Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

загрузка...
 
Печать

Усе змішалося... “Не приведи Бог бачити

Random Images

Твір: Пушкін А. С. - Капітанська дочка - "ГЕРОЇ “КАПІТАНСЬКОЇ ДОЧКИ” В ІСТОРИЧНІЙ ЗАМЕТІЛІ"

"ГЕРОЇ “КАПІТАНСЬКОЇ ДОЧКИ” В ІСТОРИЧНІЙ ЗАМЕТІЛІ"

ГЕРОЇ “КАПІТАНСЬКОЇ ДОЧКИ” В ІСТОРИЧНІЙ ЗАМЕТІЛІ

“...Хмара тим часом звернулося в білу хмаринку, що важко піднімалася, росла й поступово облягала все небо. Вітер завив, пішов дрібний сніг і раптом повалив пластівцями; зробилася заметіль. В одна мить темне небо змішалася зі сніжним морем. Усе зникло...”

Російський бунт, як і ця заметіль, починався із дрібних невдоволень, їх ставало усе більше й більше, вони робилися усе серйозніше. Пружина народного терпіння все стискувалася й стискувалася. І от нарешті розпрямилася й ударила по кривднику. Тисячі кріпаків рушили на гнобителів. Усе змішалося...

“Не приведи Бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний”. Він, як буран, кружляє над країною, несучи в собі тисячі сніжинок і народжуючи нові й нові сніжні пластівці. Сніжинки зіштовхуються, одні розлітаються в різні сторони, інші з'єднуються й летять поруч. Так і люди: гнані бунтом, вони мечуться, зіштовхуються один з одним, розлітаються або з'єднуються. На душі в багатьох темрява, смута, вони діють по інстинкті самозбереження, віддаючи батьків, братів, ідеали, якими керувалися в житті, клятву. Але іншою, стійкі душею, залишилися вірні своїм принципам, діючи по честі, по боргу, по внутрішньому голосі совісті. Вони вибирають смерть в ім'я боргу, але не союз із безчесним самозванцем і бунтарем.

Бунт Пугачова, як хвиля, набіг на Росію. Швидко просувалися заколотники вперед, і незабаром бунт докотився й до Білогірської міцності, де перебував головний герой “Капітанської дочки” Петруша Гринев. Різні почуття були в момент облоги на душі в белогорцев. Але, як не боролися захисники міцності, вона була взята. На ґанку комендантського будинку був учинений суд. У житті кожної людини буває перетинання двох дороге, і на роздоріжжі лежить камінь із написом: “Із честю підеш по життю - умреш. Проти честі підеш - живий будеш”. Саме перед цим каменем стояли зараз мешканці міцності, у тому числі Гринев і Швабрин.

У кріслах на ґанку комендантського будинку сидів проводир бунтарів Пугачов. Він сунув в особу присягавшим йому белогорцам свою жилаву руку й говорив владним голосом: “Цілуй руку! Цілуй руку!” Одні, спонукувані страхом, підходили й цілували, інші вибирали смерть.

На душі в Петруши було важко. Зараз він повинен зробити вибір всього свого життя: або поцілувати руку, або немає. Але який глибокий зміст коштує за цим поцілунком, яка трагедія душі, яка відповідальність перед батьківщиною, государинею, який присягав, перед родителями й всьому дворянстві росіянином і, нарешті, Машею - улюбленої! Адже присягнувши Пугачову, убивці Машиных батьків, Петруша ставав співучасником злочину. Поцілувати руку - значить зрадити всі життєві ідеали, зрадити честь. Не поцілувати - піти на плаху. Гринев вибирає смерть. Йому були властиві такий якості, як доблесть, достоїнство, шляхетність, вірність. Він не міг переступити морального кодексу й жити підлим життям зрадника. Краще він умре, але вмре героєм. Він не цілує руку Пугачова. Випадково його слуга Савельич рятує його від смерті. Але думка про підле життя або чесну смерть залишає душу Гринева ненадовго.

Пугачов запрошує Петрушу на бенкет і після веде з ним розмова віч-на-віч. У цей момент між ними відбувається словесна дуель. Але зненацька для них обох у Гриневе-Дитині прокидається воїн. Він з достоїнством коштує за свої ідеали, свою честь перед Росією й готовий прийняти смерть. Але одночасно в Пугачові-Розбійнику прокидається людина. Він починає розуміти Петрушу: “Але ж він правий! Він людина честі. Не важливо, що він ще молодий, а головне, він не по-детски оцінює життя!” І на цьому етапі Пугачов із Гриневым знайшли загальну мову. Їхньої душі як би злилися в єдине ціле й взаємно збагатилися.

Але зовсім іншим характером володів один з мешканців міцності - Швабрин. Зрозумівши, що міцність облоги не витримає й буде взята, він з почуття страху перед смертю й самозбереження перебігає на сторону Пугачова. І коли Пугачов сидить як цар на ґанку комендантського будинку, Швабрин уже серед його старшин. Він одягнений по-казацки, обстрижений а-ля Пугачов. Він в'ється навколо Пугачова, намагається йому у всім догодити. Він, як черв'як, плазує перед ним, догоджає йому тільки для того, щоб не бути роздавленим. Швабрин не розуміє, що таке честь і борг. Може бути, у глибині душі він знає, що є такі почуття, але вони йому не властиві. В екстремальних ситуаціях він насамперед хоче вижити, нехай навіть через приниження/

Зовсім інша позиція в подружжя Миронових і батьків Гринева. Честь і Борг у їхньому розумінні вище всього. Поняття честі й боргу в них не виходить за рамки уставу, але на таких людей завжди можна покластися. Вони по-своєму праві.

Прав і Петруша, що побачив у бунтівнику й лиходії Пугачові людини. Він відразу помітив його чорні, вогненні очі, у яких світилися розум, кмітливість, воля, достоїнство колишнього кріпака, що вирвався на волю. Він оцінив і неоднозначність злочинця, розібрався в його мотивах. Калмицька казка про ворона й орла розкрила Гриневу закоханість Пугачова у волю, волю. Пісня “Не шуми мати, зелена дубровушка”, що якось натхненно співали розбійники, показала юнакові їхня приреченість і готовність іти на шибеницю. Гринев жалував Пугачова й хотів умовити його здатися владі. Він готовий був урятувати Емельку, Омеляна Пугачова, що відкрився йому всією самобутністю й талановитістю натури. Історична заметіль стала для Гринева школою мужания, дорослішання. Боязкий, домашній хлопчик, що недавно ганяв голубів і лизавший пінки від варення, виявився перед питаннями серйозними: на яких шляхах можуть з'єднатися селянська й дворянська Росія? На шляхах взаємної доброти, християнського милосердя. Я думаю, у майбутнім своєму поміщицькому житті Гринев ніколи не буде затятим кріпосником, він буде батьком селянам.

Змужніла в “історичній заметілі” і Маша, про яку Марина Цветаева, мені здається, пише зайво нешанобливо: “про неї тільки й чутно, що вона бліда”. Представити страшно, як це поїхати їй, провінціалці, у Петербург до государині! А вона їде! Вона переконує царицю в невинності нареченого. Вона перемагає свій страх, свою “несвітськість”. Саме Маша Миронова відбила головне, що є в натурі російської жінки, - здатність іти в ім'я улюбленого на жертви.

“Історична заметіль” випробовує людину, будинок, родину, нації на міцність. А. С. Пушкін не ставив своїм завданням показати в романі лиходійства й звірства пугачовців.

Йому хотілося вдивитися в людину перед особою випробувань. І, читаючи повість, ми випробовуємо радість - людин живий, людина зберігся, людина залишився людиною.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить