Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Критикуючи розпещених владою вельмож, Державін

Random Images

Твір: Ломоносов. М. - Різне - "Істину царям з посмішкою говорити"

"Істину царям з посмішкою говорити"

"Істину царям з посмішкою говорити"

Гаврило Романович Державін - найбільший поет XVIII в., один з останніх представників російського класицизму. Творчість Державіна глибоко суперечливо. Розкриваючи можливості класицизму, він у той же час руйнував його, прокладаючи шлях романтичної й реалістичної поезії. Поетична творчість Державіна велико й в основному представлено одами, серед яких можна виділити цивільні, переможно-патріотичні, філософські й анакреонтические. Особливе місце займають цивільні оди, адресовані особам, наділеним великою політичною владою: монархам, вельможам. До кращого із цього циклу належить ода "Фелица", присвячена Катерині II. Сам образ Фелицы, мудрої й доброчесної киргизької царівни, узятий Державіним з "Казки про царевича Хлорі", написаною Катериною II. "Фелица" продовжує традицію похвальних од Ломоносова й разом з тим відрізняється від них новим трактуванням образа освіченого монарха. Просвітителі бачать тепер у монарху людини, якому суспільство доручили турботу про благо громадян; на нього покладені численні обов'язки стосовно народу. І державинская Фелица виступає як милостива монархиня-законодавиця: Не дорожачи твоїм спокоєм, Читаєш, пишеш перед аналоєм И всім із твого пера Блаженство смертним проливаєш.,. Відомо, що джерелом створення образа Фелицы був доокумент "Наказ комісії про складання проекту нового Укладення" (1768), написаний самою Катериною II. Одна основних ідей "Наказу" - необхідність зм'якшення існуючих законів, що допускали на допитах катування, смерную страта за незначні провини й т.п., тому Державін наділив свою Фелицу милосердям і поблажливістю: Соромишся слыть ти тим великої, Щоб страшної, нелюбимої бути; Ведмедиці пристойно дикій Тварин рвати й кров їх пити. І славно ль бути тому тираном, Великим у звірстві Тамерланом, Хто добротою великий, як Бог? Далі Державін прославляє Фелицу за те, що вона відмовилася від безглуздих гонінь за "образу величності", які особливо процвітали в Росії при Ганні Иоанновне: Там можна пошептати в бесідах И, страти не боячись, в обідах За здоров'я царів не пити. Там з ім'ям Фелицы можна В рядку описку поскоблить Або портрет необережно Її на землю упустити. Державін хвалить Катерину й за те, що з перших дн свого перебування в Росії вона прагнула у всім cлeдовать "звичаям" і "обрядам" її країни, що притулила. Імператриця превстигла в цьому й викликала до себе й при дворі, і у гвардії симпатії. Новаторство Державіна виявилося в "Фелице" не тольв трактуванню образа освіченого монарха, але й у сміливому з'єднанні хвалебн і викривального почав, оди й сатири. Ідеальному образу Фелицы протипоставлені недбайливі вельможі (в оді вони названі "мурзами"). В "Фелице" зображені самі впливові при дворі особи: князь Г. А. Потьомкін, графи Орловы, граф П. И. Панин, князь В'яземський. Їхні портрети були настільки виразно виконані, що оригінали вгадувалися без праці. Критикуючи розпещених владою вельмож, Державін підкреслює їхньої слабості, примхи, дріб'язкові інтереси, неварті високого сановника. Так, наприклад, Потьомкін представлений як гурман і ненажера, аматор бенкетів і звеселянь; Орловы "кулачними бійцями й танцем" веселять "свій дух"; Панин, "про всі справи турботу оставя", їздить на полювання, а В'яземський свій "розум і серце" просвіщає - "Полкана й Бову" читає, "над Біблією, позіхаючи, спить". Просвітителі розуміли життя суспільства як постійну боротьбу істини з оманою. В оді Державіна ідеалом, нормою є Фелица, відхиленням від норми - її недбайливі "мурзи". Державін перший почав зображувати мир таким, як представляється він художникові. Безсумнівною поетичною сміливістю була поява в оді "Фелица" образа самого поета, показаного в побутовій обстановці, не перекрученого умовною позою, не стиснутого класичними канонами. Державін був першим російським поетом, що зумів і, головне, що захотели намалювати в добутку свій портрет жив і правдивим: Сидячи будинку, я прокажу, Граючи в дурні із дружиною... Обертає на себе увага "східний" колорит оди: вона написана від імені татарського мурзи, у ній згадані східні міста - Багдад, Смірна, Кашмір. Кінець оди витриманий у хвалебному, високому стилі: Прошу великого пророка, До пороху ніг твоїх торкнуся. Образ Фелицы повторюється в наступних стихотворени ях Державіна, викликаних різними подіями в житті поета: "Подяка Фелице", "Зображення Фелицы", "Ви дение мурзи". Викривальним пафосом перейнята сатирична, по вдалому вираженню В. Г. Бєлінського, ода "Вельможа". У ній знову представлені обоє початку, виведені в оді "Фелица". Але якщо в "Фелице" тріумфував позитивний початок, а глузування над вельможами відрізнялися жартівливим характером, то в оді "Вельможа" хвалебна частина займає дуже скромне місце. Письменник обурений положенням народу, що страждає від байдужості царедворців: воєначальник, годинниками, що очікує в передньої виходу вельможі, удова із грудною дитиною на руках, поранений солдат. Державинская сатира виконана гнівного почуття. До цивільних од Державіна примикає й прапор тое вірш "Володарям і судіям", за яке поет потрапив у немилість. Композиційно вірш ділиться на дві частини. У першій частині поет гнівно нагадує царям і суддям про їхні обов'язки: вони повинні чесно виконувати закони, "на обличчя сильних не дивитися", захищати сиріт і вдів, звільнити з темниць боржників - "вивергнути бедных з оковів". У другій частині підводить сумний підсумок - володарі й судді залишилися глухі й сліпі до страждань підданих. Закінчується вірш закликом до нещадної кари земних володарів: Воскресни, боже! Боже правих! І їхньому молінню внемли: Прийди, суди, карай лукавих И будь єдиний царем землі! До цивільної лірики безпосередньо примикає однс із пізніх, підсумкових творів Державіна - "Пам'ятник" - вільне наслідування оді Горация "До Мельпомене", Головної є думка про право автора на безсмертя. Дер-Жавин нагадує, що він перший "дерзнув" відмовитися oт урочистого, пишномовного стилю похвальних од і написав "Фелицу" в "забавному", жартівливому "російському складі". Крім поетичної сміливості, Державін пишається й своєю громадянською мужністю: поет не побоялася "істину царям з посмішкою говорити". Тут він явно недооцінив себе, тому що вмів говорити царям істину не тільки з обережною посмішкою чесного слуги, але й із гнівом поета. А. А. Бестужев-Марлинский у відомому "Погляді на стару й нову словесність у Росії" писав про Державіна: " Лірик-Філософ, він знайшов мистецтво з посмішкою говорити царям істину, відкрив таємницю піднімати душі, зачаровувати серця й захоплювати їхній те поривами почуттів, то сміливістю виражень, то пишнотою описів". Зближаючи поезію з життям, сміло порушуючи канони класицизму, Державін прокладав нові шляхи в російській літературі. В. Г. Бєлінський, порівнюючи творчість Пушкіна з морем, що увібрало в себе струмочки й ріки попередньої літератури, однієї з могутніх рік уважав поезію Г. Р. Державіна.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить