Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Тут можна обманювати, як Варвара, але жити по правді й совісті, не кривлячи

Random Images

Твір: Островський А. Н. - Гроза - "Щиросердечна драма Катерины"

"Щиросердечна драма Катерины"

Щиросердечна драма Катерины

Характер складається в здатності діяти по принципах. А. Н. Островський написав багато п'єс із життя купецтва. Вони настільки правдиві і ярки, що Добролюбов назвав їх "п'єсами життя". У цих добутках життя купецтва описується як мир затаєної, що тихо зітхає вболівай, мир тупого, ниючого болю, мир тюремного гробового мовчання. А якщо й з'являється безглузде ремство, то він завмирає вже при своєму народженні. Свою статтю, присвячену розбору п'єс Островського, критик Н. А. Добролюбов назвав "Темне царство". Він висловив думку про те, що самодурство купецтва тримається тільки на неуцтві й покірності. Але вихід буде знайдений, тому що в людині не можна знищити прагнення жити гідно. "...Хто зуміє кинути промінь світла в потворний морок темного царства?" - запитує Добролюбов. Відповіддю на це питання послужила нова п'єса драматурга "Гроза". Написана в 1860 році, п'єса й духом своїм, і назвою як би символізувала процес відновлення суспільства, що стряхивало із себе заціпеніння від тиранії. Гроза здавна була уособленням боротьби за волю. І в п'єсі це не тільки явище природи, а яскравий образ внутрішньої боротьби, що почалася в темному купецькому житті. У п'єсі багато діючих осіб. Але головним з них є Катерина. Образ цієї жінки не тільки самий складний, але він різко відрізняється від всіх інших. Недарма критик назвав її "променем світла в темному царстві". Чим же так відрізняється Катерина від інших "жителів" цього "царства"? У цьому світі немає вільних людей! Ні самодури, ні їхні жертви такими не є. Тут можна обманювати, як Варвара, але жити по правді й совісті, не кривлячи душею, не можна. Катерина виховувалася в купецькій родині, будинку вона "жила, ні про чому не тужила, точно пташка на волі". Але після заміжжя ця вільна натура потрапила в залізну клітку самодурства. У будинку Катерины завжди було багато мандрівниць так прочанок, розповіді яких (та й вся обстановка в будинку) зробили її дуже релігійної, що щиро вірить у заповіді церкви. Не дивно, що свою любов до Бориса вона сприймає як важкий гріх. Але Катерина в релігії "поет". Вона наділена яскравою уявою й мрійністю. Слухаючи різні історії, вона як би бачить їх наяву. Їй часто снилися райські сади й птахи, а коли вона входила в церкву, бачила ангелів. Навіть мова її музична й співуча, нагадує народні сказання й пісні. Однак релігія, замкнута життя, відсутність виходу для її неабиякої чутливості вплинули негативно на її характер. Тому, коли під час грози вона почула проклятья недоумкуватої барині, то стала молитися. Коли ж побачила на стіні малюнок "геєни вогненної", її нерви не витримали, і вона зізналася Тихонові у своїй любові до Бориса. Але релігійність навіть якось оттеняет такі риси героїні, як прагнення до незалежності й правди, сміливість і рішучість. Самодур Дикої й вічно докоряє й ненавидить рідних Кабаниха ніколи не здатні зрозуміти інших людей, У порівнянні з ними або з безхарактерним Тихоном, що лише іноді дозволяє загуляти на кілька днів, з її возлюб- ленним Борисом, нездатним оцінити щиру любов, характер Катерины стає особливо привабливим. Вона не хоче й не може обдурити й прямо заявляє: " Обманювати-Те я не вмію; сховати-те я нічого не можу". Любов до Бориса - це все для Катерины: туга за волею, мрії про справжнє життя. І в ім'я цієї любові вона вступає в нерівний двобій з "темним царством". Вона не сприймає свій протест, як збурювання проти цілої системи, навіть не замислюється про це. Але так улаштоване "темне царство", що будь-який прояв незалежності, самостійності, достоїнства особистості сприймається їм як смертельний гріх, як повстання проти основ панування самодурів. Саме тому п'єса кінчається смертю героїні: адже вона не тільки самотня, але й роздавлена внутрішньою свідомістю свого "гріха". Загибель сміливої жінки - це не лемент розпачу. Ні, це моральна перемога над "темним царством", що сковує її волю, волю, розум. Самогубство, по навчанню церкви, непрощенний гріх. Але Катерина вже не боїться цього. Полюбивши, вона заявляє Борисові: "Коли я для тебе гріха не побоялася, чи побоюся я людського суду?" А останніми її словами були: "Друг мій! Радість моя! Прощай!" Можна виправдати або обвинуватити Катерину за її фатальне рішення, але не можна не захоплюватися цілісністю її натури, спрагою волі, рішучістю. Смерть її потрясла навіть таких забитих людей, як Тихін, що в очі обвинувачує мати в загибелі дружини. Виходить, учинок Катерины був дійсно "страшним викликом саме дурній силі". Виходить, в "темному царстві" здатні народжуватися світлі натури, які своїм життям або смертю можуть освітити це "царство".
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить