Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Лист Обломова до Ольги Іллінською. Аналіз 10-й глави другої частини роману И. А. Гончарова "Обломів"

Random Images

Герой роману И. А. Гончарова "Обломів"- поміщик Ілля Ілліч Обломів - традиційно продовжує галерею образів "зайвих людей", відкриту А. З.

Пушкіним і М. Ю Лермонтовим. Він не служить, уникає світського суспільства, веде досить нудне й безцільне життя, лежачи на дивані й мріючи про майбутнє. Ілля Ілліч не бачить змісту в якій-небудь бурхливій діяльності, тому що не вважає її проявом справжньої сутності людини. Йому не потрібна кар'єра чиновника, погрязшего в паперах" він заперечує вище світло" у якому немає ні щирих почуттів, ні вільної думки,- там все фальшиво" лицемірно, затверджено напам'ять.

Але зненацька Штольц" друг Обломова, знайомить його з Ольгою Іллінською - дівчиною, що представляє собою виключення із правил. Вона дивно природна, не манірна, її манери щирі, а не заучені за правилами гарного тону. Ольга не має успіх у світлі, тому що одні її вважають занадто розумної, інші- простуватої, оцінив її по-справжньому один лише Штольц. І, познайомившись із нею> цим же уражений Обломів. До того ж" Ольга талановита- у неї чудовий голос

Почувши її спів, Ілля Ілліч глибоко схвильований, він відчув у собі сили жити, він закоханий, і його почуття не залишилися без відповіді Молоді люди тепер бачаться щодня, багато чого обговорюють, і виявляється, що вони по-різному розуміють життя. Для Обломова життя неможливе без "живих радостей"- почуттів, життя душі. Для Ольги життя- борг і любов теж борг, посланий понад. Ілля Ілліч не може прийняти таку точку зору, він розуміє, що "не можна жити, як хочеться", але нести любов як тягар, як важкий обов'язок- це вище його сил. Змучений роздумом і сумнівами, Обломів намагається висловити Ользі свої думки в листі, уважаючи пояснення необхідним. Він пише їй, що їхня любов була помилкою, що, на його думку, Ольга не може любити Обломова таким, який він ecu".

Вона не обманює його, говорячи, що любить, але обманюється сама, приймаючи за любов несвідому потребу любити, властиву кожній жінці. Вона, уважає Ілля Ілліч, любить Обломова майбутнього, що прийде коли-небудь і принесе їй теперішнє щастя. Застерігаючи Ольгу від помилки, Обломів пише, що їм треба розстатися й не бачитися більше. Написавши це визнання, Ілля Ілліч почуває, що "збув вантаж з душі", і йому стало набагато легше. З нетерпінням він чекає можливості передати лист, лаючи Захара за безглуздість, коли той цього не зробив. Довідавшись від покоївки, що панянка пішла на прогулянку, Обломів іде за нею, у той же час вирішуючи, що він туди не піде. Гончарів аналізує, як у герої борються розум і почуття, як, підкоряючись почуттям, герой сам собі суперечить

И ясно, що неможливо бути щасливим, якщо не вмієш просто віддатися почуттю, якщо намагаєшся розкласти його на складові. Саме це й відбулося з Обломовим: поглибившись "в аналіз свого щастя", він "раптом потрапив у краплю гіркоти й отруївся". Авторську позицію в якімсь ступені розділяє й Ольга: плачучи над листом Іллі Ілліча, вона переконує його в нещирості його жертви: "Якби ви хотіли искренно того, що написано в листі, якщо б були переконані, що треба розстатися, ви б виїхали за кордон, не побачивши із мною". Обломів погашає, що це правда, він уражений логікою Ольги, тим, що сам він не зауважував, як треба цінувати сьогодення, не боячись помилятися

Ольга, дівчина, тільки-но починаюча жити, виявилася мудріше й безстрашніше його, чоловіка: щастя не може бути гарантовано людині раз і назавжди, і цінувати треба те, що є. Обломів присоромлений і просить прощення, а Ольга, схвильована, іде співати, тому що тільки музика може полегшити їй душу в цю мінуту. "Боже мій! Як добре жити на світі" - закінчується глава на оптимістичній ноті

Цей епізод важливий для автора тим, що дає можливість досліджувати внутрішній мир своїх героїв і зробити певні висновки. Складне духовне життя Ольги й Іллі Ілліча, їхня віра й сумніви, мінути щастя й зневіри - все це підтверджує як майстерність Гончарова-Психолога, так і його основне філософське переконання: любов, по думці автора, є головна рушійна сила життя, без якої неможливо ні щастя людей, ні їхній духовний розвиток. Відношення до любові Базарів досить чітко висловлює вже на початку роману, зовсім не приймаючи містико-духовну сторону цього явища. "І що за таємничі відносини між чоловіком і жінкою?

Ми, фізіологи, знаємо, які це відносини". Якщо Микола Петрович виглядає в очах Базарова лише "безмовним" сентиментальним споглядальником, то Павло Петрович, що пережив любов, "просто не відбулася як людина". В очах Базарова він "не чоловік, не самець".

Базарів заперечує те, що століттями культивувалося й обожнювалося в ідеалістичній філософії. Любов сприймалася як щось високодуховне, об'єктивно трагічні. Базарову далекий і незрозумілий трагізм: що за фатальна жінка й трагічна любов? "Подобається тобі жінка, намагайся домогтися користі; а не можна - ну, не треба, відвернися- земля не клином зійшлася". Так намагається він "домогтися користі" з Фенечкой, що у романі персоніфікує деякий природний початок. Вона не занадто розумна, але прекрасна у своєму материнстві, і тому й сприймається Базаровим як самка. Потім Тургенєв зіштовхує Базарова з Одинцовій, і Базарів з подивом зауважує в собі зміну: "От тобі раз!

- баби злякався!" Його щиросердечне сум'яття підсилюється з кожним днем. Зауважує в собі зміну. "Який я смирненький став", - ремствує він на себе з деякою іронією. Тургенєв говорить, що "він з обуренням усвідомлював романтика в самому собі". І, нарешті, Базарів усвідомлює, що його боротьба програна, він закоханий, але закоханий "нерозумно, безумно". Він подавлений, розбитий, але не зломлений

Той факт, що щось вступило в протиріччя з його теорією, причому в ньому ж самому, захопило його душу, а головне - саме коштовне - його розум, народжує в ньому злість... "У ньому билася сильна й важка пристрасть, схожа на злість і, бути може, те саме що їй",- пише Тургенєв про почуття, що охопило Базарова. Колись запропонувавши Аркадію, що розповів про загадковий погляд княгині Р., "простудіювати анатомію ока", він сам зіштовхується з "таємничою посмішкою" Одинцової і її дивним, льодовим душу спокоєм, вона як прекрасна статуя, холодна й недоступна. Одинцова- втілення ідеалу, у ній утримується та ж класична гармонія, як у добутках художників і скульпторів

Тепер Базарів уражений цією гармонією, і починає коливатися ще один постулат його філософії - нігілістичне відношення до мистецтва. "Рафаель гроша мідного не коштує", - заявляє він. Тургенєву як людині естетическому це чужо.

У той час сильно був розвинений культ художника, творця. Відоме висловлення Тургенєва про те, що "Венера Милосская несомненнее принципів 1789 року". Базарів же толком не може протиставити мистецтву ні політикові, ні науку в силу своїх нігілістичних позицій. "Я вже доповів вам, що ні в що не вірю; і що таке наука - наука взагалі? Є науки, як є ремесла, знання; а наука взагалі не існує зовсім", - говорить Базарів

Після невдалого роману з Одинцовій він і в науці разочаровивается. "Лихоманка роботи з його зіскочила й замінилася тоскливою нудьгою й глухим занепокоєнням", - пише автор. Базарів уже як би передчуває свою смерть, замислюється орелигии.

Він говорить батькові: "Ви обоє з матір'ю повинні тепер скористатися тим, що у вас релігія сильна; от вам випадок поставити її на пробу". Сам він, втративши сили, не може до неї звернутися, занадто довго він був далекий від Бога. Підсвідомо, однак, він упокорюється, і навіть мовлення його міняється: "Дуньте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне", - викликує він настільки поетично, що здається, що це не він на початку роману говорив Аркадію: "Зроби милість, не говори красиво!

" Отже, Базарів, сам того не бажаючи, міняється, його філософська теорія лопається, потрапляючи у випробування любовними колізіями. Навіть композиційно це підкреслюється: два рази він побував в Одинцової, у Марьине й у своїх батьків, і в другий приїзд повівся зовсім по-іншому. Кульмінаційний момент дуелі, після якої він сходиться з Павлом Петровичем, доводить, що основним протиріччям у романі є не політичні розбіжності й не конфлікт батьків і дітей (як деякі можуть зрозуміти назву роману), а конфлікт теорії й живой життя

"Суха теорія, мій друг, а древо життя пишно зеленіє", - сказав Ґете, і Тургенєв своїм романом підтвердив це.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить