Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Вони не вписувалися в тугу й монотонність

Random Images

Твір: Пушкін А. С. - Євгеній Онєгін - "Онєгін і Ленский (по романі А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін)."

"Онєгін і Ленский (по романі А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін)."

Онєгін і Ленский (по романі А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін).

Вони зійшлися. Хвиля й камінь,

Вірші й проза, лід і пломінь

Не настільки різні меж собою

Уже досить познайомивши читача з "Євгенієм Онєгіним", Пушкін уводить у дію роману другого головного героя - Володимира Ленского. Саме вони стануть для поета тими персонажами, опираючись на які він побудує свою концепцію мислячої людини епохи. Онєгін і Ленский, проте, мають щось загальне, що ріднить і зближає їх. Саме це загальне й залучає Пушкіна, допомагаючи створити навколо героїв той божественний мир, що ми називаємо миром вільного роману

У першому розділі читач знайомиться з Онєгіним дуже докладно: довідається про його виховання, утворення, інтересах, розпорядку дня, про враження, зробленому на суспільство молодим героєм, що "нарешті побачив світло". Що ж можна виділити головне в цьому оповіданні про Онєгіна? Імовірно, те, чим герой різко відрізнявся у своєму середовищі: "Ебранил Гомера, Фелокрита, за те читав Адама Смита й був глибокий економі" В епоху, коли володарями дум були поети й філософи, Онєгін явно тяжіє до точних наук, до політекономії Адама Смита, що, до речі, незабаром спробує застосувати у своєму сільському житті: " Ярем він панщини старовиною оброком легенею замінив, і раб долю благословив". Однак самим головним у цій розповіді про героя виявляється визнання автора:

Мені подобаються його риси,

Мріям мимовільна відданість,

Ненаслідувальна чудність

І рідкий охолоджений розум

Пушкіна не роз'ясняє, у чому складається ця "ненаслідувальна чудність", але названа автором у першому розділі, вона відгукнеться пізніше у восьмому розділі роману

Про Ленском розказано значно менше. Можна із упевненістю припустити, що його раннє дитинство було досить схоже на дитинство Онєгіна, з тією лише єдиною різницею, що його відправили вчитися в Європу, звідки він і приїжджає в село:

Шанувальник Канта й поет,

Він з Німеччини мрячної

Привіз ученості плоди,

Вільнолюбні мрії,

Дух палкий і досить дивний,

Завжди захоплену мову

І кучері чорні до плечей

Вихований "під небом Шиллера й Ґете" Ленский далекий від розпусти світла, настільки знайомого Онєгіну, а тому вірить у чисту любов, у високі ідеали. Онєгін поблажливо сприймає відверті визнання приятеля: "простимо гарячці юного років і юний жар, і юне марення".

"Вірші й проза" (Шиллер і Адам Смит), "лід і пломінь" (охолоджений розум і солодка мрія) - це й відрізняло героїв друг від друга й притягало їх. Різниця темпераментів і розумових інтересів зробило їхніми жагучими сперечальниками, співрозмовниками й одночасно протиставляло всім сільським сусідам з їхніми розмовами "про косовицю, про провину, про псарню, про свою рідню". Онєгін і Ленский чудом знайшли один одного. Скептик Онєгін і романтик Ленский однаково незрозумілі навколишньої. Вони не вписувалися в тугу й монотонність звичного сільського життя

Природно виникає питання, чого ж більше в героях роману: притягання або відштовхування? Мабуть, істотно й те й інше. Звичайно, Онєгін і Ленский антиподи, але вони не антагоністи, як багато інших, традиційних пар російської літератури: Чацкий і Молчалин, Печорин і Грушницкий, Гринев і Швабрин, Базарів і Кірсанов. Чи не головним художнім відкриттям Пушкіна стало з'єднання в сюжетному конфлікті роману не героя й лиходія, а молодих героїв, що просто по-різному виховали в собі думки й почуття певної історичної епохи. Автор не відштовхує їх у любовному конфлікті, а розвиває дві любовні лінії роману, що йдуть паралельно, що відрізняються між собою не менше, ніж характери головних героїв. Тому-Те й уважали сучасники Пушкіна недостатньо мотивованої дуель Онєгіна й Ленского. У зв'язку із цим, Юрій Тынянов звертає увагу на риси характеру прототипу Ленского - Кюхельбекера й затверджує, що для Пушкіна ці мотивування виявилися достатніми, хоча й залишилися за межами добутку. Дуель Онєгіна й Ленского - кульмінація роману. При всій її безглуздості, вона допомагає авторові різкіше висвітити характери героїв. Для Ленского дуель кінчається загибеллю, для Онєгіна стає початком відліку нового життя. Пустившись у мандрівку, залишивши село й Петербурзьке світло, Онєгін шукає не просто нових вражень, а нового сенсу життя, шукає самого себе. Про цю сторінку його біографії читач нічого не довідається. Пушкіна свідомо виніс "Подорож Онєгіна" за межі роману. Герой вертається у світло знайомим незнайомцем, розгадати якого навколишні не можуть, а тому квапляться засудити його за несхожість зі світською юрбою. Онєгін не під силу порожньому світлу, а тому дивно, також як був дивний грибоедовский Чацкий, що горестно викликував: "Я дивний, а не дивний хто ж? Той, хто на всіх дурнів схожий?" Ці дивні герої не знаходять собі місця в житті. Пушкіну, разом із читачами, жаль поета, що, "бути може, для блага миру иль хоч для слави був породжений", жаль йому й Онєгіна, якому "смутно думати, що дарма була нам молодість дана". Такі різні, такі протилежні Онєгін і Ленский об'єднані жалем до їхніх життів, що не відбулися, до їхніх загиблих надій. Заперечуючи загальноприйняті норми, ясно розуміючи, що їм не хочеться того, чим так задоволена самолюбна посередність, герої Пушкіна будили думку, живе почуття. Саме тому в них, за словами Бєлінського, "відбилося суспільство в один з найцікавіших моментів свого розвитку".

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить