Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Лариса ж - дитя великого міста, гу життя

Random Images

Твір: Островський А. Н. - Гроза - " Катерина й Лариса: хто сильніше (п'єси "г А. Н. Островського "Гроза" і "Безприданниця")"

" Катерина й Лариса: хто сильніше (п'єси "г А. Н. Островського "Гроза" і "Безприданниця")"

Катерина й Лариса: хто сильніше (п'єси "г А. Н. Островського "Гроза" і "Безприданниця")

Головні героїні двох, напевно, найбільш популярних п'єс А. Н. Островського значно розрізняються по своєму соціальному стані, зате дуже схожі своїми трагічними доля-> мі. Катерина в "Грозі" - дружина богатого, але слабовільного ^ купця, що цілком перебуває під впливом деспотичної маті-" ри. Лариса в "Безприданниці" - гарна незаміжня дівчина, що рано втратилася батька й вихована матір'ю, жінкою небагатої, дуже енергійної, до самодурства, на відміну від свекрухи, що тероризує Катерину,, не схильної. Кабаниха печеться про щастя сина Тихона, як вона його розуміє. Харита Ігнатіївна Огудалова настільки ж ревно піклується про щастя дочки Лариси, знов-таки, у своєму розумінні. У результаті кидається у Волгу Катерина, у чиїй смерті Тихін обвинувачує матір, і гине від рук невдахи-нареченого Лариса. В обох випадках героїням призначено вмерти, хоча рідн і близькі начебто б бажали їм тільки ' добра. Однак куди більше значення має не подібність ситуа - ций, а глибоке розходження характерів Катерины й Лариси

Катерина Кабанова живе в невеликому волзькому містечку, де побут ще багато в чому патріархальний. Та й дія "Грози" розвертається перед реформою 1861 р., що зробила багато в чому революціонізуючий вплив на життя російської провінції. Лариса Огудалова - жителька великого міста, теж розташованого на Волзі, але патріархальність сімейних відносин давно втратив. Дія "Безприданниці" відбувається наприкінці 1870-х років, наприкінці другого десятиліття після звільнення селян. Бурхливо розвивається капіталізм. Колишні купці перетворюються в підприємців-мільйонерів. Сімейство Огу-Даловых небагато, але завдяки наполегливості Харити Ігнатіївни знається з "сильними миру цього". Мати вселяє Ларисі, що та, хоча й не має приданого, повинна вийти заміж за багатий нареченого. І Лариса до пори до часу приймає правила гри, наївно сподіваючись, що й любов і багатство з'єднаються в особі її майбутнього обранця. За Катерину ж вибір давно вже зробили, видавши за нелюбимого, безвладного, але богатого Тихона. Лариса звикла до веселого життя волзького "світла" - вечіркам, музиці, танцям. У їй самої є мистецтв венні здатності - Лариса добре співає. Представити себед подібній до обстановки Катерину просто неможливо. Вона кудаболее тісно пов'язана із природою, з народними повір'ями, що по^-на^-коштує релігійна. Лариса теж у важку мінуту згадує про Бога, а розчарувавшись у можливості вигідної партії й погодившись вийти заміж за дрібного чиновника Юлія Капито-Ныча Карандышева, мріє виїхати з ним у село, подалі від міських спокус і колишніх заможних знайомих. Однак у цілому вона - людина іншої епохи й середовища, чим Катерина. Лариса має більше тонкий психологічний склад, більш тонко почуває прекрасне, чим героїня "Грози". Але це ж робить її ще більш беззахисної перед будь-якими несприятливими зовнішніми обставинами. Крім того, сила волі в Лариси набагато слабкіше, ніж у Катерины. І потрапивши в безвихідне положення, про смерть вони міркують по-різному. Катерина бачить тут можливість злитися з миром природи й позбутися від страждань, коли будинок чоловіка став для неї могилою: "Куди тепер? Додому йти? Ні, мені що додому, що в могилу - однаково. Так, що додому, що в могилу!.. що в могилу! У могилі краще... Під деревцом могти-лушка... як добре!.. Сонечко її гріє, дощичком її мочить... навесні на ній травичка виросте, м'яка така... птаха прилетять на дерево, будуть співати, дітей виведуть, квіточки розцвітуть: жовтенькі, червоненькі, блакитненькі... усякі (замислюється) усякі... Так тихо, так добре! Мені начебто легше! А про життя й думати не хочеться. Знову жити? Ні, ні, не треба... недобре! І люди мені противні, і будинок мені противний, і стіни противні! Не піду туди. Ні, ні, не піду! Прийдеш до них, вони ходять, говорять, а на що мені це! Ах, темно стало! І знову співають десь! Що співають? Не розбереш... Умерти б тепер... Що співають? Однаково, що смерть прийде, що сама... а жити не можна! Гріх! Молитися не будуть? Хто любить, той буде молитися... Руки хрест-навхрест складають... у труні! Так, так... я згадала. А піймають мене, так відвертають додому насильно... Ах, скоріше, скоріше! (Підходить до берегу. Голосно.) Друг мій! Радість моя! Прощай!"

Лариса після того, як надії на шлюб з Паратовым остаточно звалилися, а Кнурів відверто запропонував їй стати багатою утриманкою, думає про те, щоб, подібно Катерине, кинутися у Волгу. Однак рішучості на це в неї не вистачає:

"Л а р и с а. Я давеча дивилася долілиць через ґрати, у мене закружилася голова, і я ледве не впала. А якщо впасти, так, говорять... вірна смерть. (Подумавши.) От добре б кинутися! Ні, навіщо кидатися!.. Стояти в ґрат і дивитися долілиць, закружиться голо-

ва й упадеш... Так, це краще... у нестямі, ні болю... нічого не будеш почувати! (Підходить до ґратам і дивиться долілиць. Нагинається, міцно хапається за ґрати, потім з жахом отбега-ет.) Ой, ой! Як страшно! (Ледве не падає, хапається за альтанку.) Яке запаморочення! Я падаю, падаю, ай! (Сідає в стола поруч альтанки.) Ох, немає... (Крізь сльози.) Розставатися з життям зовсім не так просто, як я думала. От і незмога! От я яка нещасна! Але ж є люди, для яких це легко. Видно, уже тим зовсім жити не можна; їх ніщо не приваблює, їм ніщо не миле, нічого не шкода. Ах, що я!.. Та й мені ніщо не миле, і мені жити не можна, і мені жити нема чого! Що ж я не вирішуюся? Що мене тримає над цією прірвою? Що заважає? (Замислюється.) Ах, ні, немає... Не Кнурів... Розкіш, блиск... ні, немає... я далека від суєти... (Издрогнув.) Розпуста... ох, немає... Просто рішучості не маю. Жалюгідна слабість: жити, хоч як-небудь, так жити... коли не можна жити й не потрібно. Яка я жалюгідна, нещасна. Кабы тепер мене вбив хто-небудь... Як добре вмерти... поки ще дорікнути себе не в чому. Або занедужати й умерти... Так я, здається, занедужаю. Як погано мені!.. Хворіти довго, заспокоїтися, з усім примиритися, усім простити й умерти... Ах, як погано, як кружляється голова. (Підпирає голову рукою й сидить у забутті.)"

Тут авторські ремарки передають сум'яття головної героїні "Безприданниці", її тягу до самогубства й нездатність його здійснити. Лариса те наближається до обриву, то віддаляється від нього. Вона все сподівається, що їй допоможе вмерти якась сила, що діє мимо її волі. От голова закружиться, і Лариса випадково впаде долілиць і вуж точно разобьется'насмерть. Або занедужає, прохворіє довго, простить всіх і вмре. Лариса мріє піти з життя чистої, безгрішної, у тому числі - і без гріха самогубства. Та й рішучості самої позбавити себе життя в неї явно не вистачає. Інша справа - Катерина. Вона усвідомить, що грішно, оскільки змінила чоловікові, нехай навіть нелюбимому, нехай навіть заради справжньої, справжньої любові. Її самогубство - це одночасно й спокута гріха (хоча й за допомогою, з погляду християнства, іншого гріха, але для Катерины дана обставина вже не має значення), і возз'єднання з миром природи - птахами, деревами, і звільнення із земної могили - будинку ненависної Кабанихи. Катерина перед смертю аж ніяк не прощає її свекруху, що погубила. Лариса ж, у повній згоді із християнськими ідеалами, заявляє, що любить всіх тих - Паратова, Кнурова, Вожеватова, Карандышева, - хто вільно або мимоволі сприяв її загибелі. Віра Катерины більше жагуча й менш канонична, у чомусь близька язичеському обожнюванню природних стихій. Віра Лариси більше спокійна, почасти книжкова, хоча й не менш щира. Героїня "Грози" - людин більше вольовий. Вона здатна на такий рішучий учинок, як саме-

убивство. Героїні "Безприданниці" покінчити із собою не хва тане волі. На допомогу їй приходить випадок в особі відкинутого ж ниха Карандышева, своїм безглуздим пострілом що обірвав обридлій Ларисі життя. Думаю, що в Катерины воля сильніше тому, що вона ближче до народного світосприймання, де дл рефлексії немає місця. Лариса ж - дитя великого міста, гу життя куди складніше й не настільки цільна, як у селі або недалеві до збіглому від села Калинове. Її психологія тонше, ніж у Ка терины, але разом із цим слабкіше вольове почало

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить