Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Людині часом важко або навіть неможливо знайти заспокоєння в «нескінченності

Random Images

Твір: Тургенєв. И.С. - Різне - "Природа в сприйнятті И. С. Тургенєва"

"Природа в сприйнятті И. С. Тургенєва"

ПРИРОДА В СПРИЙНЯТТІ И. С. ТУРГЕНЄВА

Однієї із самих болісних загадок для Тургенєва завжди була Природа, тому що вона для письменника була щирим Бо-Ясеством. У її сутності він намагався знайти гармонію й спокій. Але Природа й жахала його - свого співака - байдужістю й відсутністю видимої мети у твориться нею життя: «...вона змушує кров звертатися в моїх жилах без усякої моєї участі, і вона ж змушує зірки з'являтися на небі, як прищі на шкірі, і це їй однаково нічого не коштує, і немає їй у тім великої заслуги. Це штука - байдужа, наказова, ненажерлива, себелюбна, гнітюча - це життя, природа або Бог; називайте її як хочете, але не поклоняйтеся їй... Тому що в акті утвору полягає не більше слави, чим є слави в падаючому камені, у поточній воді, у шлунку, що переварюється...» - писав И. С. Тургенєв 28 липня 1846 року Поліні Віардо. Природа була для Івана Сергійовича й першопричиною гамлетівського початку - одного із проявів її загального закону, він бачить у ній «загальну й нескінченну гармонію», у якій існують геть усе. Всі життя зливаються у світове життя - це загальна таємниця, що ми бачимо й не бачимо. У Природі все відособлено й у той же час злита - це загальна таємниця. Людині часом важко або навіть неможливо знайти заспокоєння в «нескінченності гармонії», тому що вона поза розумом. Байдужність Природи, втілена в непорушності її законів,- от що харчувало космічний песимізм Тургенєва. «Для мене в непохитності законів природи є найжахливіше, тому що я ніякої мети, ні злий, ні благий, не бачу в них»,- говорив він Полонскому наприкінці життя. Смутним підсумком подібних міркувань став вірш у прозі «Природа». Поет звертається до «нашої загальної матері» з питанням про її турботи: «не про чи майбутні долі людства» вони? Але виявляється, що предмет для її дум - «Як би додати більшу силу м'язам ніг блохи, щоб їй Зручніше було рятуватися від ворогів своїх». Поет вражений: «Але хіба ми, люди, не улюблені твої діти?» Природа ж холодно спокійна: «- Усе тварини мої діти,- промовила вона,- і я однаково про їх піклуюся - і однаково їх винищую. - Але добро... розум... справедливість...- пролепетав я знову. - Це людські слова,- пролунав залізний голос.- Я не відаю ні добра, ні зла... Розум мені не закон - і що таке справедливість? Я тобі дала життя - я її відніму й дам іншим, чирвам або людям... мені однаково... А ти поки захищайся - і не заважай мені!» Розум художника не може осягнути цього протиріччя й безнадійності існування - розум шукає опори. Тургенєв - прекрасний лірик, його й прозаїчні добутки буяють описами картин природи. Причому природа в них співзвучна настроям героїв або виступає в контрасті з ним. Це типове для XIX століття зображення природи одержало своє продовження в добутках Ф. Достоєвського, Л. Толстого, Н. Некрасова. І сьогодні ми часто дивимося навколо очами И. С. Тургенєва.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить