Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Це було в будинку старому, будинку дивовижному... Дивовижний будинок, наш чудовий

Random Images

Твір: Цветаева. М.И. - Різне - "Любов і Росія в житті й творчості Марини Цветаевой"

"Любов і Росія в житті й творчості Марини Цветаевой"

Любов і Росія в житті й творчості Марини Цветаевой

Розкиданим у пилу по магазинах (Де їх ніхто не брав і не берет!) Моїм віршам, як дорогоцінним винам, Настане своя черга. М. Цветаева ...Я звертаюся із требованьем віри И с проханням про любов... М. Цветаева Російська поезія - наше велике духовне надбання, наша національна гордість. Але багатьох поетів і письменників забули, їх не друкували, про їх не говорили. У зв'язку з більшими змінами останнім часом у нашім суспільстві багато хто несправедливо забуті імена сталі до нас вертатися, їхні вірші й добутки стали друкувати. Це такі чудові російські поети як Ганна Ахматова, Микола Гумилев, Осип Мандельштам, Марина Цветаева. Щоб довідатися цих людей і зрозуміти те, чому їхні імена були на час забуті, треба разом з ними прожити життя, подивитися на неї їхніми очами, зрозуміти її їхнім серцем. Із цієї чудової плеяди мені ближче й дорожче всіх М. И. Цветаева. Марина Іванівна Цветаева народилася в Москві 26 вересня 1892 року. Якщо вплив батька, Івана Володимировича, університетського професора й творця одного із кращих московських музеїв (нині Музей образотворчих мистецтв), до пори до часу залишалося схованим, прихованим, то мати, Марія Олександрівна, жагуче й бурхливо займалася вихованням дітей до самої своєї ранньої смерті. "Після такої матері мені залишилося тільки одне: стати поетом", - згадувала дочку. Характер у Марини Цветаевой був важкий, нерівний, нестійкий. Ілля Эренбург, що добре знав її в молодості, говорить: "Марина Цветаева сполучала в собі старомодну чемність і бунтарство, пієтет перед гармонією й любов до щиросердечної недорікуватості, граничну гордість і граничну простоту. Її життя було клубком прозрінь і помилок". Жила вона складно й важко, не знала й не шукала ні спокою, ні благоденства, завжди була в повній невпорядкованості, щиро затверджувала, що "почуття власності" у неї "обмежується дітьми й зошитами". Життям Марини Цветаевой з дитинства й до кончини правило уява. Уява, взросшее на книгах. Красною кистю Горобина запалилася. Падали листи. Я народилася. Дитинство, юність і молодість Марини Іванівни пройшли в Москві й у тихої підмосковної Тарусе, почасти за кордоном. Училася вона багато, але, з родинних обставин, досить безсистемно. Вірші Цветаева початку писати із шести років (не тільки по-російському, але й по-французькому, по-німецькому), друкуватися - із шістнадцяти. З'явилися перші наївні вірші, а потім - щоденники й листи. В 1910 році вона випускає досить об'ємний збірник "Вечірній альбом". Його помітили й схвалили такі впливові й вимогливі критики, як В. Брюсов, Н. Гумилев, М. Волошин. Вірші юної Цветаевой були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, відомою своєрідністю й безпосередністю. На цьому зійшлися всі рецензенти. Строгий Брюсов особливо похвалив її за те, що вона безбоязно вводить у поезію "повсякденність", "безпосередні риси життя". У цьому альбомі Цветаева наділяє свої переживання в ліричні вірші про любов, що не відбулася, про безповоротність минулого й про вірність люблячої: Ти всі мені повідав - так рано! Я все розглянула - так пізно! У серцях наших вічна рана, В очах мовчазне питання... Темніє... Захлопнули ставні, Над усім наближення ночі... Люблю тебе, примарно-давній, Тебе одного - і навік! У її віршах з'являється лірична героїня - молода дівчина, що мріє про любов. "Вечірній альбом" - це схована присвята. Перед кожним розділом - епіграф, а те й два: з Ростана й Біблії. Деякі вірші вже передвіщали майбутнього поета. У першу чергу - невтримна й жагуча "Молитва", написана поетесою в день семнадцатилетия, 26 вересня 1909 року: Христос і Бог! Я спрагу чуда Тепер, зараз, на початку дня! ПРО, дай мені вмерти, покуда Все життя як книга для мене. Ти мудрий, ти не скажеш строго: "Терпи, ще не кінчений строк". Ти сам мені подав - занадто багато! Я спрагу відразу - всіх доріг! Люблю й хрест, і шовк, і каски, Моя душа митей слід... Ти дав мені дитинство - краще казки И дай мені смерть - у сімнадцять років! Ні, вона зовсім не хотіла вмерти в той момент, коли писала ці рядки; вони - лише поетичний прийом. Марина Цветаева була дуже життєстійкою людиною ("Мене вистачить ще на 150 мільйонів життів!"). У вірші "Молитва" звучить сховану обіцянку жити й творити: "Я спрагу... всіх доріг!" Вони з'являться в безлічі - різноманітні дороги цветаевского творчості. У віршах "Вечірнього альбому" поруч зі спробами виразити дитячі враження й спогади сусідила недитяча сила, що пробивала собі шлях крізь оболонку щоденника московської гімназистки. У вірші "У Люксембурзькому саду", зі смутком спостерігаючи граючих дітей і їхніх щасливих матерів, вона заздрить їм: "Увесь світ у тебе", а наприкінці заявляє: Я жінок люблю, що в бої не боялися, Що Вміли й шпагу тримати, і спис, - Але знаю, що тільки в полоні колиски Звичайне - жіноче - щастя моє! В "Вечірньому альбомі" Цветаева багато сказала про себе, про свої почуття до дорогих її серцю людям, у першу чергу, до мами й сестри. Завершується він віршем "Ще молитва", де цветаевская героїня молить творця послати їй просту земну любов. У кращих віршах першої книги вже вгадуються інтонації головного конфлікту її любовної поезії: конфлікту між "землею" і "небом", між пристрастю й ідеальною любов'ю, між сиюминутным і вічним, конфлікту побуту й буття. Слідом за "Вечірнім альбомом" з'явилося ще два віршованих збірники Цветаевой: "Чарівний ліхтар" (1912 р.) і "Із двох книг" (1913 р.) - обоє під маркою видавництва " Оле-Лукойе", домашнього підприємства Сергія Эфрона, друга юності Цветаевой, за який в 1912 році вона вийде заміж. У цей час Цветаева - "чудов і переможна" - жила вже дуже напруженим щиросердечним життям. На той час Цветаева вже добре знала собі ціну як поетові: "У своїх віршах я впевнена непоколебимо", - записала вона у своєму щоденнику в 1914 році. Життєлюбство поетеси втілювалося насамперед у любові до Росії й до російської мови. Цветаева дуже любила місто, у якому народилася; Москві вона присвятила багато віршів: Над містом, відкинутим Петром, Перекотився дзвоновий грім. Гримучий перекинувся прибій Над жінкою, відкинутої тобою. Паную Петру, і вам, про цар, хвала! Але вище вас, царі: дзвона. Поки вони гримлять із синявого - Незаперечне першість Москви. - И цілих сорок сороков церков Сміються над гордынею царів! Спочатку була Москва, що народилася під пером юного поета. На чолі всього й вся панував, звичайно, отчий "чарівний" будинок у Трехпрудном провулку: Висихали в небі смарагдовому Краплі зірок і співали півні. Це було в будинку старому, будинку дивовижному... Дивовижний будинок, наш чудовий будинок у Трехпрудном, Що Перетворився тепер у вірші. Таким він став у цьому вцілілому уривку отрочного вірша. Ми знаємо, що поруч із будинком стояла тополя, що так і залишився перед очами поета на все життя: Ця тополя! Під ним туляться Наші дитячі вечори. Ця тополя серед акацій, Кольору попелу й срібла... Пізніше в поезії Цветаевой з'явиться герой, що пройде крізь роки її творчості, змінюючись у другорядному й залишаючись незмінним у головному: у своїй слабості, ніжності, зыбкости в почуттях. Лірична героїня наділяється рисами лагідної богомольної жінки: Піду й устану в церкві И помолюсь догідникам Про лебедя молоденькому. У перші дні 1917 року в зошиті Цветаевой з'являються вірші, у яких чуються переспіви старих мотивів, говориться про останню годину нерозкаяними, стомленими страстями ліричної героїні, у деяких виспівується радість земного буття й любові: Світове почалося в мені кочовище: Це бродять по нічній землі - дерева, Це бродять золотим вином - грона, Це мандрують із будинку в будинок - зірки, Це ріки починають шлях - назад! І мені хочеться до тебе на груди - спати. Багато хто зі своїх віршів Цветаева присвячує поетам-сучасникам: Ахматовій, Блоку, Маяковському, Эфрону. ...У співучому граді миємо купола горять, И Спасу світлого славить сліпий бродячий... І я дарую тобі свій дзвоновий град, Ахматова! І серце своє на додачу. Але всі вони були для неї лише побратимами по перу. Творчість одного тільки Блоку сприйняла Цветаева як висоту недосяжну, воістину піднебесну: Звірові - барліг, Мандрівникові - дорога, Мертвому - мерзни. Кожному своє. Жінці - лукавити, Паную - правити, Мені славити Ім'я твоє. Марина Цветаева пише не тільки вірші, але й прозу. Проза Цветаевой тісно пов'язана з її поезією. У ній, як і у віршах, важливий був не тільки зміст, але й звучання, ритміка, гармонія частин. Вона писала: "Проза поета - інша робота, чим проза прозаїка, у ній одиниця зусилля - не фраза, а слово, і навіть часто - моє". На відміну від поетичних добутків, де вона шукала ємність і локальність вираження, у прозі любила поширити, пояснити думка, повторити її на різні лади, дати слово в його синонімах. Проза Цветаевой створює враження великої масштабності, вагомості, значущості. Дріб'язку як такі у Цветаевой просто перестають існувати, люди, події, факти завжди об'ємні. Цветаева володіла даром точно й влучно розповісти про свій час. Незабаром свершилась Жовтнева революція, що Марина Цветаева не прийняла й не зрозуміла. Здавалося б, саме вона з бунтарською натурою свого людського й поетичного характеру могла знайти в революції джерело творчої наснаги. Нехай вона не зуміла б зрозуміти правильно революцію, її мети й завдання, але вона повинна була відчути її як могутню й безмежну стихію. У літературному світі Цветаева як і раніше трималася особняком. У травні 1922 року зі своєю дочкою вона їде за кордон. У перші роки еміграції Цветаева бере активну участь у російському культурному житті. Але рік у рік по різних причинах виявляється все в більшій ізоляції. Новаторство її поезії не одержало належної оцінки емігрантської критики. Більш охоче видавці брали її прозу. Цветаева публікує невеликі розповіді (як на російському, так і французькою мовою), спогаду про поетів-сучасниках (Волошині, Брюсові, Бальмонте, Кузмине, Маяковському, Пастернаку), літературно-критичні статті. Рішуче відмовившись від своїх колишніх ілюзій, вона нічого вже не оплакувала й не віддавалася ніяким умилительным спогадам про те, що пішло в минуле. У її віршах зазвучали зовсім інші ноти: Бережіться могил: Голодней блудниць! Мертвий був і сенил: Бережіться гробниць! Від учорашніх правд У будинку сморід і мотлох. Навіть самий порох Подаруй вітрам! Навколо Цветаевой усе тісніше замикалася глуха стіна самітності. Їй комусь прочитати, когось запитати, не з ким порадіти. У таких позбавленнях, у такій ізоляції вона героїчно працював як поет, працювала не покладаючи рук. Саме коштовне, саме безсумнівне в зрілій творчості Цветаевой - її невгасима ненависть до "бархоткой ситості" і всякої вульгарності. У її подальшій творчості усе більше міцніють сатиричні ноти. У той же час у Цветаевой усе більше росте й зміцнює жвавий інтерес до того, що відбувається на покинутій Батьківщині. "Батьківщина не є умовність території, а приналежність пам'яті й крові, - писала вона. - Не бути в Росії, забути Росію - може боятися тільки той, хто Росію мислить поза собою. У кому вона усередині - той втрачає її лише разом з життям". Із часом поняття "Батьківщина" для неї наповнюється новим змістом. Поетеса починає розуміти розмах російської революції ("лавина з лавин"), вона починає чуйно прислухатися до "нового звучання повітря". Туга за Росією проявляється в таких ліричних віршах як "Світанок на рейках", "Скіпа", "Російського жита від мене уклін...", "Об непіддатливу мову...", сплітається з думою про нову Батьківщину, що вона ще не бачила й не знає, - про Радянський Союз, про його життя, культуру й поезію. ДО 30-м років Марина Цветаева зовсім ясно усвідомила рубіж, що відокремив її від білої еміграції. Важливе значення для розуміння позиції Цветаевой, що вона зайняла до 30-м років, має цикл віршів до сина. Тут вона говорить про Радянський Союз, як про новий світ нових людей, як про країну зовсім особливого складу й особою долі, що нестримно рветься вперед - у майбутнє й у саму світобудову - "на Марса". Ні до міста й ні до села - Їдь, мій син, у свою країну,- У край - всім краям навпаки! Куди назад іти - уперед Іти, особливо - тобі, Русі не видывавшее. Нести в жменях, що трясуться: "Русь - цей порох, шануй цей порох!" Від невипробуваних втрат - Іди - куди ока дивляться! Нас батьківщина не покличе! v Їдь, мій син, додому - уперед - У свій край, у своє століття, у свою годину - від нас - У Росію - вам, у Росію - мас, У наш-годину - країну! у сей-годину - країну! У на-марс - країну! у без-нас країну! Русь для Цветаевой - надбання предків, Росія - не більш як сумний спогад "батьків", які втратили батьківщину, і в яких немає надії знайти її знову, а "дітям" залишається один шлях - додому, на єдину батьківщину, у СРСР. Настільки ж твердо Цветаева дивилася й на своє майбутнє. Особиста драма поетеси перепліталася із трагедією століття. Вона побачила звіриний оскал фашизму й встигла проклясти його. Останнє, що Цветаева написала в еміграції, - цикл гнівних антифашистських віршів про розтоптану Чехословаччину, що вона ніжно й віддано любила. Це воістину "плач гніву й любові", Цветаева втрачала вже надію - рятівну віру в життя. Ці вірші її - як лемент живий, але знівеченої душі: ПРО, чорна гора, Що Затьмарила все світло! Пора - пора - пора Творцеві повернути квиток. Відмовляюся - бути В бедламі - нелюдей, Відмовляюся - жити З вовками площ. На цій ноті розпачу обірвалася творчість Цветаевой. Далі залишилося просто людське існування. І того - в обріз. В 1939 році Цветаева вертається на батьківщину. Важко їй далися ці сімнадцять років на чужині. Вона мріяла повернутися в Росію "бажаним і жданным гостем". Але так не вийшло. Чоловік і дочка піддалися необґрунтованим репресіям. Цветаева оселилася в Москві, готовила збірник віршів. Але отут гримнула війна. Мінливості евакуації закинули Цветаеву спочатку в Чистополь, а потім у Їла-Бугові. Отут-те її й наздогнало самітність, про яке вона з таким глибоким почуттям сказала у своїх віршах. Змучена, що втратила віру, 31 серпня 1941 року Марина Іванівна Цветаева покінчило життя самогубством. Могила її загубилася. Довго довелося очікувати й виконання її юнацького пророцтва, що її віршам, "як дорогоцінним винам, настане своя черга". Марину Цветаеву-Поета не поплутаєш ні з ким іншим. Її вірші можна безпомилково довідатися - по особливому розспіві, неповторним ритмам, по загальній інтонації. З юнацького років уже початок позначатися прагнення до афористичної чіткості й завершенности. Марина Цветаева хотіла бути різноманітної, вона шукала в поезії різні шляхи. Марина Цветаева - великий поет, і внесок її в культуру російського вірша XX століття значний. Серед створеного Цветаевой крім лірики - сімнадцять поем, вісім віршованих драм, автобіографічна, мемуарна, історико-літературна й філолофсько-критична проза. "Цветаева - зірка першої величини. Блюзнірство блюзнірств - ставитися до зірки як до джерела світла, енергії або джерелу корисних копалин. Зірки - це всколыхаю-щая духовний мир людини тривога, імпульс і очищення роздумів про нескінченність, що нам незбагненна..." - так відгукнувся про творчість Цветаевой поет Латвії О. Вицие-Тис. Мені здається, що час побачив Марину Цветаеву, визнало її потрібної й покликало. Вона прийшла впевнено, її покликав її годину, її справжня година.
Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить