Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

По статистиці на дуелях гинуло величезне число

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Герой нашого часу - " ЛЕРМОНТОВ І ПЕЧОРИН - АВТОР І ГЕРОЙ"

" ЛЕРМОНТОВ І ПЕЧОРИН - АВТОР І ГЕРОЙ"

ЛЕРМОНТОВ І ПЕЧОРИН - АВТОР игерой.

Вступ до теми іншими словами можна назвати передмовою. По зауваженню Лермонтова, передмова є в книзі як першої, так і останньою річчю. Зіставляти всякого автора з героєм створеного їм добутку й просто й важко, тому що автор зв'язаний зі своїм героєм прямими, але в той же час і таємничими, непоясненими нитками. Тому що процес творчості непояснений. Розглядати зв'язок автора з героєм можна у двох планах: перший - злиття автора з героєм; другий - погляд автора на героя здалеку, з позицій осуду його пороків, його висміювання. Іноді ці погляди можуть сполучатися. У передмові до "Героя нашого часу"

Михайло Юрійович Лермонтов говорить, що намалював сучасної людини, якого він занадто часто зустрічав:

"Автор цієї книги... Йому просто весело було малювати

сучасної людини, яким він його розуміє й,.. до нещастя,

занадто часто зустрічав."

Чим же Григорій Олександрович Печорин схожий на свого творця, Михайла Юрійовича Лермонтова?

Які ці ознаки, риси, який володіли й той і інший, як представники епохи 3ПРО - х років дев'ятнадцятого сторіччя?

По-перше, Печорин - людина армійський, вона військовий, що було типово для дворянства 19 століття. Він офіцер і цим вони з Лермонтовим схожі

По-друге, він брав участь у дуелі, як багато тисяч у той час

Дуель Печорина із Грушницким типова для манери поводження багатьох людей того часу. І для самого Лермонтова теж.

По-третє, він коханець чужої дружини, що поширено серед людей в усі століття, починаючи з біблійних часів. Печо-Рин любить Віру й вона любить його, навіть, може бути, ще більше, ще сильніше, ніж він її й кульгавий дідок, Верин чоловік, довідавшись про це, називає свою дружину жахливим словом і відвозить її з Пятигорска. По сучасних вишукуваннях лермонтоведов така ситуація була й у самого Лермонтова і якоїсь Сумирно-Виття, чий чоловік служило в канцелярії Бенкендорфа.

По-четверте, він людина, що щепетильно ставиться до питань честі, він що називається, світська людина, раб світських правил і забобонів, вона заступається за честь князівни Мері Лиговской, на яку впало підозру, що вона тайкома дарує офіцерові інтимне нічне побачення, коли Грушницкий із засідкою в саду ледве не ловить выпрыгнувшего з вікна Печорина. Лермонтов у своїх життєвих відносинах з Миколою Мартыновым також не уник дрібних питань честі, коли з вітальні генеральші Верзилиных був викликаний на дуель,

за те, що висміював перед жінками Мартынова, як "горця з довгим кинджалом".

Печорин - розчарований у всім меланхолік, що властиво романтичному віянню того часу в літературі, включаючи Байрона, і з літератури перенесеному в життєву манеру поводження, у тон, властивий особистостей, у моду. "Либонь умру де-небудь по дорозі", мається на увазі по дорозі в Персію або далі, де нибудь за кордоном. Так може говорити лише той, хто розчарувався в житті, нічого більше від її не хоче й не чекає. Сплін, туга, були модні в той час і багато юнаків надягали на себе цю маску, що іноді приростала клицу.

У багатьох віршах Лермонтова, наприклад у такому, як "Ні, я не Байрон, я іншої..." звучить та ж тема розчарування й смерті:

"Я почав раніше, скінчу рані,

Мій розум не багато зробиться

У моїй душі, як в океані

Надій розбитих вантаж лежить".

Печорину властивий демонізм, що так само було властиво багатьом героям початку 19 століття, згадати хоча б стихотворе-ние Пушкіна "Демон", присвячене Раєвському. Лермонтов теж поринав у міркування про демона, створивши навіть геніальну поему "Демон".

Печорин - убивця, він застрелив на дуелі Грушницкого, що так само є типовим явищем Росії і Європейського Заходу. По статистиці на дуелях гинуло величезне число дворян

Лермонтов не міг стати вбивцею, це головне розходження його й

Печорина, він не міг стати вбивцею так сказати по визначенню

Не міг, скоріше всього, стать їм, навіть якби, напевно, захотів,

тому що по визначенню Пушкіна: "Геній і лиходійство - дві речі неспільні". А Лермонтов геній

Відношення Лермонтова до свого героя хоча нібито й висловлено в передмові, де він називає його аморальною людиною, порочним, виразником хвороби суспільства: "Інші жахливо образилися, і не жартуючи, що їм ставлять за приклад такої аморальної людини, як Герой Нашого Часу; інші ж дуже тонко зауважували, що автор намалював свій портрет..." Насправді таке висловлене Лермонтовим відношення до героя - є звичайно поза. Його відношення насправді дуже неоднозначно, таємниче, воно не укладыва-ется в эстетические категорії добра й зла, в етичні норми "добре" або "погано", це відношення пульсуюче, ворушачи-щееся, неодномірне, як саме мистецтво, як зв'язок художника, що черпає психологічні переживання описуваного героя зі свого життєвого досвіду, переломлюючи його, звичайно,

крізь магічний кристал творчого осяяння

Справа в тому, що Печорина всі любили: жінки - Біла, Мэри, Віра, його любив Максим Максимович, його потай любив і одночасно заздрив йому Грушницкий. Вони любили його за волю, за силу, за те, що він міг те, чого ніхто не міг: адже навіть ніхто не міг захопити засевшего в мазанці п'яного кровожад-ного козака. Печорин же зміг, стрибнувши у вікно, схопити його.

І тут виходить на поверхню щире відношення Лермонтова до Печорину, відношення автора до свого героя, як виходить воно на поверхню хоча б у такій сцені, як погоня Печорина за Верой, що виїхала, погоня, у якій він загнав коня. Переживання Печорина описані настільки високо, що в них сіяє любов автора: "Я молився, проклинав, плакав, сміявся... ні, нічого не виразить мого занепокоєння, розпачу!.. При можливості втратити її навіки Віра стала мені дорожче

усього на світі - дорожче життя, честі, щастя!"

Говорячи на закінчення про Лермонтова й Печорине, про автора і його героя, можна захопитися тим, що Лермонтов так любить Печорина, що він і сто п'ятдесят років через послу своєї трагічної загибелі змушує мимоволі любити свого героя, адже його люблять всі нові й нові покоління читачів. Зробити це можна лише великою силою мистецтва

.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить