що співвітчизникам його здається, начебто це почувають і говорять вони самі”.

Це найвищою мірою вірно й стосовно Гоголя. Своє покликання він бачив у служінні Росії, саме з його починається, як говорив Бердяєв, “учительська література”. Із часів Гоголя російська література засвоює той дух світлого шукання правди, що ставить її із середини XIX в. на чолі світової літератури

Автор “Мервих душ” уважав, що росіянин характер - “ще розплавлений метал, що ще не приобретли остаточної форми”. Можливо, ці слова Бєлінський і зрозумів як претензію на роль “всенародного вчителя”, що у праві виганяти шкідливі домішки з “розплавленого металу національної породи”. Але Гоголь не був ні нігілістом, ні викривачем. Він був великим російським поетом. “...Великий талант, геніальний поет і перший письменник сучасної Росії”, - писав Бєлінський

Ідея “Мертвих душ” набагато складніше й вище того, що бачив критик. На жаль, авторові вдалося втілити в життя тільки першу частину, перший тім трилогії. “Мертві душі” повинні були стати росіянці “Божественною комедією”, і перший тім - книга Чичикова, Плюшкина й інших - це книга “Ада”.

Гоголь збирався провести своїх героїв через всі три книги, через “Пекло” і “Чистилище” - в “Рай”, він вірив, що в боротьбі висок і низького виділяться

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить