Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Часом вірші поета знаходять ноту смутку, ліричний герой їх - мандрівник, що покинув

Random Images

Твір: Єсенін. С.А. - Різне - "С. А. Єсенін народився в 21 вересня 1895 року"

"С. А. Єсенін народився в 21 вересня 1895 року"

С. А. Єсенін народився в 21 вересня 1895 року в селі Константиново Рязанської губернії. Вірші почав писати з 9 років. Тому Сергія Олександровича прийнято зв'язувати, насамперед, з рідним селом. Але з Константиново поет виїхав зовсім молодим, жив потім і в Москві, і в Петербурзі, і за кордоном, а в рідне село приїжджав час від часу як гість. Це важливо знати для розуміння позиції С. Єсеніна. Саме розлука з рідною землею додала його віршам про неї ту теплоту спогадів, що їх відрізняє. У самих описах природи в поета є та міра отстраненности, що дозволяє цю красу гостріше побачити, відчути.

Уже з раннього років у лірику Єсеніна звучать визнання в любові до Росії. Так, наприклад, у вірші "Гой ти, Русь, моя рідна!" поет кричить на всю країну:

Якщо крикне рать свята:

"Кинь ти Русь, живи в раї!"

Я скажу: "Не треба раю,

Дайте Батьківщину мою".

Тодішні його подання про Русь ще дуже "дитячі". У його душі немає ще перед-ставления про вітчизну як про соціальне, політичне, культурне середовище. Почуття батьківщини знаходить у нього вираження поки ще тільки в любові до рідної природи. Нам представляє-ся скромний, але прекрасний, величний і милий серцю поета пейзаж среднерус-ской смуги. Поет почуває себе частиною рідної природи й готовий злитися з нею назавжди:

От уже вечір. Роса

Блищить на кропиві.

Я коштую в дороги,

Притулившись до верби.

Мир Русі для С. Єсеніна - це й мир убогих, бедных, гірких селянських будинків, край занедбаних сіл. Після 1914 року для поета рідне село в Росії - це, насамперед, рідний край, рідне село, те, що пізніше, уже на результаті XX століття, літературні критики визначили як поняття "малої батьківщини". Із властивої С. Єсеніну-Лірикові схильністю одушевляти все живе, все навколишнє його, він і до Росії звертається як до близькому йому людині:

Ой ти, Русь, моя батьківщина лагідна,

Лише до тебе я любов бережу.

Часом вірші поета знаходять ноту смутку, ліричний герой їх - мандрівник, що покинув рідну землю, всіма знедолений і забутий. І єдине, що залишається незмінним, що зберігає вічну цінність - це природа й

Русь:

А місяць буде плисти й плисти,

Роняючи весла по озерах...

І Русь усе також буде жити,

Танцювати й плакати в забору.

Із часом погляд Єсеніна на життя став ширше. Якщо раніше батьківщиною була для нього село, то тепер він стає людиною, якій неприємна всяка національна обмеженість. "Я брат вам по крові", - звертається Єсенін до грузинських поетів. Він мріє про ті часи, коли "по всій планеті пройде ворожнеча племен”.

С. Єсенін жив у переломну епоху, насичену драматичними й навіть трагічними подіями. На його пам'яті війна, революція, знову війна, але тепер уже цивільна. Переломний для Росії 1917 рік поет зустрів з надіями на щасливий поворот у селянській частці:

У руках - краюха хліба

Вуста - вишневий сік.

І вызвездило небо

Пастушачий ріжок.

В есенинской поезії в 1917 році з'являється нове відчуття Росії. Почуття й настрої поета цього часу дуже складні й суперечливі. З одного боку, це надії, очікування світлого й нового. Він вірить у народження нової Русі, що піднімає до небес:

Об Русь, змахни крылами,

Постав інше кріплення!

З іншими іменами

Встає інший степ.

Але з іншого боку, це тривога за долю рідного краю, філософські роздуми на вічні теми. Він призиває російський народ до “будівництва рідного краю”:

Досить гнити й ноять,

І славити зльотом гнуся-

Уже змила, стерла дьоготь

Русь, Що Встала.

Післяреволюційна поезія С. Єсеніна насичена нелегкими думами про місце поета в новому житті, він болісно переживає відчуження від рідного краю, йому важко знайти загальну мову з новим поколінням. Тому так горестно звучать його рядка:

Моя поезія тут більше не потрібна,

Та й, мабуть, сам я теж тут не потрібний.

Але навіть бажання злитися з новим життям не змушує С. Єсеніна відмовитися від свого покликання російського поета:

Віддам всю душу жовтню й томлю,

Але тільки ліри милої не віддам.

С. А. Єсенін був одних тих людей свого часу, хто вірив у порятунок і возрожде-ние Росії у важкі для неї часи. Він ніколи не відокремлював своєї долі від долі батьківщини й народу на крутому повороті історії. Він міг, як багато російських поетів, знайти притулок у якій-небудь "благополучній" країні, обзавестися шанувальниками й шанувальниця-мі - і прощай "немита Росія", з якої ще невідомо, що буде. Але ні, Сергій Єсенін зволів написати от ці рядки, якими я хочу закінчити свій твір:

Я буду оспівувати

Всією істотою в поеті

Шосту частину землі

З назвою коротким "Русь".

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить