Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

"Народний глас" у творчості Н. С. Лєскова

Random Images

Глибоко віруючи в духовну силу народу, Лєсков проте був далекий від його ідеалізації й від створення кумирів. Письменник свою позицію пояснював тим, що він "вивчав народ не але розмовам з петербурзькими візниками", а "виріс у народі" і що йому "не пристало не піднімати народ на ходулі, не класти його собі під ноги". Підтвердженням письменницької об'єктивності може служити "Розповідь про тульського косого Лівшу й сталеву блоху", оцінений у свій час критикою як "набір блазнівських виражень у стилі потворного юродства". На відміну від інших сказових творів Лєскова оповідач із народного середовища не має конкретних рис. Цей анонім і виступає від імені невизначеної безлічі як його своєрідний рупор. У народі завжди існують різноманітні толки, передані з вуст у вуста й обростаючі в процесі такої передачі всілякими домислами, припущеннями, новими подробицями. Легенда діється народом, і такий вільно створеної, що втілює "народний глас" вона й з'являється в "Лівші".

При всій зовнішній простодушності оповідання оповідання Лєскова має "подвійне дно". Втілюючи народні подання про російських самодержців, воєначальників, про людей інших націй, про себе самих, простодушний оповідач знати нічого не знає, що думає про той же самому його автор, що створив. Але лесковская "тайнопис" дозволяє чітко почути й авторський голос. І голос цей говорить, що володарі отчуж-дени від народу, зневажають своїм боргом перед ним, що правителі ці звикли до влади, що не треба виправдувати наявністю власних достоїнств, що не верховна влада стурбована честю й долею на-. ции, а прості тульські мужики

Вони-Те бережуть честь і славу Росії й становлять її надію. Однак автор не приховує, що тульські майстри, що зуміли підкувати англійську блоху, по суті, зіпсували механічну іграшку, тому що "у науках не зашлетеся", що вони, "позбавлений можливості робити історію, творили анекдоти". "Істинно російська людина" те осоромлює іноземців, то виявляється залежно від їх "системи". Знаходячи загальнолюдське в житті різних народів і прагнучи осягти сьогодення й майбутнє Росії у зв'язку з ходом історичних процесів у Європі, Лєсков разом з тим чітко усвідомить своєрідність своєї країни. При цьому він не впадає в крайності західництва й слов'янофільства, а втримується на позиції об'єктивного художницького дослідження

Як вдається "наскрізь росіянинові" письменникові й людині, що жагуче любив Росію й свій народ, знайти міру такої об'єктивності? Відповідь у самій творчості Лєскова. Тульський Лівша, незважаючи на всі обіцянки англійців, залишається вірний своєї невдячної, але милої серцю батьківщині. Інший же лесковскип герой - Іван Никитич Сипачев не виправдав сподівань своєї рідні й зненацька для всіх (і в першу чергу для себеумер "німцем". Історія "понімечення" "істинно російської людини" виглядає спочатку комічно. Однак у міру розгортання оповідання автор прилучає читача до дуже серйозних міркувань про войовниче пруссацтво, про його постійне прагнення до германізації сусідніх народів. Злободенна в часи Лєскова проблема ця з небувалою гостротою встане перед людьми XX століття

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить