Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Але читач бачить, що це не тільки провина Печорина, а скоріше

Random Images

Твір: Лермонтов. М.Ю. - Герой нашого часу - "ТРАГЕДІЯ САМІТНОСТІ"

"ТРАГЕДІЯ САМІТНОСТІ"

ТРАГЕДІЯ

САМІТНОСТІ

По

добуткам М. Ю. Лермонтова

Мотив

самітності пронизує всю лірику

Лермонтова. Особливо чітко звучить він в

романі “Герой нашого часу”. Образ

Печорина - це самітність і ліричне, і

цивільне, і всесвітнє

Печорин,

як дуже неабияка людина, був

незадоволений своїм досить сумовитим

існуванням на тлі, як йому здавалося, не

менш сумовитого існування всього суспільства

Спокійне й розміряне життя, заданість

життєвих ситуацій - все це давило на його

невгамовних, прагнучих дій душу, на його

прагнення до нових, більше високим

відносинам між людьми в любові, у дружбі, в

громадянському обов'язку. У результаті цих

мріянь Печорин сам почав створювати на

своєму життєвому шляху перешкоди, з тим

щоб їх переборювати. Такі ігри з життям

іноді могли виявитися його фатальними. Але

це його не зупиняло

У повітрі

того часу вже витала проблема “зайвого

людини”, і кращі розуми намагалися знайти

відповіді на питання: “Як треба жити?” і “Для

чого мені жити?”. Печорин належить

одночасно й до типу “зайвих людей”, і до

тим, хто робить спроби якось дозволити цю

проблему

Печорин

позначений демоном самітності, і це

проявляється у всім. У своєму житті він любив

тільки одну жінку - еру. Любов до неї

принесла йому багато страждань. Він страждав

навіть від того, що усвідомлював, що й Віра

нещасна в любові до нього. Коли почуття

поступово стали вгасати, демон

самітності знову нагадав про себе й Печорин

став намагатися воскресити назавжди остиглі

почуття й переживання. Звичайно, у нього

нічого не вийшло. Він придбав тільки зайві

страждання, які поступово висушували його

душу

Печорин був

досить тонкою людиною, щоб не

розуміти своєї провини в тім, що відбувається з

їм особисто, а також із близькими йому людьми. Але

читач бачить, що це не тільки провина

Печорина, а скоріше його лихо

У його житті

були ще дві жінки - це Бэла й князівна

Мері. Кожна із цих жінок могла подарувати

гармонічному чоловікові любов, відволікти його від

похмурих думок, cло вом, скласти

людське щастя. Але Печорин уже не міг

не грати в життя, а точніше, у прятки з

власною самітністю. В обох випадках

головну, фатальну роль зіграло самолюбство. Він

расчетливо намагався закохати в себе Бэлу, але,

коли досяг цього, втратив до неї інтерес

Він спеціально подовгу був на полюванні, видиме

сподіваючись, що цей роман висохне сам собою

Але це оберталося лише новими

стражданнями жінки. Можливо, Печорин і

намагався за допомогою Бэлы знайти своє місце в

життя, але все безрезультатно. Роман

Печорина із князівною Мері також завершився

стражданнями жінки. У цю трагічну гру

у любов був увергнутий і Грушницкий, що

заплатив за свою пристрасть життям. Печорин,

підштовхується демоном самітності,

втягував у свою гру усе більше людей. Ці

люди сварилися між собою, втрачали

орієнтування в житті, робили

неблагородні вчинки. Адже Печорин

свідомо, непомітно для самої Мері,

настроїв її проти Грушницкого. Далі, в

дуельному “спектаклі” весь цей фарс із

незарядженим пістолетом скінчився

трагічно: один з учасників дуелі став

убивцею, іншою жертвою, третій безчесним

людиною

Але як ні

дивно, образ Печорина все-таки викликає

симпатію в читача. Напевно, тому, що в

герої роману ще не зовсім умерли

шляхетність і жалість

Печорин

після чергового трагічного витка в

своїй долі відправляється подорожувати,

намагаючись знову знайти відповіді на мучащие його

питання. Може бути, він зважився на це в

надії реалізувати свої шляхетні

початку. Але насправді, як мені здається, він

лише продовжував тікати від свого

самітності, з кожним новим кроком

по життю

наближаючись до власної трагедії

Демонічне

самітність у російській літературі не

скінчилося на Печорине. На мій погляд, у тої

або іншого ступеня воно виявилося в таких

літературних героях, як князь Андрій

Болконский у романі Л. Н. Толстого “Війна й

мир” і інших. Цих героїв поєднує, на

мій погляд, прагнення до яркою, наповненої

шляхетними подіями життя, але

обставини, а також риси їх

власного характеру (самолюбство,

марнославство) не дають їм реалізувати свої

мрії

Сам поет М.

Ю. Лермонтов був поранений цим самітністю

Уже будучи зрілим художником, він прийшов в

своїй творчості до “Демона”, а може бути,

не до “Демона”, а через “Демона” до могутнього

ненаситній спразі повнокровного життя, до

земному багатобарвному буттю, розлитому в

вселеної, і все-таки трагічно

віддаленому від його

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить