Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Я був дурний, коли думав, що ніколи й нікого

Random Images

Твір: Тургенєв. И.С. - Батьки й діти - "Шлях до мого серця, або Щоденник Євгенія Базарова"

"Шлях до мого серця, або Щоденник Євгенія Базарова"

Шлях до мого серця, або Щоденник Євгенія Базарова

Сьогодні я починаю мій щоденник, а враження після зустрічі з Миколою Петровичем самі звичайні: це простий росіянин дворянин, що щиро любить і почитає свого сина. Він дотримується старих поглядів, так що не представляє для мене великого інтересу. А от Павло Петрович - це втілення старих поглядів і звичок. Так адже через таких людей мир валить, він же не дає розвиватися суспільству! У нього в голові просто не укладається, що глава держави - це ще не "пуп землі", і що служити державі, віддаючись душею й тілом, - нерозумно.... Знайомство з Одинцовій відбулося самим звичайним образом. Але от слід у моїй душі вона залишила незгладимий. Це гарна жінка з почуттям власного достоїнства. Її постава, боже мій! Це ж щось божественне! Ця стрункість, це вміння тримати себе! Мене вразило її поводження. Звичайно жінки з її зовнішністю або розпещені до непристойності, або чванливі до неможливості. Так, я згодний, вона - удова, і це все пояснює. Вона дійсно зуміла зберегти свою репутацію незаплямованої й не стала, як інші, кидатися на чоловіків, бовтати з ними про всяку нісенітницю й будувати їм вічка в надії, що хто-небудь закохається в неї й жениться. А потім жінка пояснює всім, що він утішив її, заспокоїв її душу, і вона ж не могла сидіти вічно у вдовах, так вона ще й не так вуж старий, і не так уже некрасива. Ганна Сергіївна... так, у ній щось є. Створюється враження, що вона зліплена зовсім з іншого тесту, вона вихована людиною не від миру цього. Треба буде познайомитися з нею ближче, вона гідна моєї уваги... 15 червня. У моїй душі діється щось негарне, я не можу подолати із собою. Як же я міг заперечувати це почуття? І все-таки, для всіх я залишуся таким же строгим і нічого не людиною, що визнає, буду таким же холодним. Я бачу, що Аркадій закоханий в Одинцову. Він мені постійно говорить про цьому, але я мовчу. Я мовчу, хоча знаю, що коштує мені при ньому заїкнутися про мої почуття, і він відразу ж відступить. Я був дурний, коли думав, що ніколи й нікого не полюблю. Так, я знаю, що Бога не існує, але судь-ба-тобто, і ти ніколи не знаєш, що вона тобі підготувала. Я жорстоко покараний, я повинен це витримати, інакше я не буду Базаровым, а перетворюся у звичайних молодих людей, цю розмазню, що тане від гарних очей, струнких ніжок і ще всякої нісенітниці, що жінки так люблять виставляти напоказ. Згодний, вони гарні, але дурні. А от Ганна Сергіївна сполучить у собі найкращі якості. Можливо, Аркадій і любить її, але він не зміг оцінити її по достоїнству, він її недостоин. Я хочу домогтися її, тільки чи вистачить мені сміливості зізнатися їй у ніжних почуттях, а вуж тим більше зробити їй пропозиція... 20 липня. Я замкнув у собі. Я не можу розкрити мою душу кому-небудь. Це значить принизити себе, показати себе слабким, а я так не зроблю. Напевно, єдина людина, якій я можу відкритися, - це Одинцова. Але саме до неї й спрямовані мої почуття, мої думки. Однак виникає страх побачити себе відкинутим, незрозумілим. А раптом вона не зможе відмовити мені й буде із мною з жалості, тоді я знову буду принижений. Ні, визнання не для мене! Я постараюся стримати себе, але мої почуття, як би я їх не стримував, повинні будуть вийти назовні, а терпіння моє вже на результаті... 1 серпня. І все-таки я не витримав... Я їй зізнався. Звичайно ж, я не був так ніжний і багатослівний, як у душі, я дотримувався свого звичайного поводження. Я, однак, не побачив у ній бажаної реакції, вона була холодна, як і годиться гідній жінці. Боже мій, мої зусилля даремні! Мої страждання не зрозумілі. Я гину! Більше нестерпно перебувати поруч із нею, я повинен виїхати. 25 грудня. Після довгих роздумів і величезних мучень я покинув мій предмет любові. Я їду до батьків. Зустріч із родителями мене небагато утішила, зігріла, але мені вже починають набридати їхні постійні турботи. Вони навіть у якімсь ступені дратують мене. Мої думки стали рідше вертатися до Ганни Сергіївні, але я її так і не розлюбив. Я зустрічався з нею, ми розмовляли. Але видно, що вона мене не любить, вона бачить у мені друга, однодумця, але не більше. Я зрозумів, що мені не бути з нею... Мені не повезло, мої лікарські роботи закінчилися жалюгідно, я заразився тифом. Поки ще хвороба не сильно розбушувалася, але я знаю, що жити мені залишилося недовго. Я вмру із честю. Попросив батька послати мужика за Ганною Сергіївною. Я в маренні. Але невже я так і не побачу її перед смертю? Невже її милі риси востаннє не промайнуть перед очами, не може бути, щоб її голос востаннє не обласкав мій слух, її слова не проникнули мені глибоко в серце й не розставили все на свої місця! Це чудо! Я побачив її тією же строгою дамою, вона прийшла до мене. Однак у її очах я не побачив того звичайного холоду, а лише почуття жалю й суму. Але це почуття не принизило мене, воно додало мені впевненості в тім, що вона не була байдужа до мене. Вона почасти любила мене. Так, я вмираю, але вмираю щасливим. Моя душа чиста...
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить