Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Живі й мертві душі у творчості Н. Гоголя

Random Images

При виданні “Мертвих душ” Н. В. Гоголь побажав сам оформити титульний аркуш. На ньому була зображена коляска Чичикова, символізую щая шлях Росії, а навколо - безліч людських черепів. Саме цей титульний аркуш був дуже важливий для Гоголя, так само як і те, щоб його книга вийшла у світло одночасно з картиною А. А.

Іванова “Явище Христа народу”. Своє завдання Гоголь бачило у виправленні й напрямку на щирий шлях серць людських, і спроби ці були початі через театр, у цивільній діяльності, викладанні й, нарешті, у творчості. “Неча на дзеркало нарікати, коли пика крива”, - говорить прислів'я, узята епіграфом до “Ревізора”.

П'єса і є цим дзеркалом, у яке повинен був подивитися глядач, щоб побачити свої погані вчинки. Гоголь уважав, що, лише вказуючи людям на їхні недоліки, він може виправити їх і пожвавити душі. Намалювавши страшну картину їхнього падіння, він змушує читача жахнутися й задуматися. В “Вечорах на хуторі біля Диканьки” коваль Вакула “малює” риса з думкою оспасении.

Подібно своєму героєві, Гоголь продовжує зображувати чортів у всіх наступних добутках, щоб за допомогою сміху пригвоздить до ганебного стовпа пороки людські. “У релігійному розумінні Гоголя чорт є містична сутність і реальна істота, у якому зосередилося заперечення Бога, вічне зло. Гоголь як художник при світлі сміху досліджує природу цієї містичної сутності; як людина зброєю сміху бореться із цією реальною істотою: сміх Гоголя - боротьба людини із чортом”, - писав Д. М. Мережковский. Хочеться додати, що сміх Гоголя - це й боротьба з пеклом за “душу живу”. Після великого успіху “Ревізора” Гоголь усвідомлює необхідність іншої форми й інших шляхів впливу на людину

Його “Мертві душі” - це синтез безлічі прийомів для досягнення цієї мети. Добуток уміщає в себе як прямий пафос і повчання, так і художню проповідь, ілюстровану зображенням самих “мертвих” душ - поміщиків і міських чиновників. Ліричні відступи підбивають своєрідний підсумок зображеним страшним картинам життя й побуту. Апелюючи до всього людства в цілому й розглядаючи шляхи духовного відродження, Гоголь у ліричних відступах указує на те, що “тьма й зло закладені не в соціальних оболонках народу, а в духовному ядрі” (Н.

А. Бердяєв). Предметом вивчення письменника й стають душі людські, зображені в страшних картинах “недолжной” життя. Уже в самій назві Гоголем визначена мета написання цієї “поеми в прозі”. Послідовне виявлення мертвих душ на “маршруті” Чичикова спричиняє питання: у чому причини тої мертвечини?

Одна з головних причин полягає в тому, що люди забули про свої прямі обов'язки. В “Ревізорі” чиновники повітового міста зайняті всім, чим завгодно, але тільки не власною службою. Вони являють собою збіговисько ледарів. У судовій конторі розводять гусаків, розмова замість державних справ іде про борзих собак... Люди ці втратили своє місце на землі, це вже вказує на деякий їхній проміжний стан - вони тягнуть існування між життям земної й життям потойбічної

Міські чиновники в “Мертвих душах”, “Шинелі” також зайняті лише марнослів'ям і неробством. Вся заслуга губернатора міста N полягає в тому, що він посадив “розкішний” сад із трьох жалюгідних дерев. Варто відзначити, що сад як метафора душі часто використовується Гоголем (згадаємо про сад у Плюшкина). Ці три хирлявих деревця - уособлення душ міських мешканців. Поміщики в “Мертвих душах” теж забули про свої обов'язки, як, наприклад, Манилов, що взагалі не пам'ятає, скільки в нього селян. Ущербність його підкреслюється детальним описом побуту - недоробленими кріслами, вічно п'яної й вічно сплячою двірнею. Він не хазяїн своїм селянам: адже теперішній поміщик, по патріархальних поданнях християнської Росії, повинен бути моральним прикладом для селян, як сюзерен для своїх васалів

Але людина, що забула Бога, людина, у якого атрофировалось поняття про гріх, ніяк не може бути прикладом. Оголюється друга й не менш важлива причина омертвляння душ по Гоголю - це відмова від Бога. По дорозі Чичикову не зустрілася жодна церква. “Які скривлені й несповідимі шляхи вибирало людство!

” - викликує Гоголь. Дорога Росії бачиться йому жахливих, повної падінь, болотних вогнів і спокус. Але все-таки це дорога до Храму, тому що в главі про Плюшкине ми зустрічаємо дві церкви: наближається перехід до другого тому поеми. Цей перехід розмитий і неміцний, як і навмисно розмита Гоголем у першому томі антитеза “живий - мертвий”.

Гоголь спеціально робить нечіткими границі між жива й мертвим, і ця антитеза знаходить метафоричний зміст. Підприємство Чичикова з'являється перед нами як якийсь хрестовий похід. Він як би збирає по різних колах пекла тіні небіжчиків з метою вивести їх до теперішнього, живого життя. Починається боротьба за пожвавлення, тобто за перетворення грішних, мертвих душ у живі на великому шляху Росії до “хранине, призначеної паную в чертог”. Але на цьому шляху зустрічається “товар у всіх відносинах живий” - це селяни. Вони оживають у поетичному описі Собакевича, потім у міркуваннях Павла Чичикова.

Живими виявляються ті, які поклали “душу всю за други своя”, тобто люди самовіддані й, не в приклад заколишньої про свій борг чиновникам, що робили свою справу. Це Степан Пробка, каретник Михєєв, швець Максим Телятників, цегляр Ми-лушкин. Оживають селяни при переписуванні Чичиковим списку куплених душ, коли сам автор починає говорити голосом свого героя. Згадаємо героя повести “Шинель” Акакия Акакиевича, що намагався заощадити на чому завгодно, аби тільки роздобути необхідну йому обнову. Його смерть, хоч вона й викликає співчуття, не була переходом у кращий світ, а тільки перетворила його в примару на зразок тіней-примар у царстві Аїда. Ситуація ця також обіграється в повісті “Іван Федорович Шпонька і його тіточка”. Там у сні героя дружина перетворюється в матерію, з якої “усі шиють сюртуки”.

Слово “дружина” у творах Гоголя часто заміщається словом “душу”. “Душу моя”, - звертаються до своїх дружин Манилов і Собакевич. Але рух убік омертвляння в “Шинелі” (Акакий Акакиевич стає тіннюі в “Ревізорі” (німа сцена), в “Мертвих душах” використовується як би зі зворотним знаком. Історія Чичикова також дана як житіє. Маленький Павлусь у дитинстві всіх вражав своєю скромністю, але потім він починає жити тільки “для копійки”. Пізніше Чичиков з'являється перед мешканцями міста N як якийсь Ринальдо Ринальдини або Копей-Кин, захисник нещасних. Нещасні - це душі, приречені на пекельні страждання

Він кричить: “Вони не мертві, не мертві!” Чичиков виступає їхнім захисником. Примітно, що Чичиков навіть возить із собою шаблю, як апостол Павло, у якого був меч. Саме знаменне перетворення відбувається при зустрічі апостола Павла з апостолом-рибалкою Плюшкиним.

“Геть наш рибалка пішов на полювання”, - говорять про нього мужики. У цій метафорі закладений глибокий зміст “виловлювання душ людських”. Плюшкин, у руб'я, як святий по движник, згадує про те, що він повинен був “виловлювати” і збирати замість марних речей - ці душі людські. “Святителі мої!” - викликує він, коли ця думка опромінює його.

Лірична стихія після відвідування Плюшкина Чичиковим усе більше й більше захоплює роман. Одним із самих одухотворених образів є губернаторська дочка, її образ написаний зовсім в іншому ключі. Якщо Плюшкину й Чичикову ще має бути згадати про своє призначення порятунку душ, то губернаторська дочка, подібно Беатриче, указує шлях до духовного перетворення. Такого образа немає ні в “Шинелі”, ні в “Ревізорі”.

У ліричних відступах вимальовується образ інший світу. Чичиков виїжджає з пекла з надією на відродження душ, перетворення їх вживие.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить