Как отучить ребенка от ночного кормления?

Кормить своего ребенка грудью это чудесно, но постепенно стоит начинать приучать его кушать в…

Как отучить ребенка грызть ногти

С проблемой изгрызаных под самые пальцы ногтей сталкиваются многие. У некоторых это проходит с…
 

 
Печать

Його іронія здається добродушної й незлобивої, але скільки

Random Images

Твір: Гоголь. Н.В. - Різне - "Прийоми комічного і їхня роль в одному з добутків російської літератури XIX століття"

"Прийоми комічного і їхня роль в одному з добутків російської літератури XIX століття"

Прийоми комічного і їхня роль в одному з добутків російської літератури XIX століття

Микола Васильович Гоголь - видатний майстер слова, геніальний прозаїк і неперевершений сатирик. У той час, коли

Гоголь починав свою літературну діяльність, головним питанням суспільного розвитку в Росії було питання про

Знищенні кріпосного права. Продовжую гуманістичні, антикріпосницькі традиції Радищева, Фонвізіна, Пушкіна й

Грибоєдова, Гоголь своїм нищівним сміхом разить цей лад і сприяє розвитку в Росії демократичних

Прогресивних ідей.

“Повести, службовці продовженням “вечорів на Хуторі біля Диканьки” - такий підзаголовок “Миргорода”. І змістом і

Характерними рисами свого стилю ця книга відкривала новий етап у творчому розвитку Гоголя. У зображенні побуту

І вдач миргородських поміщиків уже немає місця романтиці й красі. Життя людини тут обплутана павутиною дріб'язкових

Інтересів. Немає в цьому житті ні високої романтичної мрії, ні пісні, ні натхнення. Отут царство користі й вульгарності.

В “Миргороді” Гоголь розстався з образом простодушного оповідача й виступив перед читачами як художник,

Сміло вскрывающий соціальні протиріччя сучасності.

Від веселих і романтичних парубків і дивчин, натхненно-поетичних описів української природи Гоголь

Перейшов до зображення прози життя. У цій книзі різко виражене критичне відношення письменника до затхлого побуту

Старосвітських поміщиків і вульгарності миргородських “существователей”.

Реалістичні й сатиричні мотиви гоголівської творчості заглиблюються в “Повісті про те, як посварився Іван

Іванович із Іваном Никифоровичем”. Історія дурного позову двох миргородських обивателів осмислена Гоголем у гостро

Викривальному плані. Життя цих обивателів позбавлена атмосфери патріархальної простоти й наївності. Поводження обох героїв

Збуджує в письменнику не м'яку усмішку, але почуття гіркоти й гніву: “Нудно на цьому світлі, добродії!” Ця різка заміна

Гумористичної тональності обнаженно сатиричної із граничною ясністю розкриває зміст повести. На вид забавний,

Веселий анекдот перетворюється у свідомості читача в глибоко драматичну картину дійсності.

Гоголь із властивої йому докладністю вдивляється в характери своїх героїв: двох закадычных приятелів. Вони -

“два єдині друзі” у Миргороді - Перерепенко й Довгочхун. Але кожний з них собі на розумі. Здавалося, немає такої сили,

Здатної розбудувати їхню дружбу. Однак дурний випадок викликав вибух, збудивши ненависть одного до іншого. І в один

Нещасний день приятелі стали ворогами.

Іванові Івановичу дуже не вистачає рушниці, що він побачив в Івана Никифоровича. Рушниця - не просто “гарна

Річ”, воно повинне зміцнити Івана Івановича у свідомості його дворянського первородства. Дворянство-Те в нього, втім, не

Родове, а придбане: батько його був у духовному званні. Тим важливіше йому мати власна рушниця! Але Іван

Никифорович теж дворянин, так ще справжній, потомствений! Рушниця і йому необхідно, хоча з тих пор, як купив його в

Турчина й мав на увазі записатися в міліцію, він ще не зробив з нього ні єдиного пострілу. Він уважає блюзнірством

Проміняти настільки “шляхетну річ” на буру свиню так два мішки з вівсом. Тому-Те так і запалився Іван Никифорович і з

Мови його злетів цей злощасний “гусак”.

У цій повісті ще набагато сильніше, ніж у попередньої, дає себе почувати іронічна манера гоголівського

Листа. Сатира Гоголя ніколи не розкривається обнаженно. Його відношення до миру здається добродушним, незлобивим,

Привітним. Ну справді, що ж можна сказати худого про таку прекрасну людину, як Іван Іванович Перерепенко!

Природна доброта так і б'є ключем з Івана Івановича. Щонеділі він надягає свою знамениту бекешу й

Відправляється в церкву. А після служби він, спонукуваний природною добротою, обов'язково обійде жебраків. Побачить старчиху й

Заведе з нею серцева розмова. Та очікує милостиню, він поговорить-поговорить і піде ладь.

Так-Те й виглядає “природна доброта” і сердобольность Івана Івановича, що обертаються лицемірством і

Зробленою жорстокістю. “Дуже гарний також людина Іван Никифорович”. “Також” - очевидно, він людина такий же доброї

Душі. Немає в Гоголя в цій повісті прямих викриттів, але викривальна спрямованість його листа досягає незвичайної

Сили. Його іронія здається добродушної й незлобивої, але скільки ж у ній щирого обурення й сатиричного вогню!

Уперше в цій повісті мішенню гоголівської сатири стає й чиновництво. Тут і суддя Дем'ян Дем'янович,

І подсудок Дорофій Трохимович, і секретар суду Тарас Тихонович, і безіменний канцелярський службовець, з “очами,

Глядевшими скосу й п'яна”, зі своїм помічником, від подиху яких “кімната присутності перетворилася було на час в

Питний будинок”, і городничий Петро Федорович. Всі ці персонажі здаються нам прообразами героїв “Ревізора” і чиновників

Губернського міста з “Мертвих душ”.

Композиція “Миргорода” відбиває широту сприйняття Гоголем сучасної дійсності й разом з тим

Свідчить про розмах і широту його художніх шукань.

Всі чотири повісті “миргородського” циклу зв'язані внутрішньою єдністю ідейного й художнього задуму.

Разом з тим кожна з них має й свої відмітні стильові особливості. Своєрідність “Повести про те, як посварився

Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” полягає в тому, що тут найбільше чітко і яскраво виражено властивий Гоголю

Прийом сатиричної іронії. Оповідання в цьому добутку, як і в “Старосвітських поміщиках”, ведеться від першої особи

- не від автора, але від якогось вигаданого оповідача, наївного й простодушного. Це він і захоплюється доблестю й

Шляхетністю Івана Івановича й Івана Никифоровича. Це його приводять у розчулення “прекрасна калюжа” Миргорода, “славна

Бекеша” одного з героїв повести й широченные шаровари іншого. І чим сильніше виражаються його захвати, тим очевидніше для

Читача розкривається порожнеча й незначність цих персонажів.

Неважко помітити, що оповідач виступає як виразник самосвідомості народу. У тім, як Рудий Панько

Сприймає й оцінює явища дійсності, переглядає гумор і усмішка самого Гоголя. Пасічник є

Виразником моральної позиції автора. В “Миргороді” художнє завдання оповідача інша. Уже в “Старосвітських

Поміщиках” його не можна ототожнювати з автором. А в повісті про сварку він ще більш віддалений від нього. Іронія Гоголя тут

Зовсім оголена. І ми догадуємося, що предметом гоголівської сатири є, по суті, і образ оповідача. Він

Допомагає більше повному рішенню поставленої письменником сатиричного завдання.

Лише один раз з'являється перед нами в повісті про сварку образ оповідача, якого не торкнулася авторська іронія,

У заключній фразі повести: “Нудно на цьому світлі, добродії!” Це сам Гоголь немов розсунув рамки повести й увійшов в

Її, щоб відкрито й гнівно, без тіні іронії вимовити свій вирок. Ця фраза вінчає не тільки повість про сварку, але й

Весь “миргородський” цикл. Тут - зерно всієї книги. Тонко й точно помітив Бєлінський: “Повести Гоголя смішні, коли ви їх

Читаєте, і сумні, коли ви їх прочитаєте”. На всьому протязі книги письменник творить суд над людською вульгарністю,

Що стає як би символом сучасного життя. Але саме тут, наприкінці повести про сварку, Гоголь відкритий, від свого

Власного ім'я виносить остаточний вирок цього життя.

В “Старосвітських поміщиках” і “Повести про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем” Гоголь

Уперше виступив перед читачами як “поет життя дійсної”, як художник, сміло обличающий каліцтво суспільних

Відносин кріпосницької Росії. Сміх Гоголя затворів велика справа. Він мав величезну руйнівну силу. Він

Знищував легенду про непорушність феодально-поміщицьких підвалин, розвінчував створений навколо них ореол мнимої могутності,

Виставляв на “всенародні очі” всю мерзенність і неспроможність сучасного письменникові політичного режиму, затворів суд

Над ним, будив віру в можливість іншої, більше зробленої дійсності.

Поделись с другими:

Добавить комментарий

Защитный код
Обновить