Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Михайло Олександрович Шолохов - перша

Random Images

Твір: Шолохов. М.А. - Різне - " Мій М. А. Шолохов"

" Мій М. А. Шолохов"

Мій М. А. Шолохов

Я все такий же, тільки

мало-мало погнутий

М. А. Шолохов

Михайло Шолохове Кожний відкриває його по-своєму. Одному близький Григорій Мелихов, відважний козак з роману "Тихий Дон", іншому полюбився дід Щукарь, смішний дідок з моєї улюбленої книги "Піднята цілина". Це й зрозуміло. Адже долі героїв, проблеми, підняті Шолоховым, співзвучні нашому часу. Любов, материнство, рідне вогнище - от ті вічні цінності, про які оповідає автор в "Тихому Доні". "Донські розповіді"Е В них Шолохов виразив своє відношення до війни, що з'явилася трагедією народу. Вона згубна для обох сторін, приносить непоправні втрати, калічить душі. Письменник правий: неприпустимо, коли люди, розумні істоти, приходять до самознищення й варварства.

Але мій Шолохов не тільки автор цих добутків. Він насамперед людина інтерес-ний, яскравої долі. Поміркуєте самі: у шістнадцятирічному віці юний Шолохов чудом уцелел, потрапивши в руки до властолюбного Нестора Махно, у тридцять сьомому не разів виручав своїх друзів від гонінь і репресій. Його обвинувачували в плагіаті, симпатіях білому руху, намагалися отруїти, убити. Так, багато випробувань випало на частку цього письменника. Але він не вподібнився траві, що "росте, покірно хилячись під згубним подихом життєвих бур". Незважаючи ні на що, Шолохов залишився прямолінійною, чесною, правдивою людиною. З такими людьми мені завжди приємно спілкуватися, тому книги цього письменника є моїми настільними. Першим же в цій стопці лежить роман "Піднята цілина". Найбільш яскраве, на мою думку, добуток про коллекти-визации. Я вдячна М. Шолохову, чий утвір допомогло мені проставити всі крапки "i" у питанні про цей суперечливий період росіянці історії

Буквально з перших сторінок роман захопив мене. Чесно говорячи, більші по обсязі добутку мене трошки лякають, але, читаючи "Підняту цілину", я настільки була поглинена подіями, що розвиваються в Балці, Що Гримить, що на це навіть не звернула уваги.

Що гримить Логе Як вдало придумане Шолоховым! У самій назві цього хутора мені чудиться щось тривожне. Здається, що все тут завмерло чекаючи якихось змін. "Ви зовсім праві, читач", кожним новим рядком, сторінкою переконує мене Шолохов. Дуже хвилює питання, що ж буде далі з героями? Тому, кинувши всі свої справи, я продовжую читати. Ви знаєте, мені чомусь важко відірватися від читання добутків, у яких є щось недоговорене. Я сама міркую про минуле, сьогодення й майбутнє героїв. Так було й цього разу. Я міркувала, чи потрібна зміни в Балці, Що Гримить. Адже у великому сімнадцятому селяни одержали те, за що боролися. Одержали землю. Здавалося б, чого ще можна бажати? Ори, цей, жни! Шолохов начебто читає мої думки. Він підтверджує: сотні тисяч таких, як Тит Бородін, одержавши землю, "вцепились у господарства", "як кобель у падлу", по вираженню Макара Нагульно-Ва. Може бути, таки грубо замічено, але простимо письменникові це. Дивуєшся іншому, тому, як Шолохов учить розуміти й цінувати людей, знати їхнє буття, душі, високі прагнення й незлічимі страждання. "До ночі сорок потів з тебе зійдуть, на ногах кров'яні пухирі з куряче яйце, а вночі биків паси: не нажрется бик - не потягне плуг", - прочитала я й немов опинилася на ріллі з хуторянами. Крапельки поту струменіють по особі, відчуваю вагу у всьому тілі. Саме М. А. Шолохов, яскраво, талантли-у виснажливу працю, що зобразила, селян, розбудив у мені такі почуття. Людина, що все це випробував на собі й глянув на ці події очами народу. Людям праці письменник віддає свою любов. І, підвладна непереборній чарівності його творчості, я теж полюбила цих героїв. За що? Звичайно, за їх невичерпне трудолю-бії на землі, политою кров'ю предків, за їхнє страждання, за те, що в поті чола й у кривавій боротьбі шукають вони кращу частку, вступаючи в колгосп, не відаючи скільки горя й лих їх чекає спереду. Кривдно за мужика, на якому споконвіків трималася земля. Хочеться хоч, якось допомогти йому, крикнути у весь голос тим, хто перетворював політику партії в життя: "Люди, що ви робите? Отямитеся!" Але не чує мене ні Давидов, ні Нагульнов. Вони звикли виконувати накази, а директива і є наказ. Так, ці герої готові діяти, змітати все на своєму шляху. Для них зовсім не важливо, що тот же кулак може бути справжнім хазяїном. "Виходить, сам Шолохов допускає таке ", - подумає хтось. Упевнено, що письменник проти насильства. Він бунтує проти давыдовского "до нігтя". Хоча у вуста Нагульнова вклав такі слова: "Не йдеш у колгосп? Ну, тоді й від мене миру не чекай. Я тебе так гробану, що всім чортам муторно стане". Навіщо? Мені здається, цим Шолохов хотів показати, що трапляється, коли до влади приходять люди корисливі, думаючі про усім, крім майбутнього свого народу. Я згодна з письменником, що проти всіляких експериментів над людьми.

Дотепер багато суперечок викликає цей роман М. А. Шолохова. Говорять про його "устарело-сти", про те, що процес колективізації значно глибше й повніше відбитий у таких добутках, як "Мужики й баби" Б. Можаева, "Кануны" В. Белова й інших, але я довіряю саме авторові "Піднятої цілини". Він не міг зворушуватися, фальшивити, лакувати події, тому що був породжений бурхливим часом і сильно перенасичений тим страшним, що бачив на Доні. Мій Шолохов досліджував явища точніше багатьох, представив пережите яскравіше. Він показав ту правду, від якої не втечеш і не зникнеш. Правду, від якої ниє серце, холоне кров. Нехай вона має смак гіркоти, але ця шолоховская правда піднімає завісу над минулим моєї Росії. Цей яскравий літописець, не побоявшийся в небезпечні тридцяті роки бути незрозумілим, викликає в мене почуття замилування й глибокої поваги

Що ж дає мені Шолохов? По-моєму, точніше, ніж французький публіцист і перекладач Жан Катала, не скажеш. "Він будить схований у наших душах вогонь, прилучаючи до великої доброти, великому милосердю й великій людяності російського народу. Він належить до числа тих письменників, чиє мистецтво допомагає кожному стать більше людяним". Такий мій Шолохов. Письменник, що дав мені уроки мужності, порядності й чесності. Однак з ним я не прощаюся. Завжди буду читати й перечиты-вать Шолохова, щораз дивуючись його вмінням заглянути в глибокі схованки людської душі. Я вірю своєму письменникові, тому в мене ніколи не виникнуть сумніву в його правдивості. Нехай автора обвинувачують у тім, що перестав писати в останні роки. Про що йому було писати? Про перемоги розвиненого соціалізму? Він же прекрасно бачив, що відбувається. Так, письменник працював над романом "Вони боролися за Батьківщину". Один з головних героїв генерал Стрільців був списаний з репресованого, а Шолохов добре розумів, що в його час всю правду про репресії опублікувати не вдасться

Михайло Олександрович Шолохов - перша величина в нашої післяжовтневої литерату-рі. Завидна судьбае

Якщо ви думаєте, що я намагаюся захистити Шолохова, то помиляєтеся. Він у захисті не має потреби. Ні як людина - мертвим байдужна суєта живих. Ні як майстер - його внесок в історію культури визнаний всіма народами. Мають потребу в захисті ті духовні цінності, виразником яких був Михайло Олександрович: правдиве, об'єктивне відбиття дійсності, незалежність від кон'юнктури. Маємо потребу в захисті, нарешті, всі ми.

Від неправди, заздрості, жорстокості.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить