Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Як пише Чехов, Беликов лежав у труні майже щасливий - нарешті-те він знайшов

Random Images

Твір: Чехов А. П. - Ионыч - " Чому доктор Старців став "Ионычем""

" Чому доктор Старців став "Ионычем""

Чому доктор Старців став "Ионычем"

Чехів - майстри короткої розповіді. Він був непримиренним ворогом вульгарності й міщанства, ненавидів і нехтував обивателів, які живуть у своєму футлярному мирке, відгородившись від усього на світі. Тому головними темами його розповідей стала тема змісту життя

Наприкінці 90-х років Чехов створює так звану "маленьку трилогію", що об'єднала три розповіді: "Людина у футлярі", "Аґрус", "Про любов". Ці розповіді зв'язані між собою тільки загальною темою, темою неприйняття футляра, яким би він не був. У першій розповіді Чехов показує нам у гротескній формі людини у футлярі, учителі грецької мови Беликова. Це фігура лиховісна, вона наводить страх на навколишніх, і тільки смерть примиряє його з дійсністю. Як пише Чехов, Беликов лежав у труні майже щасливий - нарешті-те він знайшов вічний футляр. У другій розповіді Чехов пише про людину, у якого була одна-єдина мрія - стати власником маєтку і є власний аґрус. У третьому поміщики Алехин оповідає про себе самому - про те, як він і його улюблена жінка не зважилися піти назустріч своєї любові, відступилися від її. Все це - прояву футлярного життя. Маленька трилогія тому з'являється перед нами як добуток єдине, внутрішньо закінчене. Чехів припускав продовжити цей цикл розповідей, поповнити новими добутками, але наміру свого не здійснив. Є підстави думати, що спочатку до циклу ставився й розповідь "Ионыч".

Дмитро Ионыч Старців, герой розповіді "Ионыч", був призначений лікарем у земську лікарню в Дялиже недалеко від губернського міста С. Це юнак з ідеалами, з бажанням чогось високого. У С. він знайомиться з родиною Туркиных, "самої утвореному й талановитої" у місті. Іван Петрович Туркин грав в аматорських спектаклях, показував фокуси, гострив. Віра Йосипівна писала романи й повести для себе й читала їхнім гостям. Їхня дочка Катерина Іванівна, молода миловидна дівчина, що у родині кличуть Котик, грала на роялі. Коли Дмитро Ионыч відвідав Туркиных уперше, те був зачарований. Він закохався в Катерину. Це почуття виявилося за увесь час його життя в Дялиже "єдиною радістю й... останньої". Заради своєї любові він готовий, здавалося б, на багато чого. Але коли Котики відмовила йому, загордившись себе блискучою піаністкою, і виїхала з міста, він страждав усього три дні. А потім всі пішло як і раніше. Згадуючи ж про свої залицяння й високі міркування ("ПРО, як мало знають ті, які ніколи не любили!"), він тільки ліниво говорив: "Скільки турбот, однак!" Фізичне ожиріння приходить до Старцеву непомітно. Він перестає ходити пішки, страждає отдышкой, любить закусити. Підкрадається й моральне "ожиріння". Колись і гарячими рухами душі, і палкістю почуттів він вигідно відрізнявся від жителів міста. Довгий час ті дратували його "своїми розмовами, поглядами на життя й навіть свій вид". Він по досвіду знав, що з обивателями можна грати в карти, закушувати й говорити тільки про самі звичайні речі. А якщо заговорити, наприклад, "про політика або науку", те обиватель стає в тупик або "заводить таку філософію, тупу й злу, що залишається тільки рукою махнути й відійти". Але поступово Старців звик до такого життя й втягся в неї. А якщо йому не хотілося говорити, він більше мовчав, за що одержав прізвисько "поляка надутого" Наприкінці розповіді ми бачимо, що він щовечора проводить у клубі, грає у гвинт, закушує й зрідка втручається в розмову: "Це ви про що? А? Кого?" Коли Котик переконалася, що в неї посередні здатності, те жила надією на любов Старцева. Але це вже не колишніх парубків, що міг прийти вночі на побачення на цвинтар. Він занадто заледащів духовно й морально, щоб любити й мати родину. Він тільки думає: "Добре, що я тоді не женився".

Головною розвагою доктора, в "яке він втягся непомітно, помалу", стало по вечорах виймати з кишень папірця, а потім, коли грошей стало віршиком багато, розглядати будинку, призначені до торгів. Жадібність здолала його. Але він і сам не зміг би пояснити, навіщо йому одних стільки грошей, якщо він позбавляє себе навіть театрів і концертів

Старців і сам знає, що "старіє, повніє, опускається", але ні бажання, ні волі до боротьби з обивательщиною в нього немає. Доктори кличуть тепер просто Ионычем. Життєвий шлях завершений. Чому ж Дмитро

Старців з гарячого юнака перетворився в ожирілого, жадібного й крикливого Ионыча? Так, середовище винувате. Життя одноманітне, нудна, "проходить тускло, без вражень, без думок". Але мені здається, що насамперед винувато самого доктора, що розгубив все краще, що було в ньому, проміняв живі думки на сите, самовдоволене існування

Образ доктора Старцева нагадує нам гоголівських персонажів з "Мертвих душ". Він так само мертвий, як всі ці Манилови, Собакевичи, Плюшкины. Його життя порожнє й безглузда, як їх життя

На закінчення можна згадати слова героя розповіді "Аґрус" про те, що людині потрібно "не три аршини землі, а вся земна куля".

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить