Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Понакаркали чорні ворони: Грозним лихам широкий простір. Крутить

Random Images

Твір: Батюшков. К.Н. - Різне - "Головні особливості художньо-філософського миру Єсеніна"

"Головні особливості художньо-філософського миру Єсеніна"

ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНЬО-ФІЛОСОФСЬКОГО МИРУ ЄСЕНІНА

На небесному синім блюді Жовтих хмар медяний дим. Марить ніч. Заснули люди, Тільки я тугою млоїмо. С. Єсенін Твору Сергія Олександровича Єсеніна - це його правдивий поетичний щоденник, у якому автор гранично чесний перед собою й своїми читачами. На сторінках цього щоденника не сухі факти й біографія художника, а його сумніву, переживання, помилки й подолання негод, цілий художег ственно-філософський мир поета. Спочатку - безтурботне життя глибинки, повна гармонія з навколишньою природою й замилування її красою й нескінченністю. Тихо струменіє ріка сріблиста В царстві вечірнім зеленої весни. Сонце сідає за гори лісисті, Ріг золотий випливає місяці. Захід затягнув лентою рожевої, Орач повернувся в хатинку з полів, И за дорогою, у хащі березовій Пісню любові затяг соловей. Але вже в ранні вірші поета закрадається біль, сум і тривога за рядом живучих співвітчизників - їхньої турботи, праця, радості стають темою його поезії. Понакаркали чорні ворони: Грозним лихам широкий простір. Крутить вихорь лісу в усі сторони, Махає саваном піна з озер. Повестили під вікнами соцькі Ополченцям іти на війну, Загыгыкали баби слобідські, Плач прорізав навкруги тишу. Величезний і таємничий мир вабить поета, змушує його покинути рідні місця, шукати долю в місті. Але вільнолюбній душі поета далекий цей мир з його спланованою забудовою, суєтою навколишнього життя. Єсенін нудиться в цих «кам'яних колодязях». У моїй душі так було гулко В пелюшках каменю й кременів. На кожній стрічці провулка Стогнало коров'яче ревіння тіней. Верещали мерзни, немов скла, В особу батогом загрожувала далечінь, А небо супилася й блекло, Як жіноча зношена шаль. Поет бачить порятунок у поверненні додому, тільки на природі, у неосяжних рідних полях може знайти він щиросердечна рівновага, заспокоєність. Але й село тепер сколихнулося, прийшли кардинальні зміни, і Єсенін допитливо вдивляється в обличчя земляків, вслухується в їхні нехитрі мови. От бачу я: Недільні селяни У волості, як у церкву, зібралися. Корявими, немитими мовами Вони свою обсуживают «жисъ». Кульгавий червоноармієць із ликом сонним, У спогадах морщиня чоло, Розповідає важливо про Будьонного, Про те, як червоні відбили Перекоп. До болю знайомі місця, але й вони міняються, нехай не так швидко, як би хотілося, але хода часу не зупинити. Поет лякається й одночасно привітає прийдешні зміни. Ця дійсність стає основною рисою зрілої поезії Єсеніна. Досить гнити й ноять, И славити зльотом гнуся,- Уж змила, стерла дьоготь Русь, Що Встала. Уже повело крылами Її німе кріплення! З іншими іменами Встає інший степ. Життя триває, незважаючи на всі втрати, кров і нещастя. Часом поет жахається тої данини, що доводиться платити народу, але ніщо не з'являється саме. Будь-який прогрес має ціну крові. Дуже поэтично й образно говорить про себе й свій стан поет у вірші «Русь уходящая»: Я людина не новий! Що приховувати? j Залишився в минулому я однієї ногою, Стремясъ наздогнати сталеву рать, Сковзаю й падаю другою. Я слухаю. Я в пам'яті дивлюся, Про що селянська судачить оголи: «З радянською владою жити нам по нутрю... Тепер би ситцю... Так цвяхів небагато...» Заслуга Єсеніна в тім, що він намагається зрозуміти навколишні зміни, примиритися з новою дійсністю. Якщо ця «жись» улаштовує народ, то поет постарається зрозуміти й прийняти нову даність. Він щасливий, що ...Уник паденья із кручі. Тепер у Радянській стороні Я самий лютий попутник. Він співає про Росію, про любов, пройшли сумніви й тяжкі роздуми. Поет у гущавині подій і повний творчих планів. Відправившись на Кавказ, Єсенін потрапив у незвичайний поетичний мир. Всі тут мило серцю. Дуже легко працюється, хочеться здійснити багато чого. Любов моя! прости, прости. Ніщо не обійшов я мимо. Але мені миліше на шляху. Що для мене неповторно. Неповторні ти і я. Помремо - за нас прийдуть інші. Але це все-таки не такі - Уж я не твій, ти не моя. Поет мріє осягнути увесь світ, а сам розуміє, що життя його тлінне, якось по-особливому почуває чи наближення те зрілості, чи те кінця. Своє почуття в Єсеніна до осені - у ній ще яскравість фарб, буйство кольору, і «повіддя почуттів», але Вже близький кінець - невідворотна зима. Не жаль мені років, розтрачених дарма, Не жаль душі бузкову цветь. У саду горить багаття горобини червоної. Але нікого не може він зігріти. Не обгорять горобинові кисті, Від жовтизни не пропаде трава, Як дерево роняє тихо листи, Так я роняю смутні слова. Поет відчуває себе частиною світобудови. Благословляє свій прихід на землю, але розуміє й закономірність відходу. Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні. Тихо ллється із кленів листів мідь... Будь же ти вовек благословенне, Що довелося процвестъ і вмерти. У класичній російській літературі поезія Єсеніна не загубилася, а знайшла свій голос і належне їй місце.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить