Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Катерина не може не любити Тихона - адже так вона віддає

Random Images

Твір: Островський А. Н. - Гроза - "СВОЄРІДНІСТЬ КОНФЛІКТУ В П'ЄСІ А. Н. ОСТРОВСЬКОГО “ГРОЗА”"

"СВОЄРІДНІСТЬ КОНФЛІКТУ В П'ЄСІ А. Н. ОСТРОВСЬКОГО “ГРОЗА”"

 СВОЄРІДНІСТЬ

КОНФЛІКТУ

У П'ЄСІ А. Н.

ОСТРОВСЬКОГО “ГРОЗА”

У кожному

драматичному добутку зв'язок між

композицією, конфліктом і жанром дуже

тісна, ці три складаються произведения, що,

просто не можуть не перегукуватися друг з

іншому, і часто, прочитавши жанрове

визначення, виділене дрібним шрифтом на

титульному аркуші, ми вже вгадуємо не тільки

форму, але часом і сюжет, а разом з ним і

ідею, тему всього добутку,

відповідно й конфлікт, що породжує ці

ідеї. Іноді саме жанрове визначення (в

цьому випадку найчастіше підкреслене автором)

може просто не відповідати основним

традиціям жанрового розподілу влитературе.

Той факт, що жанрове визначення автора

раптом не відповідає формі або

змісту, наводить на думку, що й конфлікт

отут набагато глибше, ніж диктують рамки

одного вибраного жанру. Якщо ж письменник

навмисно підкреслює ця невідповідність

між формою й змістом, те

дослідники, критики зіштовхуються із ще

однією загадкою, дозвіл якої важливо

для розуміння конфлікту, а отже, і

ідеї добутку. Яскравим прикладом можуть

служити гоголівські “Мертві душі”, не

випадково названі поемою. Своїм

добутком Н. В. Гоголь як би підводить

підсумок всій попередній літературі,

змушуючи відточені до досконалості вже

існуючі жанри

працювати по-новому, і метою такої роботи

є виявлення

нового глибокого конфлікту

Ситуація в

п'єсі “Гроза”, історія її створення й

схожа й відрізняється

від висловлених вище спостережень. А. Н.

Островський не підводив підсумки, не

синтезував нові жанри, проте

жанрове визначення “Грози” як побутовий

соціальної драми, дане їм самим, є

не зовсім правильним, а відповідно, і

один, що лежить на поверхні конфлікт, по

суті, заміняється іншим, більше глибоким і

складним. Жанрове визначення А.

Островського з'явилося лише даниною

літературної традиції. Конфлікту ж тут

призначено зіграти зовсім іншу роль. Якщо

розглядати “Грозу” як соціально^-побутову

драму, те й конфлікт, що випливає із цього,

виглядає досить просто: він як би зовнішній,

соціальний; увага глядачів нарівно

розподілено між героями, всі вони,

як шашки

на дошці, грають майже однакові ролі,

необхідні для створення сюжетної канви,

вони заплутують і потім, миготячи й

перебудовуючись, як у пятнашках, допомагають

дозволити заплутаний сюжет. Якщо система

персонажів розкладається таким чином,

що й конфлікт виникає й дозволяється як

би за допомогою всіх діючих осіб. Отут ми й

маємо справу із драмою побутового характеру, її

конфлікт простий і легко вгадується. Що ж

відбувається в “Грозі”? Замужня жінка,

досить богобоязлива, полюбила іншого

людини, таємно зустрічається з ним, змінює

чоловікові. Єдине, що хвилює її - це її

відносини зі свекрухою, що є

представником “століття минулого” і свято

охороняє саме букву закону,

а не сам зміст, говорячи иносказательно.

Катерина при такій розкладці конфлікту й

такому його розумінні у світлі жанрового

визначення “Грози” як соціально-побутовий

драми є уособленням нового

часу, “століття нинішнього”, і поряд з

Тихоном, Варварою, Кудряшом бореться проти

пережитків минулого, проти домострою,

проти самої атмосфери застойника відмерлих

правил і порядків, уособленням якого

є дореформений Калинов. Легко

виявляються й головні антагоністи -

Катерина й Кабаниха. У такому дусі розуміли

“Грозу” багато критиків і, зокрема, Н. А.

Добролюбов. От зіштовхуються сильні

особистості, два антагоністи, хтось із них

повинен піти, і раптом... Цим, здавалося б,

приреченою людиною виявляється не стара

Кабаниха зі своїми архаїчними

поглядами на життя, а молода, повна сил

Катерина, оточена своїми

однодумцями. У чому ж справа? Що ж

відбулося? Конфлікт старого й нового, “століття

нинішнього й століття минулого”, здавалося б,

дозволено, але трохи дивним образом

Все це приводить нас до думки про те, що

конфлікт у п'єсі набагато глибше, складніше й

тонше, ніж на перший погляд здається

Безумовно, мистецьки вибудувана сюжетна

лінія, протистояння двох сильних

особистостей - Катерины й Кабанихи мають

місце й дають нам можливість спостерігати

конфлікт соціально-побутового характеру,

нинішній телесеріал, що нагадує будь-який. Але

глибоко схований конфлікт виявляється тут

при трохи іншому прочитанні п'єси й іншому

жанровому визначенні, при іншому трактуванні

сюжету “Грози”. Визначення жанру “Грози”

і розуміння конфлікту як соціально^-побутового,

даного А. Н. Островським, є тут не

тільки даниною традиції, але й, мабуть,

єдино можливим варіантом у той час

А. И. Журавльова так пояснює це явище:

“...вся історія попередньої

Островському російської драматургії не давала

зразків такої трагедії, у якій героями

були б частки особи, а не історичні

діячі, хоча б і легендарні”. Отже,

жанрове визначення “Грози” при інший

трактуванню - трагедія, а трагедія,

відповідно, припускає більше високу

щабель конфлікту, чим вдраме.

Протиріччя здійснюється не на рівні

системи персонажів, а на більше складному

рівні. Конфлікт виникає насамперед в

свідомості героя, що бореться із самим

собою

Історія

трагедії йде далеко в глиб століть, але

звичайно діючими особами, починаючи від

античної трагедії, були історичні

особистості. Досить згадати Антигонам

Софокла, що не знає, як їй надійти,

не порушивши своїх моральних, внутрішніх

моральних принципів (а аж ніяк не “зовнішніх”,

синтезованих державних законів).

В

классицистов зразкова ситуація в “Сиде”

Корені ля, вона дозволяється лише шляхом

усунення борються в Родри-Го

моральних сумнівів. Такий і конфлікт в А.

Н. Островського, він внутрішній, моральний,

тільки його переживає не царська дочка або

знатна дама, а проста купецька дружина

Вихована на християнській моралі й

домостроївських принципах, вона з жахом

бачить їхня катастрофа не тільки навколо, але й

усередині себе, у своїй душі. Всі навколо її

валить, “час став в умоленье приходити”,

говорить мандрівниця Феклуша. Свідомість своєї

гріховності й у той же час розуміння того,

що вона ні в чому не винувата й не в її силах

протистояти пристрасті, доводить її до

нерозв'язного протиріччя усередині

себе

Катерина не може не любити Тихона - адже

так вона віддає Бога у своїй душі, але тим не

менш трапляється страшне, і Катерина не в

силах що-небудь змінити. Конфлікт складається

не в антагонізмі Кабанихи й Катерины,

яка на перший погляд домагається права

на волю вибору почуттів, конфлікт закладений

у самої Катерине, що бачила в такій боротьбі

злочин проти Бога й не зуміла

упокоритися із цим. І не Каба-Ниха губить

Катерину, як у фіналі викликує Тихін,

сприймаючий все происходящее із крапки

зору людини нового часу, - Катерину

губить власна гнітюча

суперечливість її почуттів. Але розуміння

внутрішніх переживань Катерины

недоступно Тихонові, як і всім іншим

персонажам п'єси. Вони як би відсуваються

на другий план, служать лише тлом,

декорацією для прояву характеру

Катерины, як, наприклад, Дикої або бариня. А

по суті, один з головних героїв, Борис,

взагалі характеризується як “приналежний

більше до обстановки”. Всі герої як би

утворять єдине ціле - їхнє невір'я вкупі з

прогресивним світоглядом Кулигина

виступає своєрідною противагою

фанатичній вірі Катерины. У той же час

майже сектантська віра Катерины приводить до

нерозв'язному протиріччю в її душі, тоді

як всі

інші давно примирилися зі своєї

совістю. Це протиріччя не може мирно

розв'язатися, і Катерина не здатна піти

на компроміс із самої собою

Катерина

різко відрізняється від всіх інших героїв,

проте вона дуже схожа на Кабаниху.

Обидві фанатично вірять, обидві усвідомлюють жах

провини Катерины, але якщо Кабаниха

охороняє старе, віджиле, те Катерина до

тому ж вірить всією душею, і для неї всі ці

випробування в багато разів важче, ніж для

Кабанихи. Не витримуючи стану

невизначеності, Катерина бачить вихід в

покаянні, але й це не приносить їй полегшення

Покаяння вже не грає особливої ролі,

відплата неминуче, Катерина, як всі

щира віруючі, фаталістка й не вірить в

те, що можна що-небудь змінити. Покінчити з

трагічним конфліктом у душі можна лише

одним способом - втратитися її, позбавити її

безсмертя, і Катерина робить самий

тяжкий гріх - самогубство

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить