Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Але потім вгасає рішучість, і він відмовляється

Random Images

Твір: Куприн А. И. - Різне - " ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ КУПРИН ( 1870-1938 гг.)"

" ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ КУПРИН ( 1870-1938 гг.)"

ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ КУПРИН ( 1870-1938 гг.)

А. И. Куприн у кращих своїх добутках відбив атмосферу революційних подій, що назрівали в країні. У його яркою, самобутній прозі відбилося буття різних класів і станів російського суспільства кінця XIX початку XX сторіччя.- Продовжуючи демократичні й гуманістичні традицій російської літератури, особливо Л. Н. Толстого й А. П. Чехова, Куприн був чуйний до сучасності, до її актуальних проблем. Літературна діяльність Куприна почалася в пору його перебування в кадетському корпусі. Він почав писати вірші, де звучать те ноти зневіри й туги, то чуються героїчні мотиви /"Сни"/. В 1889 році вихованець юнкерського училища Куприн друкує свою першу невелику розповідь у журналі "Російський сатиричний листок", що називається "Останній дебют". За опублікування розповіді без дозволу начальства Куприн був підданий арешту на гауптвахті. Вийшовши у відставку /1894 рік/ і оселившись у Києві, письменник співробітничає в київські газетах

Цікавим літературним явищем була серія нарисів "Київські типи" / 1895-1898 гг./ Створені їм образи відбивали істотні риси строкатої міської обивательщини й людей "дна", характерні для всієї переджовтневої Росії. Тут зустрічаються образи студента-"белоподкладочника", квартирної господарки, прочанки-ханжушки, пожежного, невдалої співачки, художника-модерніста, жителів нетрів. Уже. в 90-ые роки на матеріалі армійського побуту в розповідях "Дізнання", "Нічліг" письменник ставить гострі моральні проблеми. У розповіді "Дізнання" обурливий факт покарання різками солдата-татарина Мухамета Байгузина, що навіть не міг зрозуміти, за що його карають, змушує підпоручика Козловского по-новому відчути мертвущу, бездушну атмосферу царської казарми й свою роль у системі гноблення. Пробуджується совість офіцера, народжується почуття духовкою зв'язку із загнаним солдатом, невдоволення своїм положенням і в результаті - вибух стихійного невдоволення. У цих розповідях відчувається вплив Л. Толстого в питаннях про моральну відповідальність інтелігенції за страждання й трагічну долю народу. У середині 90-х років у творчість Куприна владно входить нова тема, підказана часом. Навесні він їде кореспондентом газети в Донецький басейн, де-знайомиться з умовами праці й побуту робітників. В 1896 р. він пише більшу повість "Молох". Тут він значніше й глибше, ніж його попередники /Чехов/, відбив протиріччя між працею й капіталом. У повісті дана картина життя великого капіталістичного заводу, показаний убогий побут робочих селищ, стихійні протести робітників. Письменник показав все це через сприйняття інтелігента. Інженер Бобрів, подібно гаршинским героям, болісно й гостро реагує на чужий біль, на прояв сериальной несправедливості. Герой порівнює капіталістичний прогрес, що творить фабрики й заводи, з дивовижним ідолом Молохом, що вимагає людських жертв. Конкретним втіленням Молоха в повісті є буржуазний ділок Квашнин, що не гидує ніякими засобами для того, щоб нажити мільйони. У той же час він не ладь виступити в ролі діяча й вождя буржуазного класу /"нам належить майбутнє", "ми сіль землі"/. Бобрів із бридливістю спостерігає сцену плазування перед Квашниным. Предметом угоди із цим ділком стає наречена Боброва Ніна Зиненко. Героєві повести властиві подвійність і коливання. У момент стихійного спалаху протесту герой прагне підірвати заводські казани й тим помститися за свої й чужі страждання. Але потім вгасає рішучість, і він відмовляється від помсти ненависному Молоху. Значення повести не вичерпується трагедією Боброва. Нове в ній пов'язане з увагою автора до класових конфліктів, до завтрашніх доль народу. Повість кінчається розповіддю про стихійний бунт робітників, підпалі заводу, втечі Квашнина й виклику карателів для розправи з повсталими. До робочої теми Куприн згодом у таких масштабах уже не звертався. Письменник не був пов'язаний з революційним рухом, багато чого йому

було неясно в соціально - політичних проблемах часу

Про людей робітничого класу, про похмуре важке життя донецьких шахтарів

розповідається "У надрах землі". В 1897 р. Куприн служить керуючим маєтком у Ровенському повіті. Тут він тісно зближається із селянами, що й відбилося в його розповідях "Лісова глухомань", "Конокради", "Срібний вовк". Пише чудову повість "Олеся". Перед нами поетичний образ дівчини Олеси, що виросла в хаті старої "чаклунки", поза звичайними нормами селянської родини. Любов Олеси до випадково заехали в глухе лісове сільце інтелігентові Іванові Тимофійовичу - це вільне, просте й сильне почуття, без оглядки й зобов'язань, серед високих сосон, пофарбованих багряним відблиском зорі, що догоряє. Історія дівчини одержує трагічний кінець, тут вторгаються в привільне життя Олеси й корисливі розрахунки сільських чиновників, і марновірства темних селян. Побитого й осміяна, Олеся змушена з Мануйлихой бігти з лісового гнізда. У пошуках сильної людини Куприн часом поетизує людей соціального "дна". Конокрад Бузыга /"Конокради", 1903р./ виведений як могутня натура, автор надає йому риси великодушності - Бузыга піклується про свого хлопчика Василе.

Дивні його розповіді про тварин /"Смарагд", "Білий пудель", "Барбос і Кулька", " Ю-Ю" і інші./ Нерідко сильні й гарні тварини стають жертвами корисливості, низинних людських страстей. У розповіді "Мирне житіє" /1904р./ створює образ відставного чиновника Насєдкіна, що виступає в ролі богобоязливого "охранителя" державних підвалин і добровільного наклепника. В 1899 р. відбувається його знайомство з Горьким, у горьковском журналі "Знання" в 1905 р. публікується повість Куприна "Двобій". Своєчасність і суспільна цінність добутку полягав у тім, що він правдиво і яскраво показав внутрішнє розкладання царської армії, цього оплоту самодержавного режиму. Герой повести "Двобій" - молодий поручик Ромашов, на відміну від Боброва /"Молох"/, показаний у процесі духовного росту, постепе. нного прозріння, звільняючись з-під влади консервативно-традиційних понять і подань свого кола. На початку повести, незважаючи на доброту, наївно ділить усіх на "людей чорної й білої кістки", думаючи, що він належить до особою, вищій касті. У міру того, як розсіюються помилкові ілюзії, Ромашов починає міркувати про порочність армійських порядків, про несправедливість усього будуючи існуючих суспільних відносин. У нього виникає почуття самітності, жагуче заперечення нелюдськи брудного, дикого життя. Жорстокий Осадчий, буйний Бек-Агамалов, сумовитий Лещенко, франтуватий Бобеинский, армійський служака й п'яниця Зливу - всі ці офіцери показані далекими правдошукачеві Ромашову, В умовах сваволі, і безправ'я вони втрачають не тільки справжнє подання про честь, але й людський вигляд. Це особливо позначається в їхньому відношенні ксолдатам.

У повісті проходить цілий ряд епізодів солдатської муштри, уроків "словесності", підготовки до огляду, коли офіцери особливо жорстоко б'ють солдатів, розбивають барабанні перетинки, звалюють кулаками на землю, змушують "веселитися" знемагаючих від жари, засмиканих людей. У повісті правдиво намальована солдатська маса, показані індивідуальні характери, люди різних національностей із властивими ним традиціями. Серед солдатів Хлебников, українці Шевчук, Борийчук, литовець Солтыс, черемис /марійці/ Гайнан, татари Мухаметтинов, Карафутдинов і багато хто інші. Всі вони - неспритні селяни, робітники, мастеровые - важко переносять відрив від рідних місць і звичної праці, особливо виділяє автор образи денщика Гайнана й солдата Хлебникова.

Хлебников, недавно відірваний від землі, органічно не сприймає армійські "науки", і тому йому доводиться виносити на собі всю вагу положення заляканого солдата, беззахисного перед особою розгнузданої вояччини. Доля солдатів хвилює Ромашова. У цьому внутрішньому протесті він не самотній. Своєрідний філософ і теоретик, підполковник Казанський різко критикує порядки в армії, ненавидить вульгарність і неуцтво, мріє про звільнення людського "я" від пута прогнилого суспільства, він проти деспотизму й насильства. Але на відміну від декадентів, він прославляє життя і її радості. У його проповіді "абсолютної волі" людського духу є й неправильні уявлення анархічного індивідуалізму, є глузування над гуманістичними спонуканнями борців за краще майбутнє людства ("Який інтерес змусить мене розбивати голову заради щастя людей тридцять другого сторіччя?") Образ Назанского романтизований, хоча Куприн і сам почував слабість філософії свого героя й не був цілком удоволений створеним характером,

На відміну від Назанского, Ромашов не може зупинитися на індивідуальній відмові від турботи про своєму ближній. Адже він знає, що солдати придавлені й власне неуцтво, і загальним рабством, і сваволею, і насильством з боку офіцерів

Сцену зустрічі Ромашова із замученим Хлебниковым, пытавшимся кинутися під поїзд, і їхня відверта розмова Паустовский справедливо відносить до "однієї із кращих сцен у російській літературі". Офіцер визнає в солдаті друга, забуваючи про кастові перешкоди між ними

Гостро порушивши питання про долю Хлебникова, Ромашов умирає, так і не знайшовши відповіді, яким шляхом треба йти до звільнення. Смертельна для нього дуель із офіцером Николаевым є як би наслідком наростаючого конфлікту героя з військово-офіцерською кастою. Привід для дуелі пов'язаний з любов'ю героя до Олександри Петрівні Николаевой /Шурочке/. Щоб забезпечити кар'єру чоловіка, Шурочка придушує в собі кращі людські почуття й просить Ромашова не ухилятися від дуелі, тому що це ушкодить її чоловікові, що хоче надійти в академію. "Двобій" став незвичайно популярним у Росії й незабаром був переведений на європейські мови

Атмосферою революційних днів дихає чудова розповідь

Куприна "Гамбринус" /1907 р./ Тема всеперемагаючого мистецтва сплетена тут з ідеєю демократизму, сміливого протесту "маленької людини" проти чорних сил сваволі й реакції. Лагідний і веселий Сашка своїм неабияким талантом скрипаля й щиросердністю залучає в одеський кабачок різноплемінну юрбу портових вантажників, рибалок, контрабандистів. Із захватом зустрічають вони мелодії, у яких відбивається сцена суспільних настроїв і подій - від російсько-японської війни до світлих днів революції, коли Сашкина скрипка звучить бадьорими ритмами "Марсельєзи". У дні терору, що наступив, Сашка кидає виклик переодягненим детективам і чорносотенним "мерзотникам у папасі", відмовляючись грати на їх вимогу монархічний гімн, відкрито викриваючи їх в убивствах ипогромах.

Покалічений царською охранкою, він вертається до портових друзів, щоб грати для них на окраїні оглушливо-веселого "Чабана". Вільна творчість, сила народного духу, по думці Куприна, непереможні

Але письменник зберігає ілюзії про можливість раптового прозріння людей і припиненні кривавого царського терору, мріє про "всесвітній анархічний союз вільних людей" /"Тост", 1906р./ У роки світової війни Куприн пише розповіді про події цього років /"Сад пречистої діви", "Канталупи", "Гога Веселов"/. Брав участь у війні, вийшов у відставку по стані здоров'я, але коли в Гатчину, де він жив, прийшли війська Юденича, Куприн залишає Росію

В еміграції в його добутках починає зустрічатися сентиментально - ідилічні прикрашання минулого Росії, того самого минулого, якому він раніше виносили вирок. Такий, наприклад, автобіографічний роман "Юнкера" / 1928-33 гг./, задуманий як продовження повести "На переломі" /"Кадети"/. Серед добутків емігрантського періоду виділяється роман "Планета". Професори-Емігранта Симонова мучить ностальгія. Він не може знайти собі місце в чужій країні. Куприн теж не міг більше жити без батьківщини. Він вертається в Росію в 1937 р. Задумів письменницьких було багато, але 25-серпня 1938 року Куприн помер

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить