Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Все-таки в його очах не затаєно ні мстивої

Random Images

Твір: Шолохов. М.А. - Доля людини - "Тема честі людського достоїнства."

"Тема честі людського достоїнства."

Михайло Олександрович Шолохов - видатний майстер літератури радянського реалізму. Одним з добутків, у яких автор прагнув повідати миру сувору правду про те, якою величезною ціною оплатив радянський народ право людства на майбутнє, є розповідь «Доля людини», опублікований в «Правді» 31 грудня 1956 року - 1 січня 1957 року. Шолохов написав цю розповідь у разюче короткий строк. Усього кілька днів напруженої роботи було віддано розповіді. Однак творча історія його займає багато років: між випадковою зустріччю з людиною, що стала прототипом Андрія Соколова, і появою «Долі людини» пролягло десять років. Розповідь реалістично поглиблювала більшу літературну традицію й відкривала нові перспективи художнього втілення теми війни. Якщо наприкінці 40-х - початку 50-х років добутку, присвячені подвигу народу на війні, були рідкісним винятком, то в другій половині 50-х років інтерес до цієї теми стає усе більше й більше активним. Треба думати, що Шолохов звернувся до подій воєнного часу не тільки тому, що не изгладилось враження від зустрічі із шофером, глибоко його що схвилював і подарувала майже готовий сюжет. Головним і визначальної було інше: минула війна з'явилася такою подією в житті людства, що без обліку її уроків не могла бути осмислена й вирішена жодна з найважливіших проблем сучасного миру.

Шолохов, досліджуючи національні джерела характеру головного героя Андрія Соколова, був вірний глибинної традиції російської літератури, пафос якої становили любов до російської людини, замилування їм, і особливо уважний до тих проявам його душі, які пов'язані з національним ґрунтом. Андрій Соколов - це істинно російська людина радянської епохи, у його долі відбиті долі рідного народу, його особистість втілила риси, що характеризують вигляд нації. Він робить героїчні вчинки, не надаючи їм значення таких. Щоб переконатися в цьому, досить згадати, як він рветься доставити снаряди на батарею або без коливань вирішується знищити зрадника. Безкорисливість подвигу, скромність і природність - це ті риси, які не виділяють його серед радянських людей, а ріднять його з ними, розповідають про нього як про людину, якій народ щедро віддали своє духовне надбання. Це людина, що представляє народ в обставинах сувор і трагічних і проявляє якості, які не є його моральним привілеєм, не виділяють його серед інших, а зближають із ними.

У розповіді «Доля людини» дійсно важко знайти те, що іноді вкладають у поняття «новаторство». І насправді: лаконізм характеристик і описів, динамічність сюжету, гранична стриманість і об'єктивність - все це не має над Шолоховым влади канону. Тим часом «Доля людини» - добуток новаторське в самому прямому й глибокому змісті цього слова, новаторське по суті, по своєї идейно-эстетической сутності.

Андрій Соколов, пройшовши війну, втратив усе: родина загинула, домівка зруйнована. Наступило мирне життя, прийшла пора весняного пробудження, пора надій на щасливе майбутнє. А він дивиться на навколишній світ «немов присипаними попелом» і «наповненими неизбывной тугою» очами, з його губ зриваються слова: «За що ж ти, життя, мене так покалічила? За що так исказнила?..» У словах Андрія Соколова затаєні й сумне здивування, і сумна безвихідність. Людина обертає своє тривожне питання до життя, і не очікує від її відповіді. Оглядаючись у минуле, згадуючи й оцінюючи все, що він робив, герой не відчуває своєї провини перед життям і людьми. Шолохов шукає мотиви його трагедії не в особливостях характеру, а в трагічному стані миру, у недосконалості людського жизнеустройства. Доля героя включається в широкий потік історичного буття. Встає проблема, повз яку не пройшов жоден відомий сучасний письменник. Мова йде про те, як зложилися долі тих, хто пройшов Велику Вітчизняну Війну, чим зустріло їхнє мирне життя, вознаграждены чи вони були за подвиги й страждання, чи збулися їхні надії, викохані на передовий, які уроки вони винесли, і яка роль їм належить у справах і турботах післявоєнного миру. Повернення фронтовика до мирного життя, до домівки закономірно стало одним з головних мотивів у творчості письменників. Післявоєнна дійсність рисувалася в картинах будівництва, що відроджуються з руїн міст і сел. Люди працюють, не знаходячи часу на роздуми, не даючи волі ні гірким спогадам про колишній, ні неспокійним почуттям, які виникали у відповідь на несправедливість і зло, що не исчезнули з життя. У сорокові роки багато радянських письменників створювали неправильне уявлення про масштаби народного подвигу, вселяли легковажне подання про те, що відновити зруйноване, залікувати рани - справа не таке вуж важке, а історична місія радянського народу, що врятував людство від фашистського поневолення, була виконана легко. Деякі письменники немов би забули, що правда про епоху не одержала вичерпного вираження в параді перемоги, що венчали подвиг народу на війні. Це буде лише символ епохи, але не реалістична картина часу з його стражданнями, втратами й нестатком.

Художня своєрідність розповіді «Доля людини» - у незвичайній ємності його змісту, в епічній масштабності в широті картин. Доля Андрія Соколова - це сюжетний основний мотив, але в розповіді дається живаючи панорама історії країни, рисуються приголомшливим своїм драматизмом військові епізоди. Відкриття Шолохова як художника, що досліджує душу народу в переломні моменти його історії, характер людини, що діє в суворих обставинах трагічної епохи, не обмежено творчістю окремих письменників. Досвід великого художника - надбання всіх, але кожний берет з нього те, що погодиться з його творчими прагненнями. Романи й повести про війну, написані наприкінці 50-х - початку 60-х років, незважаючи на свою художню індивідуальність, мають і загальні риси, що дозволяє їх розглядати як явище літератури певної епохи. Це довіра до людини, активність гуманізму, свідоме прагнення віддати на службу сучасності трагічний досвід минулого.

Андрій Соколов починає розповідь про себе словами: «спочатку життя моя була звичайна». Але саме в цій «звичайному житті» Шолохов бачив істинно піднесене й людське, адже тільки в щоденних турботах і праці розкриваються люди чесні й скромні, шляхетні й самовіддані. Шолохов обережно користується правом художника на відбір матеріалу, коли відтворює розповідь героя, що згадує й про случавшихся «брутальні слова», кинутих дружині, і випивках із друзями, після яких «такі кренделі ногами виписуєш, що з боку, мабуть, дивитися страшно». Але письменник знає, що це не є головним у характері Андрія. Роботяща людина, весь заклопотаний про родину, ніжний чоловік і батько, що знаходить щире щастя в тихих радостях і скромних успіхах, які не обходили стороною і його житло, - Андрій Соколов персоніфікує ті моральні цінності, які споконвіку властиві людям праці. З якою ніжною проникливістю згадує він свою дружину Ирину: «З боку дивитися - ...» Скільки батьківської гордості вкладає він у слова про дітей, особливо про сина: «И діти радували...»

Трагичен був шлях Соколова на війні. Віхами на цьому шляху були подвиги, зроблені людиною не зломленим, що не примирились, що не признали над собою влади ворога й, що зберегли над ними моральна перевага. Тільки така людина так просто й глибоко міг сказати про непомірні тяготи війни, що налягли на плечі жінок і дітей: «Вся держава на них обперлася!..» Але його очікували випробування ще більш тяжкі: загинула родина, у День Перемоги куля німецького снайпера обірвала життя сина Анатолія. Все-таки в його очах не затаєно ні мстивої ненависті, ні отрутного скептицизму. Життя спотворило людини, але не змогла його зломити, убити в ньому живу душу.

І от остання віха шляху головного героя - Андрій Соколов усиновляє маленького Ванюшу, якого війна позбавила рідних. Своє рішення взяти до себе сиротинку Андрій не намагається мотивувати філософськи, цей крок не пов'язаний із проблемою морального боргу. Для нього «захистити дитя» - це природний прояв його душі. Щоб ока дитини були ясними, «як небушко», а тендітна душа залишалася не потривоженої, ніщо жорстоке не повинне доторкатися до нього. От чому так важливо «не ранити серце дитини, щоб він не побачив, як біжить по щоці пекуча й скуповуючи чоловіча сльоза...»

Жаль, яким був охоплений автор, вражений розповіддю Андрія Соколова, не додало розповіді сентиментального фарбування, оскільки повідане героєм викликало не тільки жалість, але й гордість за російську людину, замилування його силою, красою його духу, віру в неосяжні можливості людей. Саме таким з'являється головний герой, і автор віддає йому й своїй любові, і повага, і гордість, коли з вірою в справедливість і розум він вимовляє: «Два осиротілі чоловіки...»

Андрій Соколов - людин величезної чарівності. Уже на початку розповіді Шолохов дає відчути, що ми зустріли з людиною добрим і сильним, простим і відкритим, скромним і ніжним. Цей високий, «сутулуватий чоловік», одягнений в «декількох місцях пропалений ватник», у грубих черевиках відразу ж розташував до себе. Скільки ніжності було в його словах, звернених до хлопчика: « - Привітайся з дядьків, синок!..» Ми ще нічого не знаємо про цю людину, але по тому, як він говорить про хлопчика: « - Лихо мені із цим пасажиром!..», - можна напевно побачити в ньому натуру добру, м'яку. Ні роздратування, ні зневажливої байдужості дорослого, коли він говорить про дитину, не прослизнуло в його мові. Удаване нарікання: «Лихо мені із цим пасажиром» - тільки лише різкіше оттенило щирі його почуття. Помітивши, що перед ним «свій брат - шофер», він довірливо й відкрито, з тією шляхетною природністю, що відрізняє простих і гарних людей, вступив у бесіду: «Дай, думаю, зайду, перекуримо разом. Одному-те й курити, і помирати нудно». Його зірке око помітило, що співрозмовник «багато живе, папироски курить», з його губ зривається прислів'я, що викриває колишньої й добродушної людини: «Ну, брат, тютюн мочений, що кінь леченый, ні на що не годиться». Як колишній солдат він запитує про фронтові роки й роняє: «Ну, і мені там довелося, братуха, сьорбнути лишенька по ніздрі й вище». Андрій не шукає приводу вилити свою душу перед кожним зустрічним. У співрозмовнику він бачить солдата, доля якого теж була нелегкою. Мужня стриманість - це чорта, однаково властива як авторові, так і героєві розповіді. Мимоволі, що вирвалося в нього зауваження: «За що ж ти, життя, мене так покалічила? За що так исказнила?» - було перервано: «И раптом спохватився: ласкаво підштовхуючи сынишку, сказав: - Піди, милок, пограйся біля води, у великої води для дітлахів завжди який-небудь видобуток найдеться. Тільки, дивися, ноги не промочи!»

У досвіді й спостереженнях, у думках і почуттях Соколова відбиті історичні, життєві й моральні поняття народу, у суворій боротьбі й нелегкій праці мирЪЪ, що пізнає, осягає, що істину,. Глибина й тонкість його висловлень сполучаються із простотою і ясністю. Згадаємо, як поэтично він порівнює дитячу пам'ять із літньою блискавицею: «Адже дитяча пам'ять, як літня блискавиця...» Однак, щиросердечна чуйність і ніжність, здатність до діяльної любові, що проявляються їм, коли він зіштовхується з людьми добрими й справедливими або нужденними в його захисті, - це моральна основа непримиренності, презирства, мужньої твердості стосовно жорстокості й зрадництва, неправді й лицемірству, малодушності й боягузтву.

Андрій Соколов пішов на фронт людиною вже сформованим, війна з'явилася жорстокою перевіркою фізичних і духовних сил, переконань і ідеалів, які становили істоту його особистості, основу його світогляду й характеру. Шолохов не показує подробиць фронтового побуту й табірних митарств, щоб сконцентрувати увага на зображенні «ударних», «кульмінаційних» моментів, коли характер героя проявляється найбільше сильно й глибоко. Прощання на пероні, полон, розправа зі зрадником, невдала спроба втекти з табору, зіткнення з Мюллером, повернення на батьківщину, похорони сина, зустріч із хлопчиком Ванюшкой - такі віхи шляху Андрія. Де ті джерела, які давали силу, щоб витримати, устояти? Відповідь на це питання в довоєнній біографії Соколова - ровесника століття життєвий шлях якого позначений пам'ятними подіями життя народу й країни, де відбулася революція, у праці й боріннях створювався новий мир. Те були обставини, які формували характер і світогляд людини, історична свідомість народу, сином якого він був.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить