Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Худа й бліда особа Наташи з розпухлими губами

Random Images

Твір: Толстой. Л.Н. - Війна й мир - "Наташа Ростова - самий чарівний жіночий образ у романі Л. Н. Толстого "Війна й мир""

"Наташа Ростова - самий чарівний жіночий образ у романі Л. Н. Толстого "Війна й мир""

Наташа Ростова - самий чарівний жіночий образ у романі Л. Н. Толстого - "Війна мир"

...Що є краса И чому неї обожнюють люди? Посудина вона, у якому порожнеча, Або вогонь, що мерехтить у посудині? Н. Заболоцкий ...І шепотить щастя нам: "Постій, Я не за зовнішньою красою, Я за щиросердечною чистотою..." Читаючи "Війну й мир", ми завжди почуваємо відношення автора до людей і подій. Воно розкривається й у портретах діючих осіб, і в прямих оцінках-характеристиках, і в авторській інтонації. У статті про Л. Н. Толстого Н. Г. Чернишевський відзначав характерну рису тоді ще молодого письменника - "чистоту морального почуття". Люди, події приватного й історичного життя оцінюються на основі морального критерію - критерію добра, безкорисливості, щиросердечної ясності й простоти, духовного зв'язку з людьми, із суспільством. Роман "Війна й мир" найбільше вразив мене достатком персонажів. Але, що дивно, при цьому всі герої Толстого - живі люди. Настільки живі, що начебто чуєш їхнього голосу, бачиш їхньої особи, проникаєш у душу, довідаєшся таємні думки. До них не ставишся равнодушно: їх або любиш, або нехтуєш. Самим чарівним жіночим типом у романі мені здався образ Наташи Ростовой, може бути, тому, що багато думок, настрою, учинки цієї дівчини близькі моїм, хоча нас розділяють час і умови життя. У поданні Толстого вище покликання й призначення жінки - це материнство. У його романі-епопеї "Війна й мир" ідеалом жіночності стає Наташа Ростова. Уперше ми бачимо її тринадцятилітньою дівчинкою: "Чорноока, з більшим ротом, некрасива, але живаючи дівчинка, зі своїми дитячими відкритими плічками, що вискочили з корсажа від швидкого бігу, зі своїми назад чорними кучерями, що збилися, тоненькими оголеними ручками й маленькими ніжками в мереживних панталончиках і відкритих черевичках, була в тім милому віці, коли дівчинка вже не дитина, а дитина ще не дівчина". Наташа виросла в морально чистій атмосфері родини Ростових, де не було лицемірства, святенництва, удавання. Безпосередніх, повна життєвих сил, що тонко почуває красу, добро й правду, вона відразу ж залучає нашу увагу. У будинку, де вона росла, панувала обстановка невимушеності, розкутості між родителями й дітьми, почуття любові й прихильності друг до друга. З найпершої зустрічі нам впадає в око її дитяча наївність, простота, надзвичайна чутливість - все те, чим Наташа так відрізняється від навколишніх, що залучило до неї Денисова, Болконского, Курагина, Пьера. Згадаємо епізод, у якому перед нами, як на долоні, розкривається щиросердечне багатство Наташи, поетичність її натури: "Соня! Соня! - почувся знову перший голос. - ...Ні, ти подивися, що за місяць!.. Ах, яка принадність! Ти мабуть сюди, душенька, голубушка, мабуть сюди. Ну, бачиш? Отож би села навпочіпки, от так, підхопила б себе під коліна... і полетіла б. От так!" Всіх своїх домашніх Наташа оточує добротою й любов'ю, до кожного в неї є "свій ключик": "В обігу зі своєю матір'ю Наташа висловлювала зовнішню брутальність манери, але так була чуйна й спритна, що, як би вона не обхопила руками мати, вона завжди вміла це зробити так, щоб матері не було ні боляче, ні неприємно, ні ніяково". Згадаємо її хвилювання перед своїм першим балом, її чистоту й відкритість, що відразу впадала в око всім гостям. На балі Наташа переповнена почуттями: тут і радість, і захват, і страх, і розпач, - і всі ці почуття можна прочитати на її особі, як у розкритій книзі: "Розпачлива, завмираюча особа Наташи впало в око князеві Андрію... Він запропонував їй тур вальсу. Те завмираюче вираження особи Наташи, готове на розпач і захват, раптом освітилося щасливою, вдячною дитячою посмішкою". Я думаю, може бути, саме цього разу зародилося в Наташе почуття глибокої вдячності до Пьеру, що перейшло в любов? Сцена балу прекрасно розкриває дивне відчуття щастя, уміння жити кожна мить повноцінно. Знайомство Ростовой і Болконского сильно вплинуло на її подальшу долю. Андрій часто буває в родині Наташи й незабаром просить її руки. Але молодих людей чекало випробування: старий Болконский зажадав відкласти весілля на рік. Дівчину сильно схвилювало цю звістку. Вона була ще так молода й не вміла володіти своїми почуттями! До того ж князь Андрій їде за кордон, і довге очікування стає для Наташи болісним, навіть у якімсь ступені нестерпним. "Ах, скоріше б він приїхав. Я так боюся, що цього не буде. Уже не буде того, що тепер є в мені", - як заклинання звучать її слова. Так, на відміну від Соні, Наташина душу постійно розвивається, збагачується, переповняється почуттями. Духовна краса Наташи проявляється й у її відношенні до рідної природи. Ми жодного разу не бачимо ні Элен, ні Ганну Павлівну Шерер, ні Жюли Карагину на лоні природи. Це не їхня стихія. Якщо вони й говорять про природу, то говорять фальшиво й вульгарно (так, у розкішному альбомі Жюли Борис намалював два дерева й підписав: "Сільські дерева, ваші темні суки стряхивают на мене морок і меланхолію"). Інакше сприймають природу люди, духовно близькі до народу. Перед Бородінською битвою князь Андрій згадує, як Наташа прагнула пе- редать йому "те пристрасно-поетичне відчуття", що вона випробувала, заблудившись у лісі й зустрівши там старого пчельника. Безыскусственная краса Наташи проявляється в цій плутаній, схвильованій розповіді (зрівняємо його з альбомним красномовством Бориса): "Це така принадність був цей старий, і темно так у лісі... і такі добрі в нього... ні, я не вмію розповісти", - говорила вона, червоніючи й хвилюючись. Міцний духовний зв'язок Наташи з народом: вона в захваті від пісень дядюшки, що "співав так, як співає народ", вона із задоволенням танцює. "Наташа скинула із себе хустка, що був накинутий на ній, забігла вперед дядюшки й, підперши руки в боки, зробила рух плечима й стала... Де, як, коли всмоктала в себе з того російського повітря, яким вона дихала, - ця графинечка, вихована емігранткою-француженкою, - цей дух, звідки взяла вона прийоми... Вона вміла зрозуміти все те, що було й в Онисії, і в батьку Онисії, і в тітці, і в матері, і у всякій російській людині". Любов до народу й батьківщини не дозволяє їй равнодушно поставитися до долі поранених: вона домагається того, що підведення віддають їм і потім щиро радується їхньому порятунку. Любить Наташа безкорисливо, всією душею, нічого не вимагаючи замість. Князь Андрій звалює на плечі цієї дівчинки непосильну ношу, змушує її чекати цілий рік, він забуває, що вона дуже молода й недосвідчена. Тому в її захопленні Курагиным не можна винити тільки одну Наташу, Вона мучається, боїться сама себе й не розуміє своїх почуттів. Наташа не спала всю ніч, неї мучив недозволене питання: кого вона любила: Анатоля або князя Андрія? Описуючи сцену побачення Наташи з умираючої Болконским, Толстой показує силу її любові: "Ока цими, налитими щасливими слізьми, робко, сострадательно й любовно дивилися на нього. Худа й бліда особа Наташи з розпухлими губами було більш ніж некрасиво, воно було страшно. Але князь Андрій не бачив цієї особи, він бачив сяючі очі, які були прекрасні". Смерть Андрія Болконского вразила Наташу до глибини душі. Ми вже не чуємо її захопленого голосу, не бачимо що сміється, повну радості життя дівчину, не відчуваємо невичерпної енергії. Але, як це ні дивно, для любові Наташу відродила загибель брата Пети. Втім, любов і смерть завжди поруч. Турботи про матір, що важко переживає смерть сина, показали Наташе, що сутність її життя в любові: "Прокинулася любов, і прокинулося життя". Може бути, цим і торкає нас героїня, не залишає байдужими, що вся вона створена для любові, її натура випромінює любов, як вогонь - тепло. В епілозі роману автор оповідає про заміжжя Ростовой. Саме в сімейному житті знайшла героїня своє щастя: "Вона брала участь у кожній мінуті життя чоловіка". Вона носила, родила, кормила сама й виховувала трьох дочок і сина. Ідеал дівчини перетворюється в зразок дружини й матері. Змістом її життя стала любов до чоловіка й дітей. І хоча вона "поповніла й поширела, так що важко було довідатися в цій сильній матері колишню тонку, рухливу Наташу", вона як і раніше гарна, як турботлива мати й любляча дружина. Образ Наташи Ростовой - один із самих чарівних образів у російській літературі. У ньому автор показав росіянку душу, чудесний жіночий характер, натуру, здатну на любов і самопожертву. У наш час зустріти Наташу Ростову дуже важко, а може, навіть неможливо. Зараз стає усе більше й більше жінок, які ставлять на перше місце кар'єру, а не родину, забуваючи про те, що жінка - це насамперед мати, дружина, охоронниця сімейного вогнища.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить