Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

На гілці хмари, як зливу, Златится спіла зірка. Уже в ранні

Random Images

Твір: Батюшков. К.Н. - Різне - "Философичность есенинских добутків"

"Философичность есенинских добутків"

ФИЛОСОФИЧНОСТЬ ЕСЕНИНСКИХ ДОБУТКІВ

Любов моя! Прости, прости. Ніщо не обійшов я мимо. Але мені миліше на шляху, Що для мене неповторно. С. Єсенін Людин - це всього лише піщина в просторах світобудови, життя його - мить у порівнянні з вічністю Всесвіту. От чому здавна не тільки вчені-астрономи, але й поети обертали свої погляди в безкрайні, вабливі до себе дали, щоб спробувати проникнути в таємниці світобудови, а виходить, і в таємниці людської душі. Не раз замислювався про глибини Всесвіту і Єсенін. Там, де вічно дрімає таємниця, Є нетутешні поля. Тільки гість я, гість випадковий На горах твоїх, земля. Широкі ліси й води, Міцний змах повітряних крив. Але століття твої й роки Затуманив біг світил... Сергія Олександровича як щирого поета хвилювали вічні філософські питання взаємини людини й Вселеної, людини й природи, людини й миру його земних діянь, радостей, страстей, тривог, любові й ненависті, життю й смерті. Людина - чудовий утвір природи, прекрасна, неповторна квітка земного життя. У поемі «Квіти» Єсенін зумів про все це сказати по-своєму, найвищою мірою самобутньо. У поемі загальнолюдське невіддільно від особистості автора, від його переживань, туги й долі. Особливо чудово, що зображення життя в поемі органічно зливається з конкретною, реальною російською дійсністю. А люди хіба не квіти? Про милу, відчуй ти, Тут не пустельні слова. Я бачив, як квіти ходили, И серцем став з тих пор доголи, Коли довідався, що в цьому світі Та справа була в Жовтні. Квіти сражалися один з одним, И червоний колір був всіх бойчей. Їх більше падало під хуртовиною, Але все-таки потужністю пружної Вони вбили катів. Червоний колір революції - символ прекрасного в житті - таким бачиться Єсеніну тепер жовтень сімнадцятого року. Для поета-гуманіста, яким він був завжди, революція - це насамперед людські долі, їхнє сьогодення й майбутнє, про яке поет говорить в «Квітах» з романтичною окриленістю. І тому, що я осяг, Що мир мені не монашья схима, Я ласкаво влагаю у вірш, Що геть усе повторимо. І тому, що я співаю, Співаю й зовсім не впустую, Я милої голову мою Віддам, як троянду золоту. Загальнолюдський зміст, здавалося б, глибоко особистих, індивідуальних образів, за яких найчастіше вгадується фігура самого автора, його мир дум і почуттів, невигадлива, саме-бытнейшая метафоричность вірша; нарешті, сполучення в поемі земної, конкретної романтичної реальності із вселенско-гло-бальним охопленням явищ дійсності - такі характерні риси й особливості поетики «Квітів». Єсенін по своїх переконаннях і ідеям - мислитель і революціонер духу, постійно й чуйно вслухується в биття народного серця, у могутній подих рідної Русі, що вловлює справжні розкати нових революційних бур і потрясінь. Я думаю: Як прекрасна Земля И на ній людина. І скільки з війною нещасних Виродків тепер і калік! І скільки зарито в ямах! І скільки зариють ще! І почуваю у вилицях упертих Жорстоку судоргу щік. Ці рядки автора наповнені гордістю й радістю, болем і тривогою за людину, його долю, майбутнє, вони по праву могли б бути епіграфом до всієї творчості поета. Пророчими стали слова И скільки зариють ще... Гуманізм Єсеніна, його невідступні тривоги й турботи про долю мільйонів співвітчизників - долі народної породжені великою любов'ю поета до Батьківщини. Об край дощів і непогоди. тиша, Що Кочує, Ковригой хлебною під зводом Надламаний твій місяць. За перепаханною нивою Малинова лобода. На гілці хмари, як зливу, Златится спіла зірка. Уже в ранніх віршах поета немає ідилії, а чуються біль, тривога, сум, скорбота, немає одного - байдужості до доль співвітчизників, до людини. І це не тільки у віршах, у творчості, але й у думках, у вчинках юного поета. Не можна любити землю й людину взагалі. Це чужо щирому мистецтву. Тільки люблячи свою батьківщину, свій народ, можна стати великим художником, близьким і доступним мільйонам! Такий Єсенін. До чорта я знімаю свій костюм англійський. Що ж, дайте косу, я вам покаджу - Я чи вам не свійський, я чи вам не близький, Пам'яттю села я ль не дорожу? У віршах і поемах він говорить про непримиренне зіткнення двох моральних початків у сучасній йому громадського життя, про дві концепції людини, одна йз яких народилася в старому, буржуазному світі, а іншу принесла революція. Після закордонної поїздки Сергій Олександрович писав: ...Місця немає тут мріям і химерам. Отшумела того років пора. Всі кур'єри, кур'єри, кур'єри. Маклера, маклера, маклера... Якщо хочеш тут душу выржать, То порахують: або дурний, або п'яний. От вона - світова біржа! От вони - негідники всіх країн. Саме за кордоном виник у Єсеніна задум поеми «Чорна людина». «Препоганий гість» - «Чорна людина» в автора - це не його особистий недруг, він ворог людства й усього прекрасного на Землі. Поезія Єсеніна разюче конкретна й разом з тим всесвітня, космічна. У з'єднанні цих двох почав - емоційна дійсність, масштабність, «повіддя почуттів» і думок. Не жалую, не кличу, не плачу, Все пройде, як з білих яблунь дим. Увяданъя золотом охоплений, Я не буду більше молодим. Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні, Тихо ллється із кленів листів мідь... Будь же ти вовек благословенне, Що довелося процвестъ і вмерти. Найвищий ліризм, філософська глибина есенинской лірики йдуть від великих традицій російської класичної літератури.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить