Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Воля й необхідність в "Війні й світі" Л. Н. Толстого й "Зачарованому мандрівнику" Н. С. Лєскова

Random Images

Продовжуючи нашу мандрівку по драговинах і просікам, серед лісу задерев'янілих подій ми не можемо часом уловити, помітити щось, що направляє нас. Всі ми мандрівники в цьому світі, були й залишимося такими до самого останнього дня нашого життя. Люблячи, ненавидячи, страждаючи, ми робимо своє паломництво на Землі, але рідко хто насмілюється глянути на два-три події вперед, одночасно поринаючи в минуле. Якщо людині не дано почувати того загального, що називають долею, то тільки зіставивши ряди подій і особливо “випадків” - подій, що не мають поки логічного обґрунтування, людина може зрозуміти, навіщо він прийшов сюди й де лежить його шлях

Толстой писав: “Розглядаючи історію із загальної точки зору, ми безсумнівно переконані в предвечном законі, по якому відбуваються події. Дивлячись із погляду особистої, ми переконані в противному”. “Так неминуче було потрібно, що, виконуючи це, люди виконували той стихійний зоологічний закон, що виконують бджоли, винищуючи один одного до осені, по якому самці тварин винищують один одного”. Герої Толстого надмірно захоплюються пошуками того, що вже мають, доводячи своїми долями “неминучість неминучості”. “Кутузов, взявши до уваги записку Бенигсена, уже не міг удержати “неминучого” руху й віддав наказ на те, що він уважав марн і шкідливим, - благословив факт, що свершились,”. У Лєскова більше спокійне відношення кроку.

Чого, приміром, коштує боярське “рішення”: “...не треба-де нинішнім днем дуже тривожитися й займатися до утоми: нонче... як не прожити - це однаково...” Але Іван Сівбі-Рьянич повинен був вижити - і він вижив; дуб повинен був розпуститися - і він розпустився

Така паралель може здатися сумнівної й наївної. Але якщо вдивитися, обоє ці події були безумовно визначені. І, скажемо, смерть Пети Ростова - подія настільки ж необхідне, як і дві попередні події. Мандрівка не є доля. Мандрівка - спроба втечі від долі й у той же час її втілення, матеріалізація. Трохи іронічно виглядають рядка: “Незважаючи на те що доктори лікували його, пускали кров і давали пити ліків, він (Пьервсе-таки видужав”. “Якщо ми маємо великий ряд досвідів, якщо спостереження наше постійно спрямоване на відшукання співвідношень у діях людей між причинами й наслідками, то дії людей представляються нам тим більше необхідними й тем менш вільними, чим вірніше ми зв'язуємо наслідку із причинами”.

Неприкаяні душі кидають виклик долі й пускаються в мандрівки. Але вона (долявсе-таки “бере своє” і повертає на круги свої. Яскраві образи, перебільшений колорит росіянці душі й природи в Лєскова протиставляються часом витонченої інтелектуальності Толстого, але все-таки все зводиться до простого “неминучості неминучого”. Знаючи, як рухалися небесні тіла в минулому, можна чітко вгадати весь їхній майбутній шлях. Знаючи історію людства, можна визначити закони розвитку суспільства й описати його майбутнє. Індивідуальність звичайно є передбачуваною, але ще не усвідомленою частиною загального

Виходячи з подібної логічної побудови, можна наперед виправдати будь-який учинок людини, як би огидним або злочинним він нам не здавався. Якщо ми виправдуємо Флягина, знаючи про вбивство ченця, Грушеньки, виправдуємо його п'яні “витівки”, то тим більше ми зобов'язані виправдати Наполеона, Гітлера, та й тої людини, що “невзначай” підніс ніж комусь до горла... Звичайно ж ми не станемо цього робити

И в подібній до логічного ланцюжка криється одна помилка. Тут ми не врахували навмисність. Флягин робить свої “злодіяння”, не усвідомлюючи споконвічно їхніх наслідків. Він був мандрівником і йшов до втілення свого призначення. Це не було прямою агресією проти звичних правил і законів. Герої ж у творі Толстого свідомо або не свідомо залучені в “гризню” за територію, їжу й в остаточному підсумку за права на розмноження

Тут уже, особливо сучасникові, знайти “крайнього” набагато простіше - вуж занадто явними стають мотиви й наслідки, занадто очевидний зв'язок між ними. Але сам же Толстой шукає виправдання своїм героям, указуючи на безглуздість миру й тим більшу абсурдність війни. Але одночасно із цим і в Толстого й у Лєскова простежується ще одна думка: “Чим більше безглуздим і менш необхідним здається нам та або інша подія, тим менш безглуздим і більш необхідно воно є насправді”. У подібних подіях можна явно побачити “промисел Божий”. Всі вчинки й історії Івана Северьянича самі по собі не несуть нічого з ряду геть вихідного. Але в кожному з них є якась спонтанність, непередбачуваність

И саме те, що вислизає від розуміння в кожній з них, у цілому складається в одне: гармонічну картину таємної мандрівки - мандрівки душі від Бога до Бога. “...Будеш ти багато разів гинути й жодного разу не загинеш, поки прийде твоя теперішня погибель, і ти тоді згадаєш материно обіцянку за тебе й підеш у ченці”. Воістину сказано: “Кесареві - кесарево; Богові - Богово”. Християнство вчить нас смиренності й покаянню й, напевно, з деякими застереженнями, цьому навчанню й варто випливати... Варто забути до чергового “привалу” всі одкровення собі самому, змотати нитка міркувань у клубок і, поклавши його на дно курної дорожньої сумки, продовжити своя мандрівка, цілком присвятити себе йому

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить