Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

"И тепер, потискуючись від холоду, студент думав

Random Images

Твір: Чехов А. П. - Різне - " Рецензія на розповідь А. П. Чехова "Студент""

" Рецензія на розповідь А. П. Чехова "Студент""

Рецензія на розповідь А. П. Чехова "Студент"

Мені повезло. Уперше познайомився я з розповіддю А. П. Чехова "Студент" на концерті чудового читця Олександра Познанского. Тоді, давно, почувши цю розповідь разом з "Іудою Искариотом" Л. Н. Андрєєва й стихо-утворами Бориса Пастернаку, я, напевно, уперше побачив у Чехові не тільки тонкого гумориста, але й глибокого філософа й прекрасного художника слова. Мені відкрилася нова грань чеховського таланта, що стала явної не в місце, а разом з його мистецтвом сміятися

"Погода на початку була гарна, тиха. Кричали дрозди, і по сусідству в болотах щось живе жалібно гуділо, точно дуло в порожню пляшку" - так починає Чехов своя розповідь. Декількох пропозицій досить, щоб читач відчув себе безпосереднім свідком що відбувається. Вдихнувши повними грудьми весняне повітря, у якому "розкотисто й весело" звучить постріл мисливця, прислухаємося до тихого весняного лісу. І знову, одне-єдине слово змушує читачів судорожно здригнутися від холоду: "недоречно". Всіма почуттями своїми сприймаємо ми це "недоречно". Почуваємо, як холодний вітер, що подув, бачимо, як по весняних калюжах потягнулися крижані голки, чуємо, як "глухо" стало в лісі, відчуваємо навіть, як "запахло взимку".

Завдяки такому "вступу", з півслова розуміється й відчувається читачем стан головного героя розповіді - Івана Великопольского, студента духовної академії. Людині, оказавшемуся в такій обстановці, не просто холодно - він почуває тугу й безвихідність, почуває холод в усьому світі й у душі своєї. "Йому здавалося, що цей раптово, що наступив холод, порушив у всім порядок і згода, що самій природі моторошно..."

Під стать стану й думки Івана. Випливаючи особливості свого мышле-ния, він від свого, частки, конкретного піднімається в думках до загального, надысторическому, виходить на рівень узагальнення й осмислення того, що бачить і почуває. Але у всім: і в теперішньому своєму стані, і в житті своєї, і в історії - бачить Іван лише холод, вітер і страждання. "І тепер, потискуючись від холоду, студент думав про те, що точно такий же вітер дул і при Рюрике, і при Іоанні Грозному, і при Петрові, і що при них була точно така ж люта бідність, голод; такі ж діряві солом'яні дахи, неуцтво, туга, така ж пустеля навкруги, морок, почуття гніта - всі ці жахи були, є й будуть, і тому, що пройде ще тисяча років, життя не стане краще".

Поруч із іменами Рюрика, Іоанна, Петра - великих діячів російської історії - коштують вічні "вітер", "голод", "почуття гніта". Причому автор підкреслює незмінність людських нещасть поза залежністю від часу, повторюючи подібні синтаксичні конструкції: "точно такий же вітер", "точно така ж люта бідність", "така ж пустеля навкруги". Підкреслюють цю незмінність і три дієслівні форми: "були, є й будуть". Минуле, сьогодення й майбутнє об'єднані вітром, голодом і стражданнями.

Із цього Іван робить невтішний висновок: життя ніколи не стане краще, що б не робили люди. Однак зупинитися на цьому висновку не можна, він з неминучістю спричиняє питання, прямо ні автором, ні героєм не сформульований, але що припускає: для чого жити? У чому зміст людського буття, якщо воно до того мимолетно, швидкоплинно, що не міняє нічого в загальній картині миру? Якщо не змогли позбавити людей від "жахів" ні Рюрик, ні Іван, ні Петро, що робити мені, для чого мені жити?

Повний таких думок, Іван не хоче вертатися до свого життя, у якій він нічого не може змінити. "Йому не хотілося додому". Увага читача напевно відразу звертається на те, що епізод отрече-ния Петра розповідається Іваном дуже емоційно, він почуває якийсь зв'язок між собою і євангельським персонажем. Тоді була така ж сумовита довга, страшна ніч, і так само, як Іван, був знеможений і замучений тугою й тривогою Петро, і так само грів у вогню свої змерзлі руки. Розповідь Івана знаходить, може бути, не цілком ожиданный їм відгук у душах слухачок. Одна з них плаче, а друга бентежиться, немов почуваючи "сильний біль".

У цій розповіді Чехов ужила щось начебто кільцевої композиції: Іван з темряви бачить багаття, іде до нього, говорить із жінками й знову йде в темряву, звідки бачить лише вогонь, але не людей довкола нього. Ця особливість підкреслюється вживанням Чеховим слова "знову": "знову наступили сутінки... вертається зима". Однак у думках, у душі Івана подібного повернення ні, недарма зустрічаються в тексті як контекстуаль-ный антонім слову "знову" слово "тепер". Іван думає про іншому, про те, що події євангельських часів мають відношення й до сьогодення, що Василиса "всією своєю істотою зацікавлена в тім, що відбувалося в душі Петра".

І тільки зараз герой виявляється здатним зрозуміти, що головне в людському житті "і взагалі на землі" - правда й краса, що тривають безупинно до цього дня. Тільки зараз він зміг відчути почуття молодості, здоров'я, сили. Тільки зараз довідаємося ми, читачі, що героєві, размышляв-шему на початку розповіді про безцільність і безглуздість буття, двадцять два роки. Тільки зараз почуває герой "невимовно солодке очікування щастя, невідомого, таємничого щастя". І тільки зараз, відчувши себе частиною життя, бачить він життя "чудового, чудесного й повної високого змісту".

Головний конфлікт чеховських добутків - конфлікт між людиною й життям, швидкоплинністю людського буття - одержує один з можливих своїх дозволів у цій розповіді, подібно Пьеру Безухову з роману Л. Н. Толстого "Війна й мир", що відповідає на питання "Навіщо жити?" словами "Потім, що є Бог, той Бог, без волі якого не впаде волось із голови людської", - знаходить свою відповідь і Іван Великопольский, студент, парубок, початківець жити: "Потім, що у світі є правда й краса, і життя моя - частина того ланцюга подій, що об'єднано правдою й красою".

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить