Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Яку ж моральну опору вибрати? Що не підведе? Честі, як такий, недостатньо: життя

Random Images

Твір: Пушкін А. С. - Капітанська дочка - "Тема жалю й милосердя в одному з добутків російської літератури."

"Тема жалю й милосердя в одному з добутків російської літератури."

Тема жалю й милосердя в одному з добутків російської літератури.

«...Читаючи його утвору, можна чудовим

образом виховати в собі людини...»

В. Г. Бєлінський

Милосердя й жаль - це ті головні моральні орієнтири, співвідносячись із якими свою життєву філософію,

Людина зможе зберегти не тільки себе як особистість, але й відтворити на землі Царство Божие: мир добра, краси й

Справедливості. Саме про нього мріяли багато поколінь російських письменників. І в цьому процесі духовного творення особлива

Роль належить А. С. Пушкіну. Йому, поетові-пророкові, Богом був дарований талант «дієсловом палити серця людей», будячи

«почуття добрі» у їхніх душах.

На яких основах повинна будуватися життя - особливо в неясні перехідні її періоди, коли ставляться під

Сумнів сформовані традиції й норми моралі? Це питання було принциповим для Пушкіна - людини й художника.

Згадаємо відомий епізод з життя поета... Повернутий в 1826 р. Миколою I з посилання, він став перед імператором,

Який поставив пряме запитання: «Пушкін, чи прийняв би ти участь в 14 грудня, якщо б був у Петербурзі?» Той, будучи

Людиною честі, мужньо відповів: «Неодмінно, государ, всі друзі мої були в змові, і я не міг не брати участь

У ньому. Одна лише відсутність урятувала мене, за що я дякую Богові!» Значеннєва подвійність пушкінської фрази безсумнівна.

Видимо, «відсутість урятувало» не тільки від царської немилості. Тоді від чого ж?

У повісті «Капітанська дочка», закінченої за кілька місяців до смерті, була дана відповідь - плід міркувань

Цілого життя. «Парубок! - начебто із заповітом звертається до нас Пушкін, - якщо записки мої потраплять у твої

Руки, згадай, що кращі й прочнейшие зміни суть ті, які походять від поліпшення вдач, без усяких

Насильницьких потрясінь». Ну й, звичайно, це знамените місце про російський бунт: «Не приведи Бог бачити російський бунт -

Безглуздий і нещадний. Ті, які замишляють у нас неможливі перевороти, або молоді, або не знають нашого народу,

Або вуж люди жестокосердые, якої чужа голівонька полушка, та й своя шийка - копійка». Ясніше не скажеш... Це позиція

Гуманіста, душу якого противиться насильству в будь-яких його проявах і одночасно мучається в замкнутому колі

Нерозв'язних внутрішніх протиріч: адже була ж та вищезгадана відповідь паную! В «Капітанській дочці» ніде честь не

Протистоїть совісті, а от у житті все могло бути - і було - набагато трагичней.

Яку ж моральну опору вибрати? Що не підведе? Честі, як такий, недостатньо: життя з усіма її

Драматичними перепетиями виявляється складніше. Честь занадто тендітна - сама вимагає захисту. Якщо не оступишся, не

Смалодушничаешь сам, так на цей випадок завжди готовий наклеп... Про це теж повість Пушкіна. І не випадково глава «Суд»

Має епіграф: «Мирська поголоска - морська хвиля». Розраховувати на те, що можна у всіх випадках зберегти про себе відмінне

Думка, не доводиться: занадто слабшала людина морально, і суджений, і що судить... Чим керуватися? За що ж

Триматися? Відповідь автора «Капітанської дочки» однозначний: триматися потрібно за свою совість, за честь в очах Бога. Це

Допоможе зберегти честь і в очах людей.

Але як безпосередньо в житті додержуватися цієї ради? І «Капітанська дочка» підказує: треба бути милосердним.

По^-Пушкіну, саме милосердя лежить в основі совісності. І це глибоко християнський, глибоко росіянин погляд на настільки

Важливу моральну категорію, що, у свою чергу, підтримує, перетворює достоїнство людини і його честь.

Отже, у чому ж складається зміст повети? Мабуть, його можна сформулювати в такий спосіб: взаємини людини з

Людиною перед особою Істини, перед особою Бога. На життєвій дорозі зустрілися двоє: один - моральні норми

«переступити сумевший», іншої - твердо тримається законів честі й совісті. І ця противопоставленность надає особливу

Драматичність і гостроту подіям, свідками яких ми стаємо.

Згадаємо першу зустріч Гринева з майбутнім самозванцем. Пугачов вивів заблудлих під час бури подорожан до постоялого

Двору, за що Петро Андреич дарує вожатому полтину грошей на горілку й свій заячий кожух. Скупий Савельич нарікає:

Подарунок безглуздий, «він його проп'є, собака, у першому шинку». Та й не налізе цей юнацький кожух на пугачевские

«окаянні плечиська»! З погляду здорового глузду Савельич прав. Однак автор пише, передаючи думки Гринева: «Бурлака

Був надзвичайно задоволений моїм подарунком». Отут не в кожусі справа... Отут уперше промайнуло між офіцером і швидким козаком

Щось інше... Це не тільки прояв подяки, хоча вона, безсумнівно, з'явилася головним мотивом учинку Петруши. В

Якийсь момент юний герой повести відчув жалість, жаль: людині холодно, а цього не мабуть, і не можна

Проходити байдуже повз нужденні в допомозі, тому що це аморально й навіть кощунственно. Зробивши крок

Назустріч «страшному мужикові», Петро Андреич надійшов, що називається, по совісті. Все це й відчув Пугачов. Тому так і радується він подарунку. Тому й таке тепле

Напуття Гриневу: «Спасибі, ваше благородіє! Нагороди вас Господь за вашу чесноту. Століття не забуду ваших милостей».

Чим же можна відповісти на милосердя? Чим його виміряти? Тільки милосердям же. Не боячись принизити гідність отамана в

Очах соратників, Пугачов треба саме велінню серця, коли рятує Гринева від страти: «... я помилував тебе

За твою чесноту, за те, що ти зробив мені послугу, коли примушений я був ховатися від своїх недругів». Але як

Нерозмірна послуга й воздаяние: склянка провина, заячий кожух і... життя, подарована офіцерові ворожого війська. Яким же

Законом управляється поводження Пугачова? Думаю, всі тим же законом совісті, яким так часто зневажають у цьому світі,

Але якого немає вище й шляхетніше. Пугачов не може не помилувати Гринева, тому що перекреслити те внутрішнє

Людське єднання, що обоє відчули при першій зустрічі, значило б знищити в собі самому щось найдорожче,

Саме святе. Тому-Те напружений і драматичний діалог, у якому Петро Андреич, випливаючи совісті своєї й честі,

Відмовляється приєднатися до повсталим (ризикуючи запекло), має такий примирний фінал: «Так і бути, - сказав він (Пугачов), ударяючи мене по плечу. - Стратити так стратити,

Милувати так милувати. Ступай собі на всі чотири сторони й роби що хочеш».

Те ж і в третій зустрічі. Прислухаємося до бесіди, що веде з Пугачовим Гринев:

- Про що, ваше благородіє, изволил задуматися?

- Як не задуматися, - відповідав я йому. - Я офіцер і дворянин; учора ще бився противу тебе, а сьогодні їду з тобою в

Одній кибитці, і счастие всього мого життя залежить від тебе.

- Що ж? - запитав Пугачов. - Страшно тобі?

Я відповідав, що, быв один раз уже їм помилуваний, я сподівався не тільки на його пощаду, але навіть і на допомогу.

- И ти правий, їй-богу, прав! - сказав самозванець. - Ти бачиш, що я не такий ще кровожер, як говорить про мене ваша

Брати.

У всіх перепетиях відвертої й ризикованої розмови, що веде з Пугачовим герой Пушкіна, направляє

Останнього, плекає надію знову милосердя, хоча й про достоїнство офіцера Гринев ніколи не забуває. Він розуміє, що

Порушив кодекс дворянської честі. І це обтяжує Петра Андреича, що у ході життєвих випробувань осягає моральні

Закони, куди більше значимі, чим набір подань про станову винятковість.

Петру Гриневу, у духовному вигляді якого так органічно з'єдналися совісність і вірність боргу, протипоставлений в

Повести Швабрин. Розповідь про нього від початку до кінця являє собою історію неспроможної злості, заздрості, нездатності

Простити. Відкинутий Марьей Іванівною, він вступає на шлях Каїна шлях насильства, зрадництва, мести який веде

Його не тільки до загибелі фізичної, але - що незрівнянно гірше - до духовного самогубства. Швабрин не розморює себе

Питаннями моралі, морального вибору або проблемами честі. Борошна совісті йому незнайомі. Власне «я» для цього

Людини - єдина цінність. За егоїзм, відхід від Божої правди Швабрин у повісті покараний. Але Гринев, як і сам

Автор, не тріумфує над приниженим ворогом: це відповідно до християнської моралі соромно. Тому й відвертається від

Поваленого недруга улюблений герой Пушкіна - і в цьому знову милосердя цнотливої, совісної душі.

Щасливий кінець «Капітанської дочки» - зовсім не слащавая подачка читачеві «романтичної повісті», а наслідок

Найглибшої впевненості письменника - гуманіста в тім, що людська історія має свій зміст, що занепалий мир тримається

Все-таки на добрі, головними складовими якого є совість і милосердя, достоїнство й жаль.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить