Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Тепер їх цікавить уже не особистість, що прагне

Random Images

Твір: Пушкін А. С. - Євгеній Онєгін - "ТЕМА САМІТНОСТІ В РОМАНІ “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН”."

"ТЕМА САМІТНОСТІ В РОМАНІ “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН”."

ТЕМА САМІТНОСТІ В РОМАНІ “ЄВГЕНІЙ ОНЄГІН”.

Поетів і письменників за всіх часів цікавили люди, яких можна було б назвати “чужими для всіх”. Є щось заворожливе й приваблююче в людині, що здатна протиставити себе суспільству. Звичайно, образи таких людей згодом перетерплювали в російській літературі значні зміни. Сну-Чалу це були романтичні герої, натури жагучі, бунтующие.

Вони не виносили залежності, не завжди розуміючи, що їхня несвобода - у них самих, у їхньому душі. Пізніше з'являються добутки реалістичні, у яких письменники досліджують проблему взаємин особистості й суспільства на більше високому рівні. Тепер їх цікавить уже не особистість, що прагне бути вільної від суспільства; предмет дослідження художників - вплив суспільства на особистість. Так виникає й безсмертний образ Євгенія Онєгіна

Наприкінці роману герой приходить до жахаючого висновку: він все життя був “чужий для всіх...”. У чому причина цього? Відповідь - сам роман. З перших його сторінок Пушкін аналізує процес формування особистості Онєгіна. Герой одержує типове для свого часу виховання під керівництвом іноземного гувернера, він віддалений від національного середовища, недарма навіть російську природу він знає по прогулянках у Літньому саду. Онєгін у досконалості вивчив “науку страсті ніжної”, але вона поступово заміняє в ньому здатність глибоко почувати. Описуючи життя Онєгіна в Петербурзі, Пушкін уживає слова “лицемірити”, “здаватися”, “бути”. Так, дійсно, Євгеній дуже рано зрозумів різницю між розумі-нием здаватися й бути насправді. Якби герой Пушкіна був людиною порожнім, можливо, вона залишився б задоволений тим, що про-вів своє життя в театрах, клубах і на балах, але Онєгін - людин мислячий, його швидко перестають задовольняти світські перемоги й “вседенні насолоди”. Їм опановує “російська нудьга”, ана-балка англійського “спліну”, яким болів ще герой поеми Байро-На Чайльд-Гарольд. Онєгін не привчений до праці, “нудячись щиросердечною порожнечею”, він намагається знайти розвагу в читанні, але не знаходить у книгах того, що могло б відкрити йому сенс життя. З волі долі Онєгін виявляється в селі, але ці зміни також нічого не міняють у нього життя

“Хто жив і мислив, той не може в душі не нехтувати людей” - до такого гіркого висновку приводить нас Пушкін. Звичайно, лихо не в тім, що Онєгін мислить, а в тім, що він живе в такий час, коли мисляча людина неминуче приречена на самітність. Йому не цікаво те, чим живуть люди посередні, але й знайти застосування своїм силам він не може, та й не завжди знає навіщо. Як результат - повна самітність героя. Але самотній Онєгін не тільки тому, що розчарувався у світлі, але й тому, що поступово він втратив можливість бачити щирий зміст у дружбі, любові, близькості людських душ

Історія дружби Онєгіна й Ленского приводить нас до висновку, що ці два чоловіки дійсно були лише “від робити нема чого друзі”. “Ми почитаємо всіх нулями, а одиницями себе”, - підкреслює автор. Дружба Онєгіна заснована на егоїзмі, а тому герой з такою легкістю дозволяє собі жартувати над почуттями Ленского, а потім, одержавши від друга картель, залишається лише “незадоволений сам собою”. Онєгін розуміє, що повинен бути розумніше, але тут втручаються світські подання про честь, які беруть гору над здоровим глуздом. Результат - передчасна смерть юного романтика

Тетяна зовсім точно знаходить слово, що визначає Онеги-На, - “пародія”. Дійсно, Євгеній замінив щире на вигадане, життєве на літературне. Захоплений думкою про свою перевагу над людьми, Онєгін не зміг навіть відрізнити ис-креннюю любов Тетяни від звичної йому гри в “ніжну пристрасть”. Недосвідчена дівчина одержує сувору одповідь, а Онєгін навіть не обертає уваги на цей незначущий для нього епізод. Взагалі мало що його торкає, життя його йде розмірено, у ній немає місця страстям, є лише холодні міркування. Убивство Льон-Ского стає тим переломним моментом, після якого Оне-Гин уперше усвідомлює всю неправильність свого життя

Довгі роки подорожі по Росії міняють героя. В останній главі ми бачимо іншого Онєгіна. Він знову знайшов здатність чувст-вовать, але його любов до Тетяни виникла занадто пізно. Його колишнє життя представляється йому строкатими картинками, у кото-рых немає нічого важливого, крім убитого Ленского й Тетяни, сидячи-щей у вікна сільського будинку. Автор розстається зі своїм героєм у тя-желую для нього мінуту, і відкритий фінал роману дозволяє нам сподіватися, що душу Онєгіна ще воскресне, а Бєлінський, приміром, взагалі думав, що Онєгін міг згодом примкнути до декабристів. Втім, на мій погляд, не це головне. Набагато важ-її не подальша доля Онєгіна, а той шлях, що пройшов герой у романі, і той час, що цей шлях визначило. Здивуй-Тельно, але всі читачі співчувають пушкінському героєві. Причина цього, як мені здається, у тім, що ми розуміємо, що Онєгін став “чужим для всіх” тому, що був вище багатьох людей, що оточували його, але це, у свою чергу, привело його до того, що й люди стали для нього чужими. Герой роману відгородив себе від посередній-ности, але закрив свою душу й для щирих почуттів. “Я думав: вільність і спокій заміна щастю”, - зізнається Онєгін Тетяні, починаючи усвідомлювати, що щире щастя полягає в прагненні знайти родинну душу

Трагедія Онєгіна - це трагедія самотньої людини, але не ро-мантического героя, що біжить від людей, а людини, якому тісно у світі помилкових страстей, одноманітних розваг і порожнього вре-мяпрепровождения. А тому роман Пушкіна стає осужде-нием не Онєгіна, а того суспільства, що змусило героя прожити саме таке життя.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить