Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Одне він знає твердо - людей кривдити

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Різне - " ТЕМА "МАЛЕНЬКОГО" ЛЮДИНИ У ТВОРЧОСТІ ЛЕРМОНТОВА"

" ТЕМА "МАЛЕНЬКОГО" ЛЮДИНИ У ТВОРЧОСТІ ЛЕРМОНТОВА"

ТЕМА "МАЛЕНЬКОГО" ЛЮДИНИ У ТВОРЧОСТІ ЛЕРМОНТОВА

Якщо говорити про таких письменників, як Гоголь і Достоєвський, то тема "маленької людини" постійно є присутнім у їхній творчості. Лермонтов ставив перед собою інше завдання: показати неабияку особистість, що страждає в бездіяльності, не бачачи змісту в житті, тому що для такої особистості будь-яка діяльність - це дріб'язкова дурниця. І все-таки Лермонтов майже один з перших прозаїків у російській літературі торкнувся цієї теми. Образ Максима Максимовича з роману "Герой нашого часу" незабутній. Уперше ми з ним знайомимося в передмові до повісті "Бэла". Автор зустрічає в шляху стриманого літнього офіцера, що подає йому корисні ради. Це Максим Максимович. Називаючи "азіатів бестіями", выманивающих гроші на горілку, він зайвий раз переконує нас у тім, що занадто довго жив на Кавказі й добре знає вдачі й звичаї цієї країни. Максим Максимович із першого погляду розташовує до себе своєю життєвою мудрістю, спокійною невибагливістю, умінням шануватися. Він рідко кому розкриває душу, але якщо полюбить, то назавжди. Немов батько рідний, він опікує Белу, Печорина, підгодовує Казбича й Азамата. Тому-Те й запрошує його до себе в гості мирної князь. По походженню Максим Максимович дворянин, але, мабуть, він зі збіднілого дворянства, без впливових зв'язків і грошей. Незважаючи на свій вік, він усього лише в чині штабс-капітана. Максим Максимович не звик підлещуватися перед "сильними миру цього", і хоча генерал Ермолов давно в опалі перед царем, Максим Максимович не боїться з повагою говорити про нього вголос. Він необразливий, простуватий, тому йому важко розібратися в складних почуттях Печорина. Одне він знає твердо - людей кривдити не можна. Коли він відговорює Печорина від викрадення Білі, розуміючи, що вона швидко Печорину знудить, він як би заздалегідь попереджає, що добром це не скінчиться. Але в нього не вистачає сили волі наполягти на своєму або віддати строгий наказ, адже Печорин по положенню в міцності є його підлеглим. Весь його протест виразився в тім, що він у присутності Печорина став надягати мундир і не приймав його в себе, як раніше, по-домашньому. Старий служака й чимала людина, Максим Максимович розуміє тільки одне, що він винуватий у смерті Білі не менше, ніж Печорин, і постійно внутрішньо стратить себе за це. Він давно простив Печорина, знаючи, що молоді люди ветрены й недальновидні, але себе він простити не може. Через кілька років він знову зустрічає Печорина й з радістю готовий кинутися йому на шию, тому що Григорій був йому як рідний син, але у відповідь одержує всього лише кілька ввічливих фраз і холодну посмішку. Максим Максимович уражений, він не очікував того, що вони зустрінуться як чужі люди. На мою думку, Печорину навряд чи була приємна зустріч: адже Максим Максимович - це мовчазний докір його далеко не шляхетному вчинку. Не думаю, щоб у Печорина дійсно було кам'яне серце й він не мучився від свідомості, що даром загубив чисту душу. Я думаю, світський лиск, звичка глибоко ховати щирі почуття, природний такт не дозволили б Печорину розцілуватися зі штабс-капітаном при зустрічі. Печорин, страждаючи від жалості до Максима Максимовичу, навмисне поставився до нього холодно. Але бідному старому далеко до цих тонкостей. Він звик жити серед грубого народу, це наклало. і на нього самого якийсь відбиток. Середовище не завжди впливає позитивно, навіть якщо від природи в людини багато добрих задатків. Звичайно, самотня людина частіше привязывается душою до людей, які зустрічаються на його шляху. Своєю добротою й м'якістю він скоряє, його ласкава привітність і всепрощення - рідкі якості в жорстокому світі. І якщо автора Максим Максимыч спочатку зустрів сухо, був замкнутий, небагатослівний, то в цьому позначилася образа на Печорина. Він не зачерствів душею, а просто побоявся знову до кого-небудь прирослися надовго. Штабс-капітан багато віддав Печорину щиросердечного тепла, тому-те всіх молодих людей він рівняє по ньому. Роки виробили в Максимі Максимовичі обережність і спостережливість, тому бути в близьких стосунках з попутником-автором йому не хочеться, але поступово душа його знову відтає, і він розповідає незнайомій людині /авторові/ історію Бэлы. Дика природа Кавказу теж сприяє зближенню. Картини горя, любові, боротьби встають перед автором. Трагічна розв'язка неминуча. На думку багатьох, автор у романі - це сам Лермонтов. Якщо Печорин не зі своєї волі потрапив на - Кавказ, те, видимо, і автор теж вигнанець? Автор і Максим Максимыч попадають у заметіль, але досвідчений штабс-капітан не губиться. Вони зупиняються в першій саклі, що попалася, щоб перечекати непогоду. Про себе Максим Максимович розповідає досить скупо. Єдино, що ми довідаємося, що в нього немає сімейства й із дванадцяти років він не. має звісток від батька й матері. Вірш Лермонтова "Заповіт" написано від імені старого солдата. 'Це можна віднести й до Максима Максимычу:Але якщо хто з них і живий, Скажи, що я писати ледачий, Що полк у похід послали И щоб мене не чекали. Бэла й Печорин замінили родину Максим Максимовичу. Пройшло вже п'ять років, а він все пам'ятає про Бэле, засмучується про неї. Неприборкані страсті лише на час заманили нудьгу для Печорина, але незабаром Печорин з тугою говорить: "Я сподівався, що нудьга не живе під черкеськими кулями, але дарма." Із цієї фрази можна зробити висновок, що Максим Максимыч - хоробра людина, тому що він не тимчасово, як Печорин, а постійно живе під черкеськими кулями. Щиросердечна спустошеність - це не тільки лихо Печорина, а віяння століття. Штабс-капітан запитує в автора: "Невже тамтешня молодь вся така?" І довідається, що розчарування стало модою, йому наслідують, його "доношують", як старе плаття. Жаліслива душа штабскапитана жалує Печорина як дитини, що важко хвора й сам не рад цьому. Максим Максимыч розуміє, що Печорин не грав у моду, а був теж самотній, тому-те він і здався йому дуже близькою людиною. Образ Максима Максимовича - один із кращих образів у російській літературі. Заслуга Лермонтова в тім, що він не показав його приниженим і ображеним Акакием Акакиевичем з гоголівської "Шинелі", хоча Гоголь написав цей образ пізніше, а показав людиною, у якого своя важка доля, важке життя старого солдата, але дуже добре й чисте серце

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить