Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Байрон не тільки давав їжу мріям юного Лермонтова, але й учив

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Різне - "Лірика Лермонтова (рання)."

"Лірика Лермонтова (рання)."

Лірика Лермонтова (рання).

Лермонтов був людиною суперечливим. Одним він здавався холодний, похмурим, недоброзичливець-ным, дратівливим. Іншим - живим, веселим і життєрадісним. Безперечно, що ні з ким не любив він ділитися своїми переживаннями. Але у своїх віршах Лермонтов писав про усім, що тривожило його серце, від чого страждала його душу, про свої розчарування, надії й мрії, про сенс життя, про дружбу й любов, про призначення поета й поезії. Саме в його добутках відбилася "міць розуму", "жагуче серце" і "тонка душа" поета. Творчість Лермонтова можна розділити на три періоди. Рання творчість поета закінчується віршем "Ні, я не Байрон, я іншої..." (1832 рік). Англійський письменник вплинув на творчість Лермонтова. Він був "володарем дум" молодого поета. Але Байрона Лермонтов не просто копіює. Він переводить його те гранично точно, те вільно, пише наслідування, складає варіації. Байрон не тільки давав їжу мріям юного Лермонтова, але й учив щирій мові страстей. Поета залучали герої Байрона, горді, незалежні особистості, що жадають безмежної волі, що ставляться із презирством до всім навколишньої, але страждаючі від внутрішнього розладу. На вісімнадцятирічного поета в тісному колі друзів дивилися як на кандидата в "росіяни Байроны", але Лермонтов незабаром усвідомив свою індивідуальність: Ні, я не Байрон, я іншої, Ще невідомий обранець, Як він, гнаний миром мандрівник, Але тільки з русскою душею. Багато віршів Лермонтова смутні й похмурі, у них він говорить про свої страждання, про розчарування, уболіває про незначність миру й людини. Лермонтов дуже рано усвідомив своє призначення, він почував, що має незвичайний дарунок бути поетом. Російська література - література пророча, і багато письменників і поети дуже серйозно ставилися до свого призначення. Лермонтов, як і Пушкін, уважав, що поезія повинна не просто виховувати людей і вчити їхньої моральності, а відкривати їм істину, який би страшної й важкої вона не була. Свій талант він сприймав як відповідальність перед людством, і ця відповідальність була так вічна, що один раз він звернувся до Бога з молитвою: Але вгаси цей дивовижний пломінь, Всесожигающий багаття, Перетвори мені серце в камінь, Зупини голодний погляд; Він страшної спраги песнопенья Пускай, творець, звільнюся... ("Молитва" (1829 рік)) Лермонтов дійсно володів даром передбачення. У вірші " Предска-Зание" (1830 рік) Лермонтов писав про тих жахливий випробуваннях, які очікували Росію в майбутньому: Настане рік, Росії чорний рік, Коли царів корона впаде; Забуде чернь до них колишню любов, И їжа багатьох буде смерть і кров... Ці страшні картини кривавого майбутнього Росії Лермонтов описує в 1830 році, коли йому було всього 16 років. Як пророк у його вірші йде від людей, що нехтують його, у пустелю, так Лермонтов шукає розради в спілкуванні із природою, тільки при спогляданні краси природи заспокоюється його душа. З дитячого років Лермонтов був уражений природою Кавказу й свою любов до нього виразив у багатьох віршах. Але Лермонтов любив не тільки величну, яскраву, пишну південну природу, але непомітну, тиху красу півночі: Прекрасні ви, полючи землі рідний, Ще пречервоній ваші непогоди... Із самого дитинства Лермонтова відрізняло трагічне світовідчування, і це, імовірно, пов'язане з тим, що він дуже рано втратив свою матір, змушений був жити в розлуці з батьком. Ворожнеча його бабусі й батька важко ранила тонку душу поета. Згодом він згадував це у своїх віршах: Я син страданья. Мій батько Не знав спокою під кінець. У сльозах згасла моя мати... (Черновій накидань до "Стансів" (1831 рік)) Свій відбиток наклала й нещасна любов, що поет пережив замолоду. Його почуття було відкинуто. Прикрість, жорстокість і жаль про дарма розтрачений жар душі охопило його, образа ранила його серце, і він вирішив, що вже не зможе полюбити: Я не принижуся перед тобою; Ні твій привіт, ні твій докір Не владні над моєї душою. Знай: ми чужі із цього часу. (1832 рік) Все це вплинуло на формування особистості поета й на те, що однієї з головних тем у його лірику стала тема самітності. Туга, невір'я в можливість щирого почуття, взаєморозуміння надають драмати-ческий колорит всієї лермонтовской поезії. У ній немає світлих, радісних настроїв. Однієї із причин того, що мотив смутку й самітності займає велике місце в поезії Лермонтова, з'явилося відношення до суспільства. У вірші "Монолог" він пише: Повір, незначність є благо в тутешнім світлі. До чого глибокі познанья, спрага слави, Талант і палка любов волі, Коли ми їх ужити не можемо? Навіть рання поезія Лермонтова відрізняється глибоким психологізмом, передає почуття, відчуття радості й тривоги, розчарування й надії. Вона звертається до емоційного й духовного миру людини, у ньому відбилися й "міць розуму", і "пристрасть серця", і "тонкість душі" молодого Лермонтова".
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить