Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

*(Душу Печорина - "не_кам'яниста пустеля"). Герой утомився від самітності, але зізнається

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Герой нашого часу - "Багатоликий Печорин."

"Багатоликий Печорин."

Багатоликий Печорин.

Роман "Герой нашого часу" створювався Михайлом Юрійовичем Лермонтовим з 1837 по 1840 рік. Трагічні тридцяті роки 19 століття з'явилися результатом придушення реакції. Долю покоління 30х років яскраво відбив Лермонтов у своєму романі. Реалістично малюючи свого героя з усіма його протиріччями й "пороками", письменник у той же час показує в ньому й ті задатки справді героїчної особистості, які дозволяють говорити про романтико-реалістичне втілення в цьому образі ідеалів, що виношувалися поетом із часів його романтичної юності до кінця його життя. В основу психологічного портрета свого героя Лермонтов поклав "теорію страстей" Фур'є, по якій не щиросердечні сили, що знайшли виходу в позитивній справі, спотворюють у цілому гарну природу людини, його характер. Саме з розуміння протиріч між потребами внутрішнього миру й імперативами миру зовнішнього виникли такі визначення Печорина, як "егоїст поневоле", "романтик поневоле". На початку роману про Печорине розповідають два герої: молодий офіцер і Максим Максимыч (повести "Бэла", "Максим Максимыч"). Але жоден, ні іншої не в змозі зрозуміти цю людину. Тому характер його допомагає розкрити така форма психологічного аналізу, як монолог-сповідь у вигляді щоденника (повести "Тамань", "Князівна Мері" і "Фаталіст"). Першої в "Журналі Печорина" є повість "Тамань". Тут уже намічені основні мотиви журналу: прагнення Печорина до активних дій, цікавість, що штовхає його ставити "експерименти" над собою й навколишніми, втручатися в чужі справи, його безрозсудна хоробрість і романтичне світовідчування. Лермон-Товский герой прагне зрозуміти, що рухає людьми, виявити мотиви їхніх учинків, осягти їхню психологію. У повісті "Князівна Мері" автор представляє майже щоденний запис життя головного героя. Цікаво, що він майже не пише про події в країні, про Пятигорске, його насамперед хвилюють думки, почуття, учинки. У цій повісті він показаний у типовій для нього дворянському середовищу, представники якого викликають у нього глузування, іронію, презирство. Печорин превосходно розуміє облудність і лицемірство "водяного суспільства" і вищого світла, він бачить, що життя тут - це або вульгарна комедія, або дешева драма, де всі учасники грають якісь ролі. На тлі цього суспільства особливо виділяються розум і щирість Печорина, його утворений-ность, багатство духовного миру. Прагнення до чого світлому живе в душі його, видимо, породжуючи в ньому таку привабливу особливість, як любов до природи. Спокійне споглядання краси й гармонії природи приносить йому відчуття щастя, але Печорин - натура активна, і він не може зупинитися на цьому. У прагненні до "бур і битв" відчувається бажання незалежності й волі, невміння задовольнятися тим, що представляє життя героєві. Як би не був щасливий герой у спілкуванні із природою, йому необхідне участь у житті суспільства. У взаєминах з різними людьми розкриваються всі нові й нові грані характеру Печорина, усе глибше оголюється трагічне протиріччя між внутрішніми можливостями героя і його поводженням. Холодність, щиросердечна спустошений-ность, егоїзм, байдужість до людей - всі ці риси безсумнівні в Печорине. І все-таки не можна не помітити, що він здатний до щирого співчуття, до безкорисливої любові. *(Душу Печорина - "не_кам'яниста пустеля"). Герой утомився від самітності, але зізнається в цьому тільки самому собі, та й то рідко. Він не знає мети, але почуває, що народився не для того, щоб нудьгувати в житті. Він шкодує, що не вгадав свого призначення й "втратив навіки запал шляхетних прагнень". "Сили неосяжні" не знаходять справжнього застосування, і людина дрібніє. Свідомість невідповідності своїх учинків справжньому характеру веде до роздвоєння особистості. У душі Печорина давно живуть два чоловіки: один діє, а іншої судить його вчинки. Герой уже не може повно відчути радість і щастя, тому що зробив із себе постійний об'єкт для спостереження. Такий постійний самоаналіз заважає йому віддатися цілком не тільки почуттю, але й дії, хоча в характері його одним із провідних якостей є активність. Не одержавши сьогодення розвитку, ця якість поступово згасла, і Печорин, у кому так сильна була спрага дії й боротьби, їде в Персію з надією вмерти "де-небудь по дорозі". Розповідаючи "історію душі людської", Лермонтов з виключи-тельной глибиною й проникливістю зумів донести до свідомості й серця читача трагедію духовної її спустошеності, що завершується безглуздою смертю.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить