Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Автор і оповідач в оповіданні Н. С. Лєскова "Лівша"

Random Images

Оповідання Н. С. Лєскова "Лівша" - один із самих популярних добутків письменника. Тут залучає сполучення народних, фольклорних джерел із глибокими думкам і автора про сутність російського національного характеру, про роль Росії й росіян у світі. Не випадково цей добуток має підзаголовок "Розповідь про тульського косого лівшу й про сталеву блоху". "Лівша" симитирован під народну легенду, хоча пізніше Лєсков визнавався: "Я все це оповідання склало... і лівша є особу мною вигадане".

Щоб стилізувати оповідання під фольклор, обраний оповідач, що сильно відрізняється від справжнього автора як особливостями мовлення, так і біографією. У читачів створюється враження, що оповідач - такий же тульський мастеровой, як і вмілець-зброяр Лівша. Він говорить зовсім інакше, чим Лєсков, і наділяє діючих осіб невластивими їхнім реальним прототипам мовними характеристиками. Наприклад, донський отаман граф Платов, будучи з імператором Олександром Павловичем в Англії, "велів денщикові подати з погребца фляжку кавказької горілки-кизлярки, дерябнул гарна склянка, на дорожній складень Богові помолился, буркою вкрився й захріп так, що у всьому будинку англійцям нікому спати не можна було". І той же Платов говорить зовсім як мужик або мастеровой: "Ах вони, шельми собаческие!

Тепер розумію, навіщо вони нічого мені там сказати не хотіли. Добре ще, що я одного ихнего дурня із собою захопив". Не краще виражається, у поданні оповідача, і сам імператор: "Ні, я ще желак? інші новини бачити..." Така ж і власне мовлення оповідача, що ми вже бачили при описі Платова. Автор "Лівші", передоручивши йому оповідання, безпосередньо за собою залишив тільки підрядкові примітки, завдяки яким у читачів створюється враження про вірогідність фактів, покладених в основу оповідання

Мова приміток літературно правильний, майже науковий. Тут уже чутний власний лесковский голос: "Піп Федот" не з вітру взятий: імператор Олександр Павлович перед своею кончиною в Таганрозі сповідався у священика Олексія Федотова-Чеховського, котрий після того йменувався "духівником його величності" і любив ставити всім на вид це зовсім випадкова обставина. От цей-те Федотов - Чеховський, мабуть, і є легендарний "піп Федот"". А от голос Лівші в оповіданні по стилі майже не відрізнимо від мовлення інших персонажів і оповідача. Додамо ще, що Лєсков навмисно дає народну огласовку прізвищ відомих вельмож. Наприклад, канцлер граф ДО.

В, Нессельроде перетворився в графа Кисельвроде. Таким способом письменник передав своє негативне відношення до діяльності Нессельроде на пості міністра закордонних справ. Головний герой оповідання - людин неосвічений, не позбавлений властивих росіянином недоліків, у тому числі дружби з "зеленим змієм". Однак основна властивість Лівші - незвичайна, чудесна майстерність. Він утер ніс "аглицким майстрам", підкував блоху такими дрібними цвяхами, що й у найдужчий "мелкоскоп" не побачиш. Образом Лівші Лєсков доводив, що невірно думку, вкладене у вуста імператора Олександра Павловича: в іноземців "такі природи досконалості, що як подивишся, то вже більше не будеш сперечатися, що ми, росіяни, зі своїм значенням нікуди не годимося".

Лівша не піддається ніяким спокусам і відмовляється зрадити Батьківщину, жертвуючи життям, щоб передати: "Скажіть государеві, що в англійців рушниці цеглою не чистять: нехай щоб і в нас не чистили, а те, зберігай Бог, війни, вони стріляти не годяться". Але чиновники так і не передали ні тодішньому імператорові, ні його спадкоємцеві цього попередження, в. результаті чого нібито російська армія програла Кримську війну

И коли друг Лівші "аглицкий полшкипер" на чудовій ламаній мові затверджує: "У нього хоч і шуба овечкина, так душу человечкина", з нами говорить уже сам автор оповідання. І в заключної головкомі "Лівші" Лєсков скидає маску простодушного й малограмотного оповідача, відразу переносячи читачів із часу Лівші в сучасність (оповідання було створено в 1881 р.): "Тепер все це вже "справи минулих днів" і "преданья старовини", хоча й не глибокої, але переказу ці немає потреби квапитися забувати, незважаючи. на надзвичайний склад легенди й епічний характер її головного героя

Власне ім'я Лівші, подібно іменам багатьох найбільших геніїв, назавжди втрачено для потомства; але як уособлений народною фантазиею міф він; цікавий, а його пригоди можуть служити спогадом епохи, загальний дух якої схоплений влучно й вірно". Образ Лівші, по думці письменника, нагадує про ті часи, коли мало значення "нерівність талантів і дарувань", і змушує зі смутком дивитися на сучасність, коли, "благоприятствуя піднесенню заробітку, машини не благоприятствуют артистичного молодецтва, що іноді перевершувала міру, надихаючи народну фантазію до твору подібних нинішньої надзвичайних легенд".

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить