Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Але борг перед Батьківщиною й перед самим собою змушує Соколова

Random Images

Твір: Шолохов. М.А. - Доля людини - "А був він лише солдат Солдатами не народжуються"

"А був він лише солдат Солдатами не народжуються"

А був він лише солдат Солдатами не народжуються, Солдатами вмирають... (Єгор Летів) Ніхто не любить війну. Але протягом тисячоріч люди страждали й гинули, губили інших, палили й ламали. Завоювати, заволодіти, винищити, прибрати до рук все це народжувалося в жадібних розумах, як у глибині століть, так і в наші дні. Одна сила зіштовхувалася з іншої. Одні нападали й грабували, інші захищали й намагалися зберегти. І під час цього протистояння кожний повинен був показати всі, на що здатно. Прикладів геройства, мужності, стійкості й хоробрості в російської історії досить. Але на війні немає понад героїв. Герої все. Кожний робить свій власний подвиг: хтось рветься в бій, під кулі, інші зовні непомітні, налагоджують зв'язок, постачання, працюють на заводах до знемоги, рятують поранених. Тому саме доля окремого солдата цікавить письменників і поетів того часу. Про одній з таких доль повідав нам Шолохов у своїй розповіді Cудьба людини. До війни Андрій Соколов жив звичайним, непримітним життям. Працював у плотницкой артілі, потім пішов на завод, вивчився в слюсаря. Знайшов собі гарну, добру, люблячу дружину. Народилися в них діти, пішли в школу. Усе було спокійно, тихо, гладко. І стала людина подумувати про щасливу старість. А отут от вона, війна. Всі надії перекреслює й змушує розстатися з будинком. Але борг перед Батьківщиною й перед самим собою змушує Соколова сміло йти на зустріч із ворогом. Жахливі мучення випробовує будь-яка людина, відриваючись від улюбленої родини, і тільки по-справжньому мужні люди можуть іти на смерть не тільки заради свого будинку й рідних, але й заради життя й спокою інших людей. На війні спочатку фігура й доля Соколова нічим не були примітні: фронтовий шофер, що возив боєприпаси на батарею, двічі одержував легкі поранення, службу ніс справно. Але війна обрушувала на Соколова усе більше й більше тяжкі удари. Здавалося вже, що все його життя, вся доля його, весь він сам зіпсовані й покалічені. Ця людина з дивною стійкістю винесла всі випали на його частку випробування: важке розставання з родиною при відході на фронт, поранення, фашистський полон, катування й знущання гітлерівців, загибель родини, що залишилася в тилу, і, нарешті, трагічну смерть улюбленого сина Анатолія в останній день війни дев'ятого травня. За що ж ти, життя, мене так скалічила? За що так исказнила? запитує сам себе Соколов і не знаходить відповіді. Видали ви коли-небудь ока, немов присипані попелом, наповнені такий неизбывной, смертельною тугою, що в них важко дивитися?" запитує письменник. Такі очі були в Андрія Соколова. Як ні велике було особисте горе Соколова, але у всіх випробуваннях його підтримувала любов до Батьківщини, почуття відповідальності за її долю. Хоробро виконував Андрій на фронті свій військовий борг. Під Лозовеньками йому доручили підвезти снаряди до батареї. Треба було сильно поспішати, тому що бій наближався до нас: ліворуч чиїсь танки гримлять, праворуч стрілянина йде, спереду стрілянина, і вже початок попахивать смаженим... розповідає Соколов. Командир нашої роти запитує: Проскочиш, Соколов? А отут і запитувати нема чого було. Там товариші мої, може, гинуть, а я отут чухаться буду? Приголомшений розривом снаряда, опам'ятався він уже в полоні в німців. Цей учинок говорить про те, що Соколов звик спочатку думати про товаришів, про свій борг перед Батьківщиною, а потім уже про себе. Він робить героїчні вчинки, а страх перед смертю відступає. Не упустив Соколов людське достоїнство й у німецькому полоні, мужність його не залишало й там. схотілося мені їм, проклятим, показати, що хоча я и с голоду пропадаю, але давитися ихней подачкою не збираюся, що в мене є своє, російське достоїнство й гордість і що в худобину вони мене не перетворили, як не намагалися, розповідає Андрій. Цим автор показав моральну перевагу свого героя над ворогом. Почувши вночі, що поруч із ним зрадник хоче видати командира, Соколов прийняв рішення не допустити цього й на світанку своїми руками задушив зрадника, тим самим позбавивши від смерті кілька командирів, що перебували з ним у полоні. І яка ж невигубна сила добра, краса людського серця відкривається нам в Андрію Соколові, у тім, як він побачив хлопчика, у його рішенні всиновити Ванюшу. Він повернув дитинству радість. Він буде обороняти його від болю, страждань і вболівай. Здавалося все вичерпала війна із цієї людини, і все-таки, незважаючи ні на що, він залишився людиною. У роки війни гітлерівці із глузуванням називали російського солдта росіянин Іван. А хто цей росіянин Іван? Це людина, оді тый у сіру шинель, що, не замислюючись, віддавав останній шматок хліба й фронтові тридцять грамів цукру осиротілий у роки війни дитині; людинаа, що своїм тілом самовіддано прикривав товариша, рятуючи його від неминучої загибелі; людина, до торый, стисши зуби, переносив і перенесе всі позбавлення й негоди, ідучи на подвиг в ім'я Батьківщини. От хто такий російський солдат.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить